Антипросвітницький складник повісті-казки Е.Т.А. Гофмана "Малюк Цахес на прізвисько Циннобер"

Особливості та антипросвітницькі мотиви літератури німецького романтизму. Соціально-психологічний аспект повісті-казки. Сатиричний та метафоричний зміст казки. Реалістичний і містичний світ у творі. Протиставлення творчої людини і бездуховного філістера.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Тема: Антипросвітницький складник повісті-казки Е.Т.А. Гофмана "Малюк Цахес на прізвисько Циннобер"

План:

Вступ

Розділ 1. Антипросвітницька спрямованість творів німецьких романтиків

1.1 Відношення німецької школи романтизму до ідей просвітництва

1.2 Специфіка романтизму Гофмана

Розділ 2. Антипросвітницькі мотиви у творі "Малюк Цахес на прізвисько Циннобер"

2.1 Соціально-психологічний аспект повісті-казки

2.2 Сатиричний та метафоричний зміст казки

2.3 Реалістичний і містичний світ у творі "Малюк Цахес на прізвисько Циннобер"

2.4 Протиставлення творчої людини і бездуховного філістера

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Найповнішим і найяскравішим втіленням поняття німецька романтична проза є творчість Ернста Теодора Амадея Гофмана. Гофман прийшов у літературу майже на двадцять років пізніше за представників першого покоління німецького романтизму, але саме йому судилося стати не просто знаковою фігурою цього напряму в національній літературі, а й сфокусувати у своїй творчості всі найхарактерніші його риси, головні образи і теми, центральні ідеї.

Ернста Теодора Амадея Гофмана називають останнім німецьким романтиком. Уже перша новела Гофмана "Кавалер Глюк" відразу ж визначила і літературний напрямок, і тематику, і художній метод письменника. Це містичне переселення в реальний світ примар, перенесення нічних кошмарів у денне життя стане основним художнім прийомом наступних творів Гофмана і майже образом його життя. Так були написані майже всі його знамениті речі: новела "Дон Жуан" (1813), повість "Золотий горнець" (1814), казка "Лускунчик і мишачий король", роман "Еліксир диявола" (1815-1816), повість-казка "Малюк Цахес на прізвисько Циннобер" (1819), романи "Серапіонові брати" (1819-1821), "Житейська філософія кота Мурра" (1820-1822), "Володар бліх" (1822).

Події у його творах майже ніколи не відбуваються в далеких країнах - як правило, він розташовував своїх неймовірних героїв в повсякденній обстановці. Герої Гофмана найчастіше люди мистецтва, це романтичні особистості, неодмінно мрійники і фантазери, яким задушливо й обтяжливо в суспільстві, де цінується тільки те, що можна купити і продати, і тільки сила любові і фантазії, допомагає їм піднятися над оточенням.

Блискавична яскрава фантазія, гротеск у сполученні з строгим и прозорим стилем забезпечили Гофману особливе місце в німецькій літературі. Вивчення його літературної спадщини представляє великий науковий інтерес, адже багато питань, пов'язаних з романтизмом творів Гофмана, мотивами його творчості, його впливом на наступні літературні течії та напрямки, залишаються актуальними.

Мета роботи. Визначити особливості протиставлення романтичного світогляду ідеям просвітництва у творах Гофмана.

Мета визначає наступні завдання:

- узагальнити теоретичний досвід провідних дослідників, які розробляли дану проблему в літературознавстві;

- розглянути особливості літератури німецького романтизму та охарактеризувати її антипросвітницькі мотиви;

- з'ясувати відношення до ідей просвітництва у творчості Е.Т.А. Гофмана на прикладі повісті-казки „Малюк Цахес на прізвисько Циннобер”;

Об'єкт дослідження: романтична повість-казка Е.Т.А. Гофмана „Малюк Цахес на прізвисько Циннобер”.

Предмет дослідження: антипросвітницькі мотиви у казці

Досягненню мети дослідження відповідає структура роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Практична значущість дослідження полягає в сприянні поглибленню вивчення творів видатного німецького романтика Е.Т.А. Гофмана. Дослідження може бути використано студентами віщих навчальних закладів при вивченні курсу зарубіжної літератури ХІХ ст.

Розділ 1. Антипросвітницька спрямованість творів німецьких романтиків

1.1 Відношення німецької школи романтизму до ідей просвітництва

Романтизм в світовій літературі вийшов з багатства художніх структур, форм, жанрів, образів, прийомів, емоційних барв, які існували в літературі сентименталізму, готики, фольклору і літературних імітацій народної поезії минулого. Усі ці своєрідні риси романтизму, в тій чи іній мірі, втілилися в творчості представників німецької літератури романтизму. Романтизм у Німеччині виник наприкінці XVІІІ ст. і панував аж до 30-х рр. XІХ ст. Німецькі романтики - як поети, так і прозаїки - являють собою яскраве сузір'я творчих талантів, резонанс діяльності багатьох з яких сягнув далеко за національні рамки Німеччини й за межі їхнього часу.

Французьке слово romantіsme сходить до іспанського romance, англійського romantіc, що перетворилось в ХVІІІ ст. в romantіque і означало тоді "дивне", "фантастичне", "мальовниче". [11] На початку ХІХ ст. романтизм стає позначенням нового напрямку, протилежного класицизму. В антитезі "класицизм" - "романтизм", останній протиставляв класицистиній вимозі жорстких правил - свободу від них. Однак, як відзначає Ю. Манн, романтизм "не просто заперечення "правил", але слідування "правилам" більш складним і примхливим". [7]

Поява романтизму пов'язана з антипросвітницьким рухом, причини якого лежать у розчаруванні в цивілізації, у соціальному, промисловому, політичному й науковому прогресі, результатом якого з'явилися нові контрасти й протиріччя, знецінювання життя людини й духовне спустошення особистості. Таким чином, центром художньої системи романтизму є особистість, а її головний конфлікт - конфлікт особистості й суспільства.

Просвітництво проповідувало нове суспільство як найбільш "природне" і "розумне". Кращі розуми Європи обґрунтовували й передвіщали це суспільство майбутнього, але дійсність виявилася непідвладною "розуму", майбутнє - непередбаченим, ірраціональним, а сучасний суспільний устрій став загрожувати природі людини і її особистісній свободі. Неприйняття цього суспільства, протест проти бездуховності й егоїзму відбивається вже в сентименталізмі й предромантизмі, але саме романтизм виражає це неприйняття найбільш гостро. Протистояв романтизм епосі Просвіти й у художньому плані: мова романтичних творів, прагнучи бути природною, "простою", доступною для всіх читачів, являла собою щось протилежне класиці з її шляхетною, "піднесеною" тематикою, характерною, наприклад, для класичної трагедії. [17, с. 132]

Антипросвітницька позиція пізніх романтиків сильніше всього проявилася в області етики. Просвітителі виходили з уявлення про споконвічну досконалість природи людини й тому не приділяли належну увагу проблемі зла, уважаючи його минущим явищем, породженим недостатньою освітою й відсутністю правильного виховання. Романтики ж зрозуміли, що існування зла не може бути пояснено неуцтвом і неосвіченістю, вони гостро почували силу зла в навколишньому світі й усвідомлювали, що джерело його криється на якихось набагато більш невимірних глибинах, чим ті, на які вказували просвітителі. Їм здавалося, що в остаточному підсумку зло породжується самою природою людини. Тому, поверхневі перетворення суспільства романтики відкидали, вони мріяли про досягнення ідеалу або шляхом всеохоплюючої, кардинальної перебудови всієї суспільної системи, або через перебудову свідомості людини, її внутрішньої структури, психологічної природи. [22]

У пізніх західноєвропейських романтиків песимізм стосовно суспільства набуває глобальні масштаби, стає "хворобою століття". Героям багатьох романтичних творів (Г. Гейне, Гофмана та ін.) властиві настрої безнадійності, розпачу, які здобувають загальнолюдський характер. [23]

У той же час романтизм ґрунтується на ідеях, які здатні, на думку романтиків, протистояти "страшному світу", - насамперед ідеях свободи. Розчарування романтизму - це розчарування в дійсності, але прогрес і цивілізація - лише одна її сторона. Неприйняття цієї сторони, відсутність віри в можливості цивілізації відкривають інший шлях, шлях до ідеалу, до вічного, до абсолюту. Цей шлях, на думку романтиків, повинен вирішити всі протиріччя, повністю змінити життя. Але для одних романтиків у світі панують незбагненні й загадкові сили, яким необхідно підкоритися й не намагатися змінити долю, в інших "світове зло" викликало протест, вимагало помсти, боротьби. Загальним же було те, що всі вони бачили в людині єдину сутність, що зовсім не зводиться лише до рішення повсякденних завдань. Навпроти, не заперечуючи повсякденності, романтики прагнули розгадати таємницю людського буття, звертаючись до природи, довіряючи своєму релігійному й поетичному почуттю. [3]

У багатому художньому світі творів німецького романтизму царював головний й вихідний закон - незламність духу, незалежність його від ходу речей. Із цього закону виводиться й вимога абсолютної свободи земного носія цього духу - людини творчої, натхненної, для позначення якої в романтичній мові охоче використається латинське запозичення - "геній". Романтики були переконані, що людина створена для світу світла і гармонії, що людська душа з її вічною спрагою прекрасного постійно прагне до цього світу. Ідеал романтиків складали незримі, духовні, а не матеріальні цінності. Вони стверджували, що цей ідеал, нескінченно далекий від смутно-ділової повсякденності буржуазного століття, може здійснитися лише у творчій фантазії художника - у мистецтві. [23, с. 74]

Отже, романтизм був першим художнім напря...