Література й літературний процес в Україні на межі ХХ – поч. ХХІ століть

Становлення та специфіка жанру новели. Оновлення жанрового канону в українській малій прозі кінця ХХ – початку ХХІ століття. Проблемно-тематичний поліфонізм малої прози. Образна специфіка новелістики Галини Тарасюк. Жанрова природа новел письменниці.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Дипломна робота

На тему: «Література й літературний процес в Україні межі ХХ - поч. ХХІ століть»



Зміст

Вступ

Розділ І. Особливості розвитку української малої прози межі ХХ-ХХІ століття

1.1 Становлення, розвиток та специфіка жанру новели

1.2 Оновлення жанрового канону в українській малій прозі кінця ХХ - початку ХХІ століття

Розділ ІІ. Художнє моделювання картин сьогодення у малій прозі Галини Тарасюк

2.1 Проблемно-тематичний поліфонізм малої прози

2.2 Образна специфіка новелістики Галини Тарасюк

2.3 Жанрова природа новел письменниці

Висновки

Список використаної літератури



ВСТУП

Література й літературний процес в Україні межі ХХ - поч. ХХІ століть прикметні кардинальними змінами, сміливими експериментами, творчими пошуками нових змісту й форми. Суттєве переосмислення світоглядно-естетичних домінант зумовило жанрово-стильові модифікації в українській прозі. Зазнали змін малі епічні жанри - новели й оповідання, котрі для багатьох митців стали своєрідними формами творчої реакції на складні мистецькі й суспільно-політичні події бурхливої перехідної доби. Опинившись на перехресті традиції та новаторства, сучасна мала проза, характерна складними процесами інтеграції та диференціації на стильовому та жанровому рівнях. Розмаїтістю та різноспрямованістю відзначаються її ідейно-естетичні вектори. Співіснування у ній різнорідних мистецьких стильових напрямів і течій - реалізму, сюрреалізму, магічного реалізму, натуралізму, постмодернізму позначилось на сучасному прозовому дискурсі. Оновлення жанрово-стильової природи української малої прози репрезентує творчість Галини Тарасюк - автора новел та оповідань, позначених новизною.

Вивченню проблеми розвитку сучасної української прози присвячено дослідження багатьох учених. Цю тему порушено у книгах Т. Гундорової («Післячорнобильська бібліотека: Український літературний постмодерн», 2005) та Р. Харчук («Сучасна українська проза: Постмодерний період», 2008). Окремі аспекти, пов'язані з ідейно-тематичними, жанрово-стильовими, наративними особливостями сучасного прозописьма висвітлено у працях Н. Козачук, Н. Мельник, О. Поліщук, В. Сірук, І. Старовойт, Н. Білоцерківець, В. Даниленка, Н. Зборовської, Л. Лавринович та ін.

Особливості поетики малої прози Г. Тарасюк розкрито у працях О. Бороня, Є. Кононенко, І. Лобовик, Г. Паламарчук, Л. Пастушенка, М. Якубовської, І. Яремчук, М. Хороб. Водночас, творчий доробок новелістки, який помітно вирізняється на тлі сучасної української літератури жанрово-стильовою поліфонією, оригінальністю образної системи, безперервним пошуком нових форм художнього відображення, потребує окремого ґрунтовного вивчення. Отже, актуальність дипломного дослідження полягає у концептуальному вивченні формотворчих і змістових чинників жанрових моделей малих епічних форм Г. Тарасюк. Це сприятиме розширенню загального уявлення про ідейно-естетичну, образну, стильову парадигму сучасної української малої прози.

Мета дипломної роботи - на основі аналізу новелістики Г. Тарасюк висвітлити проблемно-тематичний спектр та жанрово-стильову природу її творчості. Мета дослідження передбачає розв'язання ряду завдань, основними з яких є:

1) з'ясувати особливості розвитку жанру новели та оповідання, виокремити типологічні риси жанру новели як в умовах сучасності, так і в історико-літературному розвитку;

2) розкрити ідейно-естетичні та проблемно-тематичні домінанти творчості Г. Тарасюк;

3) дослідити жанрові й стильові модифікації малої прози Г. Тарасюк;

4) проаналізувати образну систему новел та оповідань письменниці, особливості їх композиції.

Об'єктом дослідження є новели й оповідання Г. Тарасюк, вміщені у збірках, а також твори визначних письменників, які мають точки перетину з творчістю досліджуваного прозаїка.

Предметом дослідження виступають художньо-естетичні, жанрово-стильові та композиційно-структурні особливості новелістики Г. Тарасюк.

Теоретико - методологічною основою дипломної роботи є ідеї вітчизняних та зарубіжних учених, висвітлені в літературно-критичних, теоретичних та історико-літературних працях В. Агеєвої, О. Білецького, І. Денисюка, М. Жулинського, М. Наєнка, С. Павличко, А. Ткаченка, М. Ткачука, В. Фащенко. Теоретичне підґрунтя роботи становлять також філософські праці А. Бергсона, М. Бордяєва, Ф. Ніцше, З. Фрейда, А. Шопенгауера, К.-Г. Юнга та інших філософів.

Для досягнення мети та розв'язання визначених у роботі завдань використано комплексний підхід до вивчення літературних явищ, що включає описовий, типологічний, порівняльно-історичний методи дослідження.

Теоретичне та практичне значення роботи полягає у висвітленні актуальних проблем розвитку сучасної малої прози. Матеріали дипломної роботи можуть бути використані під час написання рефератів, курсових робіт, а також під час подальшого студіювання поетики малих прозових форм.

Апробація результатів дослідження. Дипломна робота обговорена і схвалена на засіданні кафедри української літератури інституту філології й журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (протокол № від 2013 р.). Основні положення роботи висвітлено в доповіді на звітній студентській конференції (березень, 2013 р.).

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, 5 підрозділів, висновків, списку використаної літератури (90 позицій). Загальний обсяг роботи - 66 сторінок.



Розділ І. Особливості розвитку української малої прози межі ХХ-ХХІ століття

1.1 Становлення, розвиток та специфіка жанру новели

«Жанр, як історично сформований синтез істотних властивостей змісту і форми творів у певному їх структурному типі є відносною сталістю, спроможною до постійного оновлення, акумулятором досвіду поступальної еволюції мистецтва, способом існування літературного твору, закономірністю розвитку красного письменства» [24, с. 127]. Жанр організовує всі формозмістові компоненти в систему, з якої формується цілісна модель художнього світу. Еволюція жанру як категорії історично рухливої, змінної, як «художньої форми відображення життєвих суперечностей». На думку В. Фащенка обумовлена культурно-історичним контекстом, взаємодією елементів літературного канону та художніх новацій, пов'язана з національними та світовими мистецькими традиціями [76, с. 293].

У системі малих епічних жанрів найпоширенішими є новела та оповідання. Жанрове становлення новели відбулося в Італії (ХV-ХУІ ст.), проте джерела формування жанру сягають давньогрецьких часів, зокрема епохи еллінізму («Мілетські оповіді»), а також стародавнього Китаю, «де новела розвивалася на основі постійної взаємодії літератури та фольклору з III до XIX ст.» [46 с. 176]. Жанрова структура новели постала в результаті трансформації фольклорних жанрів у прозові форми. Так, за словами І. Денисюка, «прародичами новели були усні форми народної творчості - народна новела, що відмежувалась від казки, позбувшись елементів фантастики та «спеціалізувавшись» на цікавому розмаїтті повсякденності, та фольклорний анекдот, покликаний викрешувати іскрометний сміх» [2, с. 127]. Поняття «новела» походить від італійського слова поvеllа, буквальне значення якого «новина» (в італійській юриспруденції воно означало новий указ). Першим, хто дав своїм творам визначення «новела» був італійський письменник середини XIII ст. Бонвензін де ля Ріва. Відомим в Італії був найдавніший анонімний збірник новел «Новеліно, або Сто давніх оповідок» (межа ХІІІ-ХІУ ст.), основою в якому були мандрівні сюжети, міфологічні мотиви, легендарні образи. Близькими до «новеліно» були французькі «фабльо» та німецькі «шванки» - імперсональні твори, в яких фольклорне начало відігравало вирішальну роль. Жанрові можливості новели яскраво розкрилися у «Декамероні» Дж. Боккаччо. Саме Дж. Боккаччо вважається основоположником класичної форми літературної новели, він також закріпив її термінологічне визначення.

На початковому етапі свого жанрового формування новела мала сатиричне, гумористичне забарвлення, чим наближалася до анекдоту. Такими були перші зразки жанру: «Мілетські оповіді» (І ст. до н. є.) Арістіда з Мілета, «Золотий віслюк» (II ст. н. є.) Апулея. Особливого розквіту жанр зазнав у епоху Ренесансу (твори Ф. Сакатті, П. Брачолліні, Т. Гуардаті, Л. Пульчі, Л. Медічі, М. Банделло, Дж. Базілле («Пентамерон»), Дж. Чосера («Кентерберійські оповіді»)). Новела цього часу відзначалася динамічною й гострою інтригою, анекдотичною основою. У цей же період новела формується у китайській літературі (збірка «Опис дивовижного з кабінету Ляо» Пу-Сун ліна (XVII ст.)).

Новела була важливим жанром у творчості романтиків (Е. А. По, Е. -Т. -А. Гофман, Л. -А. фон Арнім, М. Гоголь). Розширення можливостей жанру та його динамічний розвиток спостерігається у кінці XIX - на початку XX ст. Такі риси новелістичного жанру, як психологізм, емоційність, лаконізм посилюються у творах П. Меріме, Гі де Мопассана, І. Тургенєва, І. Буніна, Б. Пруса, А. Чехова. Метафоризм, умовність, експериментаторство домінують у новелах Е. Базена, М. Еме, Г. Гріна, Е. Хемінгуея, Г. Беля, С. Цвейга, Ф. Кафки, X. Кортасара, Л. Піранделло, І. Андрича, В. Набокова.

З-поміж жанрових ознак новели визначальними є такі: невеликий обсяг, стислість, лаконізм, змістова концентрація, сюжетний динамізм, мінімум авторських характеристик, влучність і яскравість худо...