Синергетична методологія

Дослідження ролі синергетичної парадигми в юриспруденції. Визначення синергетики як загального (філософського) підходу до вивчення держави і права. Загальна характеристика та особливості застосування синергетики для пізнання правових явищ і феноменів.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Зміст

синергетичний юриспруденція філософський право

Вступ

1. Синергетична методологія: загальна характеристика та особливості застосування при дослідженні правових явищ

Висновок

Список використаних джерел та літератури



Вступ

В умовах сьогодення людство та всі суспільні й державні утворення, в тому числі й Україна, як частина світового устрою, переживають значні зміни: ми перебуваємо в кардинально новій політичній, економічній, духовно-ідеологічній ситуації порівняно з кінцем ХХ століття, що характеризується соціально-господарською стагнацією, політичною, культурно-виховною та морально-психологічною невизначеністю.

Головним протиріччям існуючого правопорядку є суттєва відмінність між нормою закону та її розумінням, результатами застосування членами суспільства, для яких цей закон створювався.

В науці існує декілька типологій методологій пізнання правової дійсності, побудованих за різними підставами. Найбільш загальною та об'ємною з них є типологія, що виділяє метафізику права, природно-правову філософію, юридичний позитивізм, діалектику, соціологію права, культурологію права.

У цей перелік можна також було б включити феноменологію та герменевтику, але вони, як методологічне підґрунтя, застосовуються до дослідження базових витоків, першоджерел правового реагування та регулювання соціальних процесів.

Право, доведене наприкінці ХХ ст. до бездоганності комп'ютерної системи, відстає від проблем людства, тому методологія юридичної науки повинна системно відповісти на виклики сьогодення, використовуючи філософські та наукові досягнення. Один із варіантів ймовірних відповідей на вище згадані проблеми пропонує синергетика.

Актуальність дослідження ролі синергетичної парадигми в юриспруденції визначається також сучасною методологічною і теоретичною ситуацією в соціально-гуманітарних (у тому числі й правових) науках, які розвиваються переважно в рамках лінійної парадигми, що зазвичай представляють соціальну еволюцію моністично як одноваріантний і безальтернативний розвиток.

Подібні уявлення про соціальну динаміку потребують змін. Сьогодні постала гостра проблема адаптації до глобальних перетворень, формування нового світогляду, що відповідає сучасності та здатний розширити можливості людини щодо розуміння різних правових явищ і процесів навколо.

Мета даної роботи - визначити передумови застосування у правових і історичних дослідженнях положень, принципів і наукового інструментарію синергетичної парадигми.

Синергетика як метод пізнання, що набув осмислення на філософському рівні, пропонує принципово нові підходи до пізнання дійсності. Від застосування синергетики вчені вправі очікувати істотного позитивного ефекту у вигляді нових наукових теорій у різних галузях людського знання, що мають пояснити механізм виникнення й розвитку різноманітних явищ у матеріальному світі й світі ідей. Саме синергетика здатна запропонувати нові відповіді на "споконвічні" питання філософії про взаємозв'язок матеріального а ідеального, причини виникнення і форми існування матерії, єдність природи мікро-, макросвіту, механізми виникнення життя й розуму, межі пізнання та напрямки розвитку соціуму, тощо.

Істотна відмінність синергетики від інших традиційних методів наукового пізнання полягає в тому, що вона, вивчаючи складні системні утворення, досліджує при цьому не сутність складових частин (елементів) цих систем (що є змістом "класичного" наукового аналізу), а насамперед характер системних зв'язків між цими елементами.

Синергетика - новий науковий напрям, який виступає методологічною основою для розкриття теорії самоорганізації в сучасному правознавстві. Синергетика орієнтована на пошук певних універсальних законів еволюції та самоконструювання складних правових систем, законів еволюції відкритих нерівноважних систем будь-якої природи.

Синергетична методологія в теорії права є актуальною у зв'язку із зростанням кількості нормативно-правових актів, розширенням їх кола дії й закріпленням в них різнорідних, часом конфліктуючих один з одним суспільних інтересів.

Синергетична методологія в теорії права розвиває концепцію самоорганізації права, підкреслюючи зростаючу небезпеку дезорганізації. Вона вказує на причини непередбаченої реакції суб'єктів при функціонування правовідносин.

Синергетичний підхід дозволяє по-новому поглянути на питання подолання та усунення протиріч у нормативних й інших правових актах. Дослідженням з теорії держави і права багато в чому сприяє структурно-системний підхід. Специфіка синергетичного підходу полягає в доповненні його великим блоком, що вивчає закономірності неузгодженості системи права. Саме тому впровадження й обґрунтування необхідності синергетичного підходу в праві являє важливе й актуальне наукове завдання. Крім того, науковий підхід з використанням ідей синергетики дозволяє освоїти якісно нову групу методів і принципів дослідження в теорії права. Синергетичні ідеї можуть допомогти "розкрити" значні резерви для підвищення ефективності правового регулювання.

Одним із перших, хто замислився про можливість застосування синергетичного методу до правових явищ,був відомий вчений-правознавець А.Б. Венгеров. З приводу змін, що відбуваються в сучасній методології права, він зазначав, що одні зміни відображають загальну методологічну кризу всього вітчизняного суспільствознавства, в основі якого лежить криза так званої матеріалістичної діалектики (рухнула утопічна комуністична ідея, захиталася й її методологічна основа - діалектика). Інші зміни свідчать про дійсно революційні зміни в усій сфері наукового знання, а саме ті, що пов'язані з формуванням синергетичного світосприйняття, яке йде на зміну діалектико-матеріалістичним уявленням.



1. Синергетична методологія: особливості застосування при дослідженні правових явищ

У теорії держави та права синергетику відносять до загальних (філософських) підходів до дослідження держави і права. Історія науки свідчить про те, що найсприятливіші умови для її розвитку створює не моністичний підхід з однієї філософської позиції, а їх плюралізм, який спирається на визнання не тільки можливості, а й доцільності декількох (багатьох) шляхів до пізнання істини. Зіставлення та інтеграція знань, набутих на основі різних підходів - матеріалістичного та ідеалістичного, діалектичного та синергетичного, інших методологічних підходів, здатні забезпечити реальну, а не декларативну всебічність та зумовлену цим повноту наукового дослідження, а тому збагачує науку і підвищує цінність її висновків.

Як зазначає Ю.Ю. Ветютнєв, діалектика, кібернетика, синергетика, формальна логіка, системний підхід тісно взаємодіють, збагачують одне одного, і це приводить до досягнення якісно нових результатів. Парадигми не просто співіснують, а взаємодоповнюють одне одного. Отже, кожен метод має свою сферу застосування та відображає лише певний аспект наукового дослідження. Методи можуть бути ефективним інструментарієм лише у своїй сукупності.

Застосуванню синергетики для пізнання правових феноменів має передувати творче осмислення її понять, категорій і методів, їх відповідна інтерпретація, пристосування до опису юридичних явищ. Крім того, слід визначити область такого застосування. Іншими словами, слід з'ясувати: які правові явища можуть бути (хоча б у принципі) вивчені із використанням законів синергетики за умови дотримання при цьому наукової коректності, необхідної для одержання об'єктивних результатів.

Тому в дослідженні правових явищ за допомогою синергетичного підходу необхідно виділити декілька етапів:

· звернення уваги на основні положення синергетичного методу, його поняття та категорії, базис синергетичної методології;

· аналіз вже існуючих в правовій науці положень, теорій щодо досліджуваного явища;

· безпосереднє дослідження правового явища за допомогою синергетичної методології, який включає момент якісного перетворення попереднього юридичного знання та подальше кількісне зростання юридичного знання, отриманого із застосуванням синергетичного підходу.

Причому, збереження черговості першого та другого етапів відносно один одного суттєвого значення не має і залежить виключно від уподобань дослідника та слугує його зручності.

О.М. Джужа, Ю.Ю. Орлов, Р.А. Калюжний зазначають, що одним із напрямів використання синергетики для вивчення правових явищ є використання цього методу спочатку в загальноправових науках (теорія держави і права, філософія права) з поступовим поширенням на "галузеві" та "спеціальні" правові науки. Це пояснюється логікою наукового дослідження: не пізнавши загального, неможливо пізнати часткового. У іншому випадку при вивченні окремих (часткових) питань дослідник на кожному кроці буде "наштовхуватися" на невирішені проблеми загального характеру.

У той же час це не означає, що синергетичний підхід на сьогоднішній день є неможливим для використання в галузевих юридичних науках. Зокрема, В.Л. Яроцький звертає увагу на нормативно-організаційні й самоорганізаційні засади правового регулювання цивільних відносин. Н.Г. Демидова відзначає, що синергетичний метод може бути з успіхом використаний при прогнозуванні результату дії правової норми та строків випереджувальної підготовки правових норм. У той же час, системний та відкритий характер права, законодавства, системи права не є достатньою підставою для використання при їх дослідженні синергетичного методу.

Пра...