Місце роману "Ворошиловград" у творчості С. Жадана

Роль Сергія Жадана в сучасному українському культурному житті. Особливості сюжетно-композиційної побудови роману Сергія Жадана "Ворошиловград". Міф пострадянського простору як важливий чинник побудови сюжету. Розвиток стилетвірних елементів письменника.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Вступ

Українська література межі XX і XXI століть безмежно цікава й неоднозначна: оригінальна і традиційна, лірична й епатажна, акцентована на змісті й формалістська. Ця література твориться саме тепер, і ми, певним чином, є свідками її народження. Одним з таких найвидатніших творців літературного фонду сьогодення є харківський поет і письменник С.Жадан.

У загальному плані дослідженню українського постмодернізму приділяли увагу такі відомі вітчизняні літературознавці, як Є. Баран, Т. Гундорова, Т. Денисова, Д. Затонський, Н. Зборовська, М. Моклиця, С. Павличко, В. Пахаренко, О.Соловей, Р. Семків, І.Фізер, Р.Харчук та ін.

Творчість С.Жадана тією чи іншою мірою ставала об'єктом досліджень таких авторів, як І.Андрусяк, Є.Баран, Г.Давидова-Біла, О. Резніченко, О.Соловей.

Сергій Жадан - один із найяскравіших письменників сьогодення. Він є представником нової хвилі в українській літературі, яка переймається проблемами сучасного суспільства.

Він був і редактором, і поетом, і прозаїком, і є активним суспільним діячем. Це свідчить про постійні пошуки його творчої душі та про багатогранність Жаданового таланту.

Творчість С.Жадана посідає чільне місце в постмодерній українській літературі - це без сумніву. Та сучасний український (і не тільки) читач знає Жадана, перш за все, як поета. Саме тому його прозові твори привертають до себе пильну увагу критиків.

Роман «Ворошиловград» виданий відносно нещодавно та є новою сходинкою у творчості Сергія Жадана. За обсягом він є найбільшим у доробку письменника. Новий твір зовсім не схожий на попередні книжки письменника. Попри те, що книгу можна відкрити на будь-якій сторінці, і пізнати фірмовий стиль Жадана, автор цього разу пише значно серйозніше і реалістичніше. Рецензенти відзначають «подорослішання» Жаданової прози, певне її віддалення від вибухового «депешмодівського» гумору з одночасним збереженням характерної жаданівської метафоричності. До впізнаваних також належать персонажі - трохи старші, побиті життям, але все ті ж неприкаяні «соціопатичні» типи, та наскрізні мотиви дороги і пошуку. Проте роман «Ворошиловград» на сьогодні ще залишається ґрунтовно недослідженим, що свідчить про актуальність обраної теми.

Мета роботи - визначити місце роману «Ворошиловград» у творчості С.Жадана, простежити розвиток стилетвірних елементів письменника на прикладі даного роману, визначити принципи побудови композиції роману та його сюжетні особливості, дослідити внутрішні та зовнішні текстові зв'язки у романі та їх розкриття у структурному плані твору.

Для досягнення мети поставлено та виконано наступні завдання:

· визначено місце «дев'ятдесятників» у загальноукраїнському та європейському контекстах;

· розкрито сюжетно-композиційні особливості роману «Ворошиловград»;

· досліджено стильові особливості прози С.Жадана.

· окреслено вплив творчості С. Жадана на подальший розвиток української національної літературної традиції;

Об'єктом дослідження є роман С.Жадана «Ворошиловград»

Предметом дослідження - система художнього світобачення письменника, зокрема з'ясування сюжетних і композиційних особливостей роману «Ворошиловград».

Пріоритетними у дослідженні постали методи цілісного та стильового аналізу художнього тексту, а також описовий, системний, культурно-історичний, порівняльно-типологічний методи тощо.

Результати дослідження можуть використовуватися при викладанні шкільного курсу української літератури у старших класах, а також для підготовки вузівських лекцій, спецкурсів, студентських учбових і наукових робіт за творчістю українських поетів-постмодерністів, зокрема С.Жадана.

Наукова новизна роботи зумовлена відсутністю спеціальних робіт присвячених даній проблемі.

Робота складається зі вступу, двох розділів, що містять підрозділи, висновків та списку використаної літератури, що включає 71 позицію. Загальний обсяг роботи - 45 сторінок.



Розділ І. Роль Сергія Жадана в сучасному українському культурному житті

жадан сюжетний композиційний роман

Сьогодні одним з найвідоміших і найулюбленіших письменників-постмодерністів в Україні є Сергій Жадан, творчий доробок якого аналізується у наступних розділах пропонованої роботи. Проте вже зараз хотілося б наголосити на основних рисах художнього стилю С.Жадана, які виокремлюють видатні українські літературознавці сучасності. Так І.Андрусяк зауважує: “Він [Сергій Жадан] привніс у поетичний текст потужний елемент субкультури, запровадив широке використання міського молодіжного сленгу, розширив сферу використання елементів пародії і самопародії. В основі його художнього методу, як і більшості постмодерністів, лежить концепт - вияв “гостроти розуму”, вміння ефективно поєднати віддалені один від одного лексичні й семантичні пласти, “високе” й “низьке”. Він концептуально влучно оперує цитатами з постколоніальної дійсності, класичних текстів і субкультурних проявів, не цураючись при цьому позанормативних рефлексувань, і утворює таким чином напівпародійний і напівінтеллектуальний текст-конгломерат, однаково “злободенний”, епатажний, придатний до захопленого сприйняття ширшим (а не лише “окультуреним”) читацьким загалом, а разом із тим новаторський і глибинний за змістом” [12].

Олег Соловей, знайомий з поетом особисто, відзначає: “Жадан залишається собою в будь-якій мистецькій ситуації, незалежно від жанру або погоди. Його передовсім маркує висока, але непретензійна культура слова, жесту, дії” [60, с. 336].

Безумовно, Сергій Жадан сьогодні творить цілком нову українську літературу, яка не просто декларує сучасний літературний процес, а, власне, він і є.

"Актуальну" українську літературу представляє так зване покоління «дев'ятдесяників». На відміну від трохи старших вісімдесятників, дев'ятдесятники формувалися в умовах національної депресії, що настала після проголошення в Біловезькій пущі СНД. В основу естетики дев'ятдесятників лягли розчарування національною ідеєю, суспільством, самою людиною. Для молодих обдарованих літераторів лишився єдиний порятунок - сховатись у слові.

Дев'ятдесятники -- ґенерація українських письменників, представники якої почали друкувати свої твори у 90-х роках минулого століття. Основу ґенерації становить велика група молодих літераторів, яка сформувалася завдяки реалізації проектів антологій видавництва «Смолоскип» -- «Молоде вино», «Тексти», «Іменник». Створенню своєрідного канону письменників, приналежних до покоління «дев'ятдесятників» посприяла також однойменна антологія, видана в 1998 році в Тернополі. Явище «дев'ятдесятників» об'єднує як ностальгійну спробу реставрації українського модерну 20-х років, так і постмодерністські рефлексії.

Термін дев'ятдесятники створений за аналогією до терміну шістдесятники та вісімдесятники. Використовується також синонімічний термін «дев'яностики», який підкреслює певне іронічне ставлення стосовно претензії феномену відображати весь літературний процес 90-років. Термін «дев'яностики» набув поширення у 1997 році.

Творчість поетів 1990-х рр. має риси модернізму, як-от: символізація, метафоризація, міфічність, орієнтація на західноєвропейські цінності, заперечення народництва (на чому особливо наголошує Т. Гундорова), індивідуалізм, зняття табу, зокрема в сфері сексу, деканонізація формалізму в критиці й експерименти з формою твору. Поетичні твори поетів-дев'ятдесятників мають певні риси модернізму, проте здебільшого тяжіють до постмодерністичної платформи. [3, 215]

Постмодернізм не без підстав називають основним художнім напрямом літератури починаючи з 90-х р. XX ст., хоча, звичайно, поруч продовжують існувати і модернізм, і неоавангард, і реалізм. Нове покоління письменників і поетів прагнуло подивитися на навколишній світ по-новому, а не під кутом методу “соцреалізму”.

Постмодерна людина перебуває вже після історії: в часі непроцесуальному, зорієнтованому не на наближення до якоїсь мети, а просто теперішньому. Історія закінчилася, і завдання особистості - якось влаштуватися в сучасному. “Світ і людина втратили зміст, залишилася лише какофонія сміху, фантасмагорія, чудернацька суміш трагічного й комічного, якась буфонада, фарс” (Т.Денисова) [15, с. 22].

Мети як такої немає, бо культура теж закінчилася, натомість є суцільний скепсис. Можливість твердити, що будь-яке речення стоїть у прямому зв'язку з правдою, зникає, а виникає постійна свідомість відносності й контекстуальності кожного мовлення. Текст означає тільки творчу вигадку, функціонує як гра, до якої запрошено читача.

Постмодернізм - це плюральність стилів, еклектичність. Для поетики постмодернізму, як вже зазначалось, характерні іронія, нестабільність і умовність усіх значень; цитування, пародія, суміш з попередніх творів, визнання штучності зробленого, змішування жанрів, рівнів мовлення, високої і популярної культур потверджує, що все вже написано раніше - залишилося лише з ним гратися. Постмодернізм - це сума стилів, він знаменує водночас і повернення до експериментального й авангардного духу модернізму і повстання проти модерністської високої серйозності. Феноменом є перевага стилю над усіма іншими складовими твору - манеризм. Все має відбутися наново: перейменування, переписання, перетворення - саме в це перевтілюється свобода творчості [17, 158...