Ліричний герой в поезії В. Стуса

Творчість як можливість власної свободи: особливості авторського самовираження Василя Стуса. Найважливіші етапи життєвого шляху поета. Ліричний герой і його існування в ворожих умовах, дослідження вияву духовної міці та його протидії тоталітарній системі.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Вступ

стус поет ліричний

Василь Стус… Славне ім'я Поета, Громадянина, Людини. Один із найбільших українських поетів нашого століття. Це світлий образ людини, що стала символом незламності духу, людської і національної гідності. Це самобутній поет, схильний до філософського заглиблення художнього слова і водночас - до синтезу глибинних джерел традиційного українського образотворення й поетичної мови XX століття. Він був поетом - шістдесятником, одним із новаторів, які будили національну самосвідомість народу, безкомпромісно висвітлювали соціальні суперечності, несли з собою свіжі теми й мотиви і цим рішуче ламали офіційні, казенні шаблони соціалістичного реалізму, виводили українську літературу на широкі горизонти світового мистецтва.

Будь-яке культурно-історичне явище не може виникнути на порожньому місці. Воно обов'язково укорінене. Корінням шістдесятництва було Українське Відродження. Поети-шістдесятники знали, що шлях до Незалежної України розпочинається з прагнення кожної окремої людини до свободи власного духу. Вони продовжили національні традиції не зброєю, а словом. Поняттям «шістдесятництво», як відомо, означають добу всезагального духовного й морального піднесення в країні, викликаного докорінними змінами у внутрішній політиці влади, реальним наслідком яких стало нетривале повернення суспільству ясного бачення загальнолюдських цінностей. Культурний рух шістдесятників охоплював не тільки літераторів.

Це був загальноукраїнський політичний рух широкого кола людей, який ставив проблеми демократизації, необхідності боротися з національним нігілізмом, а в літературі ? звільнення від чиновницького диктату. Про це явище можна говорити і як про соціально-психологічний тип свідомості, властивий певній частині суспільства, особливо інтеліґенції. Поети-шістдесятники стрімко й потужно ввійшли в духовний і культурний простір України. Основним об'єктом творчості молодих поетів була людина на складних перехрестях історії, основним ідеалом ? ідеал борця за те, щоб людство могло жити й розвиватися в атмосфері миру, віри в майбутнє. Своїми творами вони відновлювали традицію шляхетної лірики, що була перервана в нашому письменстві в роки сталінського терору, ? поезії, що вирізняється сміливою і глибокою думкою, вишуканістю образу, жанровим розмаїттям. Специфічність поезії шістдесятників яскраво виявляється в характері її суспільної заангажованості. Поети-шістдесятники намагалися повернути поетичному слову його право бути правдивим і моральним, що має докорінно змінити систему світоглядно-естетичних взаємовідносин у системі «митець і дійсність».

Українські письменники-шістдесятники -- це «опозиційно настроєна національно свідома інтелігенція, що відверто протиставила себе тоталітарному режимові з його політикою денаціоналізації і придушення прав людини, культивуванням провінційності й меншовартості української культури» [30, 70]. До них належали: Василь Симоненко, Іван Світличний, Григір Тютюнник, Іван Дзюба, Алла Горська, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Валерій Шевчук, Борис Олійник та інші. У їхній творчості переважає пафос утвердження -- людини і людяності, добра й краси, природи й природності в усьому, буття в повноті його виявів. Вони відчули себе вільними й розкутими, переживали спільне, загальне, а то й глобальне, як своє особисте. Однією з специфічних ознак поетичного процесу 60-х років була плідна співтворчість митців різних поколінь -- природно й вагомо звучало у властивому для кожного з них стильовому та емоційному ключі.

Серед таких національно свідомих українців був і Василь Стус, творчість якого відзначається багатогранністю та багатоаспектністю. Його ім'я уособлює все найкраще, найсвітліше і найдобірніше, що вродилося на ниві красного письменства від початку шістдесятих років до нашого часу. Він прийшов у поезію так, як з'являються великі майстри, знав собі ціну, вартість поетичного слова.

Творчість поета досліджували такі відомі літературознавці, як І.Дзюба, Ю. Шевельов, М. Жулинський, М. Ільницький, Л. Мельничук, Ю.Шерех. Вони констатували новаторство поета, що не зводиться до несподіваних метафор, феєрверка епітетів, складної словотворчості, хоча все це він демонструє з емоційною легкістю. Сутність його новаторства -- в особливому підході до розуміння покликання поезії, у найскладніших завданнях, що їх ставив перед собою. Василь Стус розробляє мотиви і напрямки, яких ще не знала світова література.

Актуальність дослідження полягає в тому, що до сьогодні ще не існує синкретичної праці про унікальну багатогранність й широкий емоційний спектр ліричного героя у поезії Василя Стуса, а, отже, ми спробували систематизувати відомі літературознавчі дослідження про поета та його творчий доробок, зробити власні висновки про специфіку настроєвості ліричного героя.

Метою дипломної роботи є аналіз широкого внутрішнього діапазону ліричного героя, дослідження вияву духовної міці та його протидії тоталітарній системі.

Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

- з'ясувати внутрішній стоїцизм ліричного героя;

- дослідити особливості авторського самовираження Василя Стуса у поезіяз « У цьому полі синьому як льон», «Цей спалах снігу, тьмяно-синя тінь», «Мені зоря сіяла нині вранці»;

- дослідити мужність і стійкість ліричного героя у нерівній боротьбі зі злом;

- окреслити емоційний спектр ліричного героя;

- звернути увагу на опозицію ліричного героя - тоталітарній системі;

Об'єктом дослідження є поетична спадщина поета.

Предметом є ліричний герой в поезії В. Стуса, його морально-етичні імперативи.

Методи дослідження: порівняльно-історичний, біографічний, текстуальний аналіз поезій Василя Стуса.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані на уроках української літератури в одинадцятому класі, а також стануть, на наш погляд, у нагоді студентам-філологам під час підготовки до практичних занять, написання рефератів і курсових робіт.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

1. Творчість як можливість власної свободи: особливості авторського самовираження Василя Стуса

Епоха не цінує геніїв за життя - вона згадує про них надто пізно. Якась жорстока закономірність: час палить, нищить генія невблаганними вироками, а коли збагне, що дух його - безсмертний, схиляється в пошані й каятті. Багато їх, геніїв - патріотів землі української, що відстоювали свою державу у XX столітті, захищали й підносили духовну культуру народу, та визначна роль у цьому належить Василеві Семеновичу Стусу.

Поезія В. Стуса прийшла до нас не так давно і доходить далі, як світло далекої зірки. Епоха, в якій майбутній митець формував свій світогляд, ідеали та естетичні засади, була складною та являла собою невичерпний і драматичний конфлікт між старим і новим, тобто між традиціями соцреалізму та модерно пошуковими віяннями часу. У шістдесяті роки за аналогією до епохи «розстріляного відродження», тобто 20-х -- 30-х років, українська література, як і культура в цілому, прагнула європейського ренесансу. Україна читала рідною мовою Війона, Бернса, Превера, Елюара, Апполінера, Лорку, Тувіма, Уїтмена, Верхарна.

Це схематичні обриси тієї духовної атмосфери, в якій мав пролунати виразний і неповторний голос В. Стуса, в якому звучало багатство його душі його народу.

Та час спливає, свята змінюються буднями, життя невблаганно ставить перед нами свої прагматичні завдання. Справедливі гасла від частого повторення ризикують виродитися у фразу. Стає страшно від думки, що дорога для нас постать поета може перетворитися на новий офіціоз, на штамп. Не можна допустити спекуляцій його іменем, творення нового культу і нового міфу.

Поет виростав і формувався в задушливій атмосфері, де його прагнення бути особистістю видавалося підозрілим. Але В. Стус виборював право «самособоюнаповнення» своєю творчістю.

В. Стус належить сучасній поезії, поезії XX століття. Належить до її золотого фонду, до її класики, як Б. Пастернак і Г. Тичина, Г. Лорка, та й зрештою зрілий Р. Рільке. Він культивує свій словник, активізує певні словоформи. Йому властива інтонаційна неповторність, смислове й емоційне переосмислення слова, творення власних «стусівських» неологізмів. Та не тільки нові слова творив В. Стус. Значним є його внесок у розвиток української поетики.

Зупинимося на найважливіших етапах життєвого шляху поета.

Син селян із Вінниччини, 1938 року народження, рано звідав тяжку селянську працю, солоний піт, смак хліба насущного. Босоногому школяреві цікаво було навчатися, а згодом воно стало основою його дитячих літ, через що у п'ятнадцятирічному віці був зарахований студентом педінституту. Мріяв вчити дітей, прищеплювати їм любов до України. В армії змужнів, а, повернувшись, навчається в аспірантурі. Він вимріює, хоча й не признається самому собі в тому - щоб не наврочити, не сполохати долю, - для себе літературне покликання. Можливо, літературного критика, історика літератури, перекладача... Пише поезії, хоч не наважувався ще назвати себе поетом: „Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них - як на мене - путящі... Якби було краще жити, я б віршів не писав, а - робив би коло землі"[4, 112].

В. Стус разом із іншими молодими письменниками, Д....