Історико-психологічний аспект поеми Т. Шевченка "Катерина" і "Сердешна Оксана" Г. Квітки-Основ'яненка

Дослідження морально-етичного конфлікту в поемах Т. Шевченка "Катерина" і "Сердешна Оксана" Г. Квітки-Основ'яненка. Вивчення типологічних рис героїнь, засобів характеротворення, використаних авторами. Діалого-монологічне мовлення функції природи.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Вступ

моральний конфлікт шевченко поема

На наш погляд, надзвичайно цікавим може бути історико-типологічне вивчення двох, хоч і різножанрових, але близьких за морально-етичною проблематикою творів Т.Г. Шевченка "Катерина" і Г. Квітки-Основ'яненка "Сердешна Оксана".

Між двома цими творами справді чимало спільного і насамперед тема зведення паном дівчини та доля покритки в тогочасному суспільстві. Обидва твори поєднують важливість порушених суспільних питань, драматизм життєвих доль героїв, щасливе майбутнє яких брутально перекреслив не хто іншій, як москаль, служивий російської армії.

Цю спільність бачили й самі автори "А що "Катерина", - пише Квітка-Основ'яненко Т. Шевченкові, - так що "Катерина"! Гарно, батечку, гарно! Більш не вмію сказати. От так-то москалики-воєнні обдурюють наших дівчаток!" [17; 70].

Загалом історико-типологічний аспект в літературознавстві - один з найцікавіших.

Розглядаючи сутність історико-типологічного контексту проф. Гуменний М.Х. зазначав: "Справа, безумовно, не в буквальному повторенні певних художніх деталей. Справа органічному ідейно-творчому взаємопроникненні...в творах і в той же час у відмінностях між ними, які пояснюються не лише неповторною творчою манерою авторів, але мають соціально-історичний характер." [14; 130]

Твори Шевченка і Квітки-Основ'яненки мають чітко виражений і соціальний і історико-культурологічний аспект, адже вони писались в той час, коли українці фактично вже втратили свою дворянську еліту. Тогочасне панство перейняло мову російську та російсько-європейські звичаї. Квітка-Основ'яненко обурює вороже ставлення до української мови і літератури людей зухвалих і некомпетентних і "не второпають по-нашому, та й ворчать на наші книжки: "эта решта на-чухонські" [27;13]. Як відомо, свою безсмертну "Катерину" Шевченко присвятив В.Жуковському і ввів у "Кобзар" 1840 рр., а на всі закиди, що твір був написаний українською мовою відповідав: "Нехай буду мужицький поет, аби тільки поет; то мені більшого і не треба" [54, 16]. Амплітуда настроїв критиків щодо виходу творів Г. Кувітки-Основ'яненка була більш широкою: характери в "Сердешній Оксані". О. Афанасьоев - Чужбинський порівнював з шекспірівськими; про цей твір лишились захоплені спогади П. Куліша, В. Даля, О. Потебні і багатьох інших видатних умів, тоді як В. Белинський написав відверто глузливий відгук. Виконане у яскравій повістневій манері художнє полотно "несамовитий Віссаріон" назвав "повістю або щось наче повість" і цього разу не маскуючи своєї антипатії до всього українського поставив на карб нашій літературі, що вона дихає "простакуватістю селянської мови і дубуватістю селянського розуму." [17; 4]

Сучасні науковці аналізували різні аспекти поетики "Катерини" і "Сердешної Оксани" С. Зубков[15] і Є. Вербицька[3] - сентиментальності риси творчості Г. Квітки-Основ'яненка, Г. Грабович розглядав поему "Катерина" як міфологему України. Про зв'язок творчості Г. Квітки-Основ`яненка із західноєвропейською просвітницькою естетикою та художньою практикою згадували такі дослідники як О.Гончар, і І. Лімборський, суто історичний контекст цікавили М. Яценка і М. Калениченко.

Першим про безсумнівний зв`язок повісті Г. Квітки із близькою до нею поемою "Катерина" хоч досить опосередковано Ю. Івакін звернув увагу. Він у своєму "Коментарі" до "Кобзаря" Шевченко обережно зауважує: "Не виключно, що саме враження від "Сердешної Оксани" дало Шевченкові безпосередні творчий імпульс до написання "Катерини". І далі: "В своєму свідомому чи несвідомому змаганні з першим українським повістярем автор "Катерини " безумовно переміг. Порівнюючи з "Сердешною Оксною", його віршована повість являє собою й якісно новий етап ідейно-художнього розвитку українського письменства". [18; 19]

Наважусь не погодитись з явно заниженою оцінкою Квітчаною цілком оригінального твору, який разом із Шевченковою "Катериною" привернув широку увагу культурної громадськості до болючих і численних фактів зведення панами і москалями простих дівчат. "Списав "Сердешну Оксану", от точнісінько як і Ваша "Катерина", як-то ми одно думали про бідних дівчаток та про бузовірових москалів" - писав Г. Квітка-Основ`яненко 23 жовтня 1849 р. у листі до Т.Шевченка.

Отже, як бачимо, історико-типологічний аспект залишився поза увагою дослідників, але він є не вичерпним джерелом дослідження художнього слова. Тому ця тема залишається завжди актуальною і злободенною.

Метою дипломної роботи є дослідження суголосних історичних і типологічних рис поетики сентиментального-реалістичного твору Г. Квітки-Основ`яненко "Сердешна Оксана" і соціально-побутові поеми Т. Шевченка "Катерина". Запропонована тема передбачає виконання наступних завдань:

1. Розглянути морально-етичний конфлікт в обох творах в контексті історичної доби.

2. З`ясувати типологічні риси Оксани і Катерини, а також ті засоби характеротворення, які використовуються і Квіткою-Основ`яненко і Т. Шевченком.

3. Дослідити діалого-монологічне мовлення функції природи в поемі "Катерина" і "Сердешна Оксана".

Об`єктом дослідження обраний прозовий і поетичний набуток - твори Квітки-Основ`яненко "Сердешна Оксана" і Т. Шевченка "Катерина".

Предметом дослідження є компаративно порівняльний аналіз двох творів - "Катерина" і "Сердешна Оксана" з історичної і типологічної точки зору.

Специфікою завдання зумовлені методи дослідження: історико-типологічний, історико-генетичний, історико-функціональний.

Практичне використання одержаних результатів. Матеріали дипломної роботи можуть бути використані при проведенні факультативних занять з учнями при проведенні відповідних занять у школах, гімназіях тощо.

Методи та методологія: в основу дипломної роботи покладено порівняльно-типологічний, історико-генетичний та історико-функціональний методи.

Структура дипломної роботи складається зі вступу, 3 частин, висновків та списку використаної літератури.

Розділ І. Морально-етичний конфлікт в творах Г. Квітки-Основ'яненка і Тараса Шевченка в контексті історичних подій початку ХІХ ст.

В своїх творах і Квітка-Основ`яненко і Т. Шевченко уперше звертаються до розробки сюжету про жінку-страдницю, покритку. Твори побудовані за тематикою, етимологічні за проблематикою, причому в основі передусім морально-етичний конфлікт поєднаний в національному та соціальному. Між літературними попередниками - європейська міщанська драма й сентиментальна повість (мотив кохання пана й "простолюдинки" з трагічним кінцем), байронічна поема - європейська й слов`янська (мотив кохання туземки з чужинцем, ліризм розповіді, особливості композиції та стилю).

Безпосередньою попередницею Шевченкової "Катерини" була сентиментальна повість Квітки-Основ`яненко "Сердешна Оксана". Але ці сюжетні мотиви покладено в основу фабули тільки в першому розділі поеми та її епілозі; центральна ж частина твору - хресний шлях покритки Катерини - цілком оригінальна. Катерина кінчає життя самогубством. Їх загибель у конфлікті зі світом облуди логічна й художньо зумовлена не лише характером героїні й суспільством обставинами, а й переступом "закону роду", одвічного морального імперативу, який оберігав родину й нове покоління, а з ними й етнос, націю.

Розглянувши поему Т.Шевченка "Катерина" Ю.Іванкін наголошував, що: "Незважаючи на те, що головня хапається за стремена і мало чи не на колінах просить офіцера, щоб узяв її з собою, всеж таки розуміємо: у моральному плані вона значно вища за свого кривдника. Вина Катерини в тому, що вона через свою щирість і безпосередність довірилась людині, яка виявилася глибоко непорядною. Поведінки офіцера не відповідає нормам народної моралі. Він ошукав Катерину, до того ж ганебно тікає від неї, від свого сина.

Утік!., нема!..Сина, сина

Батько одцурався"

Тепер, коли Катерина остаточно переконалась, що офіцер справді зрадив і покинув її, вона переживає важкі хвилини крайнього відчаю.

У неї залишилось трохи сил і свідомості тільки для того, щоб покласти сина на шлях та попросити москалів віддати його "старшому", тобто офіцерові.

Після того - затемнення свідомості, божевілля, викликане важким нервовим потрясінням. Ось як вражаюче переданий цей страшний відчай:

Біга Катря боса лісом

Біга та голосить;

То проклинала свого Йвана,

То плаче, то просить... [56;30]

Ю. Іванків проаналізувавши перші твори Т. Шевченка, в тому числі "Катерини" зауважив: "Таке психологічне ведення образу виявляється тому, що Шевченко показав, як у Катерини в кульмінаційний момент поступово зароджується і міцніє думка про самогубство.

Ще в момент розлуки з батьками вона ніби загадала наперед свою думку: "Заховаюсь, дитя моє, сама під водою..." Тепер, розчарована зустріччю з москалями, вона знову повертається до думки про самогубство. Але тут же виникає й інша думка: а що ж буде з сином:

Де ж ти будеш ночувати,

Як мене не стане?

Сирітство - велике нещастя у розумінні Шевченка. Сирітство - неприродний стан власне для людини" [19;107].

Зрозумівши, що офіцер і справді хоче її покинути, Катерина сповнюється відчаєм. Спочатку в її словах відчувається докір.

"За що ж, скажи, мій голубе?

Кому хоч оддати

Свою Катрю, що для тебе

В садочок ходила,