Історизми та архаїзми у повісті Б. Лепкого "Мотря"

Семантична та функціональна характеристика застарілої лексики в історичній повісті Богдана Лепкого "Мотря". Представлення класифікації архаїзмів та історизмів у творі, дослідження їх значення у точності відтворення культурно-побутового колориту епохи.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Історизми та архаїзми у повісті Б. Лепкого "Мотря"

Зміст

Вступ

Розділ І. Історизми у тексті повісті "Мотря" Б. Лепкого

1.1 Історизми як лексичне явище

1.2 Класифікація історизмів у тексті повісті Б. Лепкого "Мотря"

Розділ ІІ. Архаїзми у тексті повісті "Мотря" Б. Лепкого

2.1 Архаїзми як лексичне явище

2.2 Класифікація архаїзмів у тексті повісті Б.Лепкого "Мотря"

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Усі слова, якими користуються люди в своєму житті та своїй діяльності, складають лексичний, або словниковий, склад мови. Лексична система, як і система мови в цілому, постійно розвивається за своїми внутрішніми законами, а також під впливом суспільно-історичних умов життя народу як носія мови.

Характерною особливістю словникового складу мови, і української зокрема, є його безперервний розвиток. Причому саме у словниковому складі найбільш повно й наочно відображається розвиток мови в усіх її структурних компонентах і функціонально-стильових різновидах, а також єдність і взаємодія внутрішньолінгвістичних та позалінгвістичних факторів -- основної при чини змін, що відбуваються в мові .

У лексиці відбиті всі процеси історичного розвитку суспільства. Одні предмети, реалії побуту, поняття, якості, явища існують здавна, і слова, їх назви, активно використовуються носіями мови, інші предмети і поняття відмирають -- з ними йдуть і їхні найменування.

Проте між шаром лексики, що характеризується відносною стійкістю і загальновживаністю і рештою словникового складу мови немає якоїсь сталої межі. Між різними шарами лексики існує тісний взаємозв'язок і взаємообмін.

Протягом тривалого розвитку мови в її лексичному складі постійно відбуваються різноманітні зміни. З одного боку, окремі загальнонародні слова поступово втрачають цю якість і перестають бути зрозумілими для багатьох носіїв мови. Долю слів визначає не "вік", а їх використання в мові: ті які називають життєво важливі, необхідні поняття, віками не старіють; інші архаїзуються досить швидко,ми перестаємо їх використовувати, тому що зникають і самі поняття, які цими словами позначаються.

З другого боку найстійкіший шар української лексики поповнюється новими словами, що позначають нові реалії і поняття, що життєво необхідні для носіїв мови.

Словниковий склад мови, і української зокрема, безперервно розвива-ється, тому що так само розвивається саме людське суспільство. Поява y мові нових слів або розширення значення старих слів зумовлене потребою людини називати нові предмети, явища, поняття, що з'являються в сучасному суспільно-економічному, політичному і культурному житті народу. І навпаки, зникнення старих предметів, явищ, понять зумовлює зникнення слів, що їх по-значали. Перехід мовних одиниць із активної сфери до пасивної і навпаки відбувається постійно, причому загальновідомо, що інноваційні процеси інтенсивніші, ніж архаїзація . Тому розвиток лексичного складу мови характеризується поступальністю, яка виражається в постійному збагаченні й удосконаленні як мови в цілому, так і лексики зокрема .

Увесь словниковий склад мови умовно поділяється на активний і пасивний. В активний словник входять слова, що часто вживаються та добре відомі носіям мови. Пасивний словник складається зі слів або застарілих, або навпаки, що тільки що з'явилися і тому ще не ввійшли в активний словник та не стали загальновживаними

Склад застарілої лексики неоднорідний. У ньому розрізняються слова за ступенями їх архаїзації. Одну групу застарілих слів складають ті, що зовсім вийшли з мовного вжитку і не побутують в сучасній українській літературній мові: братана -- дочка брата, гудець -- музикант, марець -- березень, та ін. Вони не зрозумілі носіям мови без додаткових пояснень .

До іншої групи застарілої лексики належать слова, що в сучасній укра-їнській літературній мові вживаються рідко, тільки в певному контексті або функціональних стилях, наприклад: гайдамака, гетьман, зброєносець, панщина, рать та інші. Ці слова здебільшого зрозумілі мовцям, хоча і входять до пасивного складу лексики.

Ступінь застарілості того чи іншого слова залежить від таких факторів, як місце даного слова в лексичній системі мови, поширеність і тривалість його уживання в минулому в складі активної лексики, наявність чи відсутність зв'язку його із спорідненими словами, а також час його випадання з активного вжитку. Якщо слово у свій час виконувало важливу номінативну функцію, було поширене в мові і використовувалося в спілкуванні тривалий час -- воно менше підлягає процесу старіння, ніж слова незначної номінативної функції, відносно рідковживане.

Ступінь застарілості слова дуже залежить і від того,коли воно випало з активного вжитку. Архаїчнішими, звичайно, є ті слова що давно перейшли в пасивний склад мови і здебільшого вже забуті його носіями . Але бувають і слова, що з'явилися в мові не так давно, не пройшли суспільної апробації, і тому вони відносно швидко випали з її словникового складу.

Застарілі слова відрізняються і тим, що саме спричинило їх випадання із складу активної лексики.

Одні слова архаїзуються, переходять із активної лексики до пасивної у зв'язку з тим,що зникають із побуту та життя суспільства позначувані ними явища, предмети події, поняття, тобто у зв'язку з дією екстралінгвістичних факторів. Інші зникають із суспільного вжитку, забуваються носіями мови через витіснення їх рівнозначними словами, що з тих чи інших причин виявляються більш прийнятними до називання тих чи інших предметів, явищ, подій, понять. Цей процес зумовлений дією внутрішніх факторів розвитку мови. Першу групу застарілих слів іноді називають матеріальними архаїзмами, або ж історизмами, другу - стилістичними архаїзмами .

Богдан Сильвестрович Лепкий - поет і прозаїк, публіцист і редактор, дослідник і видавець, перекладач, художник і мистецтвознавець -- уособлював собою тип культурного діяча, який сформувався на зламі століть і після смерті Івана Франка став найпопулярнішою фігурою в Галичині.

Творчість Лепкого, сповнена національної ідеї, багато в чому визначала рівень української літератури та української мови в Західній Україні періоду другої половини ХІХ-першої половини ХХ століть. У тоталітарній державі твори письменника були заборонені або ж надійно заховані в спеціальних фондах наукових бібліотек. Доступні широкому загалу вони стали лише у 90-х роках ХХ століття.

Глибокий знавець та дослідник козацької України, її культури і письменства, Богдан Лепкий створив цикл історичних повістей, присвячених одній історичній постаті -- гетьману Івану Степановичу Мазепі. Сюди належить і повість "Мотря."

Ці твори і донині залишаються чи не єдиною об'єктивною опвіддю про визвольну боротьбу України другої половини ХVІІ -- початку ХVІІІ століть, трагедію Батурина і Полтавської битви 1709 року і про видатну постать української історії -- гетьмана Івана Мазепу.

Більш ґрунтовне дослідження творчої спадщини Богдана Лепкого в різних аспектах почалося вже в незалежній Україній. В основному це був літературознавчий підхід. Життя і творчість письменника досліджували Н. Білик-Лиса (зокрема українські національні ідеї в ній), М. Жулинський, Ф. Погребенник (звернув увагу на різні аспекти творчості), Р Коритко (про повернення творчості Б. Лепкого широкому загалу), М. Ільницький, В. Качкан та ін. Дуже велика увага в літературознавстві приділялася історичним творам Б. Лепкого, зокрема циклу повістей про Мазепу. Про це писали Г. Андрусишин (присвячено увагу образу Івана Мазепи), Т. М. Литвиненко (є автором декількох праць: "Історіософська концепція пентелогії Б. Лепкого "Мазепа"та її художня реалізація" та "Фольклор в епопеї Б. Лепкого "Мазепа"), Лупак Н. (також більшу увагу приділяє образу гетьмана та інші. Проте дуже мало досліджень творчості Б. Лепкого з погляду мовознавства. Наявні декілька статей О. Кравченко-Дзюдзи "Мовно-стилістичні особливості прози Б. Лепкого", Т. Свердан "Усічені фразеологізми у трилогіїї Богдана Лепкого "Мазепа"" та Л. Бурківської яка написала дисертацію і надрукувала такі статті за її матеріалами: "Історизми в повісті Б. Лепкого "Мотря", "Назви старовинного одягу як художня деталь в історичній повісті "Мотря "" та "Про деякі особливості ідіостилю Богдана Лепкого: на матеріалі тетралогії "Мазепа".

Подібні дослідження дуже важливі, оскільки специфіка мови історичного роману полягає втому, що письменник відтворює конкретну історичну епоху і стилізує мову своєї оповіді. Стилізація передбачає використання таких семантично-стилістичних мовних засобів, які б наближали оповідь до зображеної доби, до певного діалектного чи соціального середовища.

Не тільки специфіка жанру історичної прози, але й тематика твору зумовлює звернення автора до тієї частини словникового складу, яка з сучасного погляду вийшла з активного вжитку і використовується лише у випадках відтворення минулого. Мова йде про такі лексичні засоби як історизми та архаїзми, які з погляду сучасності перебувають на переферії мови. Застарілі слова називають по-різному: матеріальні архаїзми (А. А. Булаховський), історизми (М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик), стилістичні архаїзми Л. А. Бурлаховський, І. К. Білодід) та архаїзми. Сьогодні вчені в застарілій лексиці розрізняють історизми (позначають зниклі реалії) та архаїзми (застарілі слова, що мають сучасні нейтральні синоніми). Ми в нашій роботі дотримуємось цієї класифік...