Природа антагональних протиріч

Аналіз антагонального характеру правопорядку та правової держави. Особливості Римської правової цивілізації. Огляд філософських течій епохи занепаду античної цивілізації, іменованої епохою еллінізму. Морально-правова свідомість маргінальної особистості.
Краткое сожержание материала:

Размещено на http:///

Размещено на http:///

Філософія права

1. Природа антагональних протиріч

антагональний еллінізм маргінальний філософський

Особливість антагонального протиріччя полягає в тому, що протилежності тут не прагнуть до взаємозаперечення, а віддають перевагу рівномірним відносинам, компромісам, домовленостям, що дозволяли б їм з обопільною вигодою користуватися перевагами «мирного співіснування». Подібні соціальні відносини мають переважно конструктивний характер і виступають у якості системотворчого чинника, що формує доцільні і продуктивні зв'язки між суб'єктами. Антагональні відношення стабілізують соціальну систему, підвищують міру упорядкованості її структур і ступінь функціональності її підрозділів.

Антагональні відносини відрізняються від антагоністичних динамічно-рівномірним характером, відносною збалансованістю, готовністю сторін до компромісів і конвенцій, а також взаємною відповідальністю сторін за зваженість і виконання прийнятих угод. У них ще продовжує зберігатися антитеза «ми -- вони», але вона втрачає різко виражену опозиційність і «чорно-білу» контрастність антагонізму. У ній втрачається заборона на взаємопереходи і взаємоперетворення сторін. Виразне розуміння суб'єктами якісних відмінностей між ними не служить тут підставою для взаємної ворожнечі. Сторони виступають не як реальні або потенційні антагоністи-вороги, а як готові співробітничати конкуренти-суперники, що шанують права і свободи один одного. У їхніх відносинах домінує вже не імморальний, деструктивний дух уседозволеності, а зовсім інший умонастрій, який відкриває шлях до конвенціональної, позитивної моральності. Ця можливість корениться в змістовно-структурних властивостях обох сторін, де подібних за своїм характером властивостей, як правило, нітрохи не менше, ніж тих, що взаємовиключають одна одну. Крім того, функціональна асиметрія протилежностей, коли одна сторона здатна на те, на що не здатна інша, схиляє до взаємодоповнюваності зусиль при вирішенні завдань, які мають обопільно важливе значення.

В антагональному протиріччі кожна із сторін, переслідуючи свої інтереси, водночас змушена виконувати певні зобов'язання і перед власною протилежністю. Ставлячи на перший план свої потреби, вона не може не рахуватися з потребами іншої сторони, тому що її власне становище і благополуччя значною мірою залежать від того, як буде до неї ставитися її протилежність. Тому суб'єкти беруть на себе зобов'язання не чинити дій, в результаті яких їхнє власне становище поліпшилося б за рахунок погіршення становища протилежної сторони.

Співіснування протилежностей в антагональному протиріччі передбачає, що моменти взаємопритягнення і взаємовідштовхування присутні на приблизно рівних основах. Будучи «тісно пов'язані розладом», сторони спільними зусиллями забезпечують рівноважний стан тієї соціальної системи, до якої вони обидві належать.

Суб'єкт з антагонально орієнтованою свідомістю прагне виявити у іншої сторони в змісті утримуваної нею позиції не тільки роз'єднуючі начала, але також і те, що здатне служити консолідуючим чинником. В результаті виникає щось нове, раніше відсутнє -- продуктивне суспільне відношення, що дозволяє суб'єктам не тільки успішно вирішувати власні проблеми, але і генерувати нові соціальні цінності. Оскільки взаємні антагональні установки і прагнення уможливлюють поєднання зусиль протилежних сторін, зрештою у виграші опиняються і та й інша. Обом вдається досягти своїх цілей набагато швидше, ніж якби вони діяли порізно.

Особливість антагональної свідомості полягає в її постійному тяжінні до продуктивних контактів з контрагентами, до різних форм координації і кооперації спільних зусиль. Вона протиставляє імморальному принципу взаємної негації ідею єднання. І нехай це єднання в антагональних контактах є неповним, частковим, прагматично мотивованим, обумовленим безліччю умов, що допускають конкуренцію, все ж у ньому вже немає того деструктивного потенціалу, що міг би зводити нанівець усе те, чого досягнуто розвитком цивілізації.

Антагональне мислення закликає до відмови від антагоністичних відносин, що несуть суспільству і культурі непоправні втрати. Воно проти їхнього безроздільного панування і бореться за ствердження проміжного між антагонізмами і гармонією стану збалансованої рівноваги.

Істотним суб'єктивним чинником, що забезпечує стабільність і надійність антагональної взаємодії соціальних суб'єктів, є принцип толерантності. Виступаючи як цивілізована форма реагування на відмінності і розбіжності позицій, толерантність дозволяє суб'єктам не протиставляти свої життєві погляди, ціннісні орієнтації і переконання поглядам і орієнтаціям іншої сторони, а визнавати за тими й іншими право існування в єдиному контексті соціальної реальності.

Антагональний принцип лежить в основі соціальної філософії солідарності, примирення, конвенцій і компромісів. Примирення -- це ще не єдність, не гармонія, але вже не антагонізм. Це реальний продуктивний крок на шляху подолання відчуження і ворожості між соціальними суб'єктами.

Соціальна система, прагнучи до розвитку і динамічно-рівномірної стабільності, розробляє засоби і способи нейтралізації деструктивного потенціалу антагонізмів, переведення суспільних протиріч у режим антагонального існування, де відносини між протилежностями складалися б не на основах імморально-неправової вседозволеності, а були б підпорядковані певним нормам і принципам, що відкривають шлях до взаємокорисного співробітництва. Так виникає особлива соціальна якість соціальної системи -- цивілізованість, протилежна дикості, варварству, стану «війни всіх проти всіх». Соціальна система, яка має цю якість, є цивілізацією.

Цивілізація -- це надскладна система, що має ієрархізовану структуру, прагне до постійного підвищення міри своєї функціональної ефективності, до раціоналізації і стандартизації своїх нормативів, здатна до самонастроювання, саморегуляції, встановлення таких структурно-функціональних зв'язків, які здатні діяти тривалий час і забезпечувати існування соціуму як упорядкованої цілісності. Цивілізація створює необхідні організаційно-технологічні засоби для перетворення природного середовища, забезпечення життєдіяльності соціуму і розвитку його культурного, духовного потенціалу.

Антагональний характер правопорядку

Правопорядок виникає там, де можливе поєднання множинного, узгодження суперечливого і відносна однаковість різного. Він передбачає такі відношення між соціальним цілим і його частинами, коли сторони, залишаючись протилежностями, все ж приходять до відносин договірної рівноваги інтересів, обов'язків і прав.

Антагональна рівновага своїх і чужих прав та обов'язків надає суспільному цілому оптимальну збалансованість і життєстійкість, робить його зручним для проживання соціальним середовищем, де люди мають різноманітні свободи і вміють користуватися ними з вигодами для себе і суспільства в цілому. Заради цих вигод і зручностей вони охоче йдуть на певні моральні і правові самообмеження, демонструють здатність до самодисципліни, повагу до прав і свобод своїх контрагентів. Так виникає система динамічно-рівномірних публічних і приватних правовідносин, що вносять у соціальне буття основи структурності.

Антагональна природа правової держави

Правовою є така держава, у якій система права надійно захищає громадян, їхнє життя, свободу, власність і особисту гідність від сваволі влади. Чим ефективніший такий захист, тим вищий ступінь цивілізованості правової держави, і таких рівнів може бути досить багато, що дозволяє говорити про філософсько-юридичну модель правової держави не як про якусь константу, а як про перемінну соціокультурну величину, змінну в соціальному часі і просторі.

Норми права блокують імовірність сваволі влади, перешкоджають будь-яким спробам держави реалізовувати свої владні функції на шкоду інтересам громадянського суспільства. Вони забороняють державі втручатися в приватне життя законослухняних громадян, змушують її рахуватися з принципом недоторканності прав і свобод особи.

Пріоритетне положення природно-правових норм і цінностей змушує систему позитивного права взаємно адаптувати і врівноважувати між собою всі три групи інтересів, що йдуть від держави, громадянського суспільства й особистості. Відповідні всім трьом вольові імпульси повинні бути приведені у відношення усталено-динамічної рівноваги і пов'язані антагональними зв'язками взаємної моральної і юридичної відповідальності.

Громадянське суспільство, проводячи в життя, втілюючи в практику соціальні ініціативи, що йдуть «знизу», забезпечує процеси саморегуляції усередині цивілізаційної системи. Воно доповнює вертикальні владні відносини, що стверджуються державою, культивуванням горизонтальних соціальних відносин, які функціонують на основі принципів саморегуляції. Певна частка владно-управлінських функцій переходить від держави до самоврядних асоціацій громадян. їхня зустрічна активність, що досягає нерідко високого ступеня енергетичної напруги, але при цьому не виходить за правові рамки, не потребує втручань держави, оскільки взаємопогашається антагональними відносинами здорової, продуктивної змагальності і солідарності.

Громадянське суспільство, виступаючи в якості рівновеликої противаги стосовно держави, дозволяє підтримувати соціальну систему в стані динамічної рівноваги -- гомеостазису. Воно знаходить і виробляє легітимні, соціокультурні засоби по здійсненню взаємної адаптації зустрічних вимог держави й особистості. Проводячи тактику загального співробітництва, п...