Мина Мазайло
Мина МазайлоАвтор: Куліш Микола.Дійові особи: Мина Мазайло — харківський службовець середніх літ. Лина (Килина) Мазайло — його дружина. Рина (Мокрина) Мазайло — їхня дочка. Мокій — їхній син. Уля — подруга Рини. Тьотя Мотя — сестра Мини з Курська. Тарас Мазайло — дядько Мини з Києва. Баронова — Козино — вчителька «правильних проізношеній» російської мови. ТертикаГуба — комсомольці, друзі Мокія Аренський Дія відбувається в домі Мини Мазайла на Н—ській вулиці, 27, Холодної Гори м. Харкова, у тридцяті роки XX ст., в період найбільшого поширення українізації. ПЕРША ДІЯ 1 Приходить Уля. Рина в цей час перед люстерком. Відразу накинулася на подругу: «Ой, Упю, тобі не сором! Я так тебе жду, нерви як не луснуть. У нас в квартирі таке робиться! Це ти купила нові рукавички? За скільки? Таке робиться! Братик мій Мокій збожеволів од своєї укрмови, ти розумієш?» У ля теж швиденько до дзеркала, помилувалася собою, примружила очі: «За три сорок!» Рина й собі до дзеркала, зробила трагічні очі: — І, мабуть, уб'є папу. За три сорок? Дешево... Або папа його, бо вже третя лампочка перегоріла — так пише по-українському, цілу ніч пише, ти розумієш, навіть вірші! Уля здивована, а Рина продовжує розповідати, що тато й слухати не хоче про укрмову, а навпаки, хоче їхнє малоросійське прізвище змінити і підшукує собі вчительку, яка б навчила його правильної російської вимови. Уля ще більше дивується, а Рина продовжує розповідати, що Мокій про це ще не знає, а навпаки — мріє додати до прізвища Мазайло загублену половинку — Квач. Тато зранку пішов до загсу дізнаватися, чи можна змінити прізвище і чи має він право примусити Мокія. Мати пише секретного листа в цій справі до тьоті Моті в Курськ, щоб вона якнайшвидше приїжджала на допомогу. 2 Входить мати. Рина питає її, чи написала вона листа. Мати сказала, що написала, уже й відіслала. Р и н а. ...Одного листа мало. Треба телеграму! Та поки там тьотя одержить листа, ти знаєш, що у нас тут статися може? Мати пішла. Уля і Рина продовжують розмову. — Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють? — А ти думала де? Тількі в загсі! Прізвище, ім'я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі, розумієш? Ой Улю, ой Улюню! Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе. Може, він кине свої українські фантазії, може, хоч прізвище дасть поміняти... — Ха—ха! Хіба це поможе? — Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і не абихто... — Я не зможу. Хіба я така? — Зможеш! У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст. Ти його одним махом закохаєш. ...Він мені навіть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарні очі, ...які нагадують два вечірні озерця в степу. У л я (до люстерка роздумливо, мрійно). Що ти кажеш? (Потім критично.) Хоч це й поетично, проте... Знаєш, яку партію знайшла собі Оля Семихаткова? — Ну? — Комуніста. Молодий ще, ...але стаж надзвичайний! Щоліта відпочиватиме в Криму. А там не два озерця — море. Два моря! Чорне і Каспійське. Р и н а. Отож почни з Мокія, Улько, — практику матимеш, як треба закохувати. Думаєш, Оля Семихаткова ото так зразу й взяла комуніста? Практику мала, з комсомольцями. А наш Мокій теж у комсомолі скоро буде, розумієш? З Входить мати. Р и н а. Написала? М а т и. «Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотроні Розторгуєвій. Негайно, негайно приїзди. Подробиці листом. Сестра Лина»... Р и н а. А подробиці листом навіщо? М а т и. Як навіщо? Щоб з них напереддовідатись, що ж таке у нас робиться... Р и н а. Ну, то вона й ждатиме листа.Мати з досади прикусила язика. Тоді:— То я хотіла, щоб не пропали десять копійок, що на листа витратила. Р и н а. Дай я покажу, як писати!... «Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно». Мати пішла. Р и н а (до Улі). Тепер ти розумієш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе, благаю — закохай! У л я (схвильовано). Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до нього підступитися? З якого боку? Р и н а. З українського,... тільки з українського. У л я. Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український. ...Не хочу, не можу, не знаю як... Р и н а. Побачиш, що зможеш. Ось зараз покличу. Він зразу розсердиться, нахнюпиться, це правда. Та я знаю, як до нього підійти, з якої сторони він одмикається. Дурненька, не бійся! Я тобі дам потайний ключик, я покажу стежечку до його сердечка. ...А хочеш, Улько, і він тебе поведе сьогодні в кіно? Як усяка Уля, Уля — кіноманка: — Ти серйозно? Рина не така, щоб назад. — От на! Тільки ти, Улю, не зірвись. Що не казатиму я, то немов з твого бажання, розумієш? Можеш навіть мовчати, тільки підтакни коли, кивни головою, усміхнися. Адалі — сама побачиш... (Постукала у двері до брата.) — Моко, вийди на хвилинку! 4 Увійшла мати. До Рини голосно й авторитетно: — Тьотя не одержить такої телеграми.Р и н а. Цс—с... Чого? М а т и (тихше). А того, що в ній тринадцять слів, ти розумієш? Треба скоротити. 5 Увійшов Мокій, юнак... з мрійними, але злими очима. Хотів гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама: — Ну? Р и н а (до брата). Ти, здається, знайомився колись. Моя подруга — Уля Розсоха. У л я самими губами. Розсохина. Р и н а (снатиском). Розсоха. Мокій незграбно подав руку. Р и н а. На хвильку, Моко. Улі страшенно вподобалось українське слово — бразолійний, а я не знаю, що воно означає. Яка його тяма? М о к і й. Бразолійний — темно—синій. (До сестри.) Більш нічого? (Взяв йти). Р и н а (до Улі). Бразолійний — темно—синій, розумієш, .Улю? (До брата.) Уля каже, що воно звучне таке, свіже — бразолійний. М о к і й (do Улі. Стримано). Ви де чули чи вичитали це слово? У л я (розгубилася). Я?.. Я не зна... Воно мені просто взяло й вподобалось... Р и н а (перехопила). Улі ще одне подобалось слово... «Бринить», ти казала? ... Що таке «бринить», Моко? М о к і й (м'якше). А, «бринить». По—руському — «звучить». Та тільки одним словом «звучить» його перекласти не можна. «Бринить» має... (До сестри, нахмурившись.) Стривай! Ти мене колись про це слово вже питала... Просила, щоб я підлоги за тебе натер, і перед тим питала. Р и н а. Невже питала? Тепер пригадую. ...А я у тебе спитала для Улі, та забула... Ти ще, пригадую, сказав, що «бринить» — якесь надзвичайне слово... М о к і й (до Улі). «Бринить» має декілька нюансів, відтінків. По—українському кажуть: орел бринить. Це означає — він високо, ледь видко — бринить... Можна сказати — аеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить. Це як випаде, а тоді зверху, в повітрі, ледь примітний такий, бринить... Або кажуть — думка бринить. Це треба та...
