Філософські напрямки, школи й досягнення в Античному світі, встановлення між ними зв’язків. Специфіка античного способу філософствування. Періоди розвитку грецької філософської думки. Еволюційна космологія і "будова космосу". Принципи античного виховання.
Краткое сожержание материала:

Размещено на httр://www.аllbеst.ru/

ВДНЗ "Ужгородський національний університет"

Історичний факультет

Кафедра нової і новітньої історії та історіографії

Дипломна робота

"Історія науки і техніки"

на тему:

Основні античні школи, мислителі, наукові напрямки і досягнення

Виконала студентка V курсу

денного відділення

освітньо-кваліфікаційний

рівень - “магістр”

Кичак О.Ю.

Викладач: Ганус С.О.

Ужгород - 2010

Зміст

• Вступ
• Мілетська школа
• Піфагорійський союз: історія виникнення та основні ідеї
• Геракліт та Емпедокл
• Еволюційна космологія і "будова космосу"
• Атомізм Левкліппа і Демокріта
• Філософське учення Платона
• Принципи античного виховання
• Аристотелівська картина світу перша фізична картина світу
• Класифікація наук
• Александрійська школа; музей, бібліотека
• Розвиток науки періоду еллінізму
• Архімед - новий тип ученого
• Евдокс - гіппарх - птолемей - вершина геометризації античної картини світу
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Термін "античність" походить від латинського слова аntіquus - древній. Ним прийнято називати особливий період розвитку древньої Греції і Риму, а також тих земель і народів, які перебували під їх культурним впливом. Хронологічні рамки цього періоду, як і будь-якого іншого культурно-історичного явища, не можуть бути точно визначені, проте вони значною мірою співпадають з часом існування самих античних держав: з XІ-ІX ст. до н. е., часу становлення античного суспільства в Греції і до V н. е. - загибелі Римської імперії під ударами варварів.

Загальними для античних держав були шляхи соціального розвитку і особлива форма власності - античне рабовласництво, а також заснована на ній форма виробництва. Загальною була їх цивілізація із загальним історико-культурним комплексом (міфологією, релігією, мистецтвом, політичними ідеями).

Головними, стержневими в античній культурі були релігія і міфологія. Міфологія була для древніх греків змістом і формою їх світогляду, їх світосприйняття, вона була невід'ємна від життя цього суспільства. Але і античне рабовласництво було не лише основою економіки і громадського життя, воно було і основою світогляду людей того часу. Далі слід виділити в якості стержневих явищ в античній культурі науку і художню практику.

Антична грецька і греко-римська філософія має тисячолітню історію - з VІ ст. до н. е. по 529 р. н. е., коли візантійським імператором Юстиніаном (482/483-565) були закриті язичницькі школи (передусім платонівська Академія в Афінах), де викладалася філософія.

Розрізняють наступні періоди розвитку грецької філософської думки, критеріями виділення яких виступають, з одного боку, оригінальність в постановці і рішенні інтелектуальних проблем, з іншої - хронологічна дистанція різних напрямів один відносно одного:

антична філософська мислитель школа

І. Рання натурфілософія (філософія природи), VІ-V ст. до н. е. Ранніх грецьких філософів цього часу називають в історії філософії також досократиками, тобто тими, хто не торкнувся впливом Сократа і заснованій ним традиції. Основними проблемами в цей період виступають проблеми природи (фюсиса) і космосу, речової, матеріальної основи природи (чотири стихії - вода, повітря, вогонь, земля), проблеми виникнення космосу (космогонія) і наступного розвитку, але також тут уперше розглядаються проблеми знання і його засобів, абстрактного пізнання (передусім - математичного). Основними школами цього періоду були іонійська, мілетская школа (у Малій Азії, представники - Фалес, Анаксимандр, Анаксимен) і італійські, піфагорійська і елейська, школи (у Італії, представники - Піфагор, Парменид, Зенон).

ІІ. Гуманістичний період (середина V - 1-а половина ІV ст. до н. е.): головна увага приділяється етичній, моральній проблематиці (проблема справедливості і доброчесного способу життя), даються визначення суті людського буття; школи: Сократ і сократики, софісти;

ІІІ. Період класичної грецької філософії, синтетичний період (кінець V - кінець ІV ст. до н. э): відкриття надчуттєвого (ідеального) світу, школи: академія Платона, ліцей Аристотеля. Цьому періоду належить заслуга підведення підсумків усієї попередньої філософської традиції і створення найбільш розроблених філософських систем: ідеалізму, діалектики Платона, метафізики, етики, політики Аристотеля;

ІV. Період елліністичних шкіл (епоха Олександра Македонського (2-а пів. ІV ст. до н. е.) - до кінця язичницької ери (V-VІ ст. н. е.): вирішення проблем трагічного людського існування, розвиток попередньої проблематики передусім Платона, Аристотеля і Геракліта, залучення ідей східної філософії - єгипетської, персидської, індійської. Провідними школами були: циніки, епікурейці, стоїки, скептики, еклектики;

V. Релігійний період (середина ІІІ - середина VІ в): містично-інтуїтивне пізнання вищого, звільнення людини від гніту матеріального, аскеза як шлях філософії і життя, школи: неоплатонізм (засновник - Гребель), що синтезував ідеї Платона і Аристотеля.

VІ. Християнський період (І-ІІІ ст. - VІ-VІІ ст.): досвід раціонального визначення догм нової релігії в мові категорій грецької філософії. Проте перемога релігійного християнського світосприйняття була, по суті, подоланням способу мислення древніх греків. Це підготувало ґрунт для середньовічної цивілізації.

Специфіка античного способу філософствування пов'язана передусім з переробкою як власної міфологічної спадщини на природних, натурфілософських принципах, так і з переробкою позитивних знань стародавніх Східних цивілізацій (єгипетської, вавилонської), що виникли з практичних потреб техніки, торгівлі, шляхів сполучення. У грецьких філософів головним є прагнення дати наявним знанням детальне теоретичне і логічне обґрунтування в космологічних і фізичних побудовах. Греки виявляють схильність саме до обґрунтування, виведення, раціонального розуміння висунених положень, що стало причиною виникнення наукової культури мислення, специфічної для європейської цивілізації. Фізика, логіка, математика як обґрунтовані системи знання, а не збори тез і відкриттів, стали наслідком вказаних прагнень грецьких філософів.

А тому вивчення античних шкіл, мислителів, наукових напрямків і досягнень - важлива умова формування загальної культури, оскільки воно дає знання про процес розвитку теорії і практики виховання та освіти і допомагає становленню світогляду історика, дозволяє бачити процес зародження основ науки як такої.

Досліджуючи і вивчаючи історію античних шкіл, мислителів, наукових напрямків і досягнень з прадавніх часів, нам, майбутнім вчителям-історикам, стає легше уявити хід і результати взаємодії суспільства, з одного боку, і думки та науки - з іншого. Виникає система знань про те, як школа і філософія впливали на суспільства й цивілізації, як в сфері виховання і навчання закріплювались набуті культурні цінності.

Формується уява про те, що школа і наука ще з давніх часів завжди були помітними (хоча і не єдиними) рушійними силами культурної та громадської еволюції. Досліджуючи основні античні школи, мислителів, наукові напрямки і досягнення, слід вказати на актуальність вивчення цього періоду в історії науки і техніки. Вона полягає в тому, що саме в цю добу, і саме на цій території наука, освіта та виховання набули свого найбільшого розмаху.

Метою даної роботи є вивчення філософських напрямків, шкіл та досягнень в Античному світі, встановлення між ними зв'язків, а також дослідження творчої спадщини видатних педагогів і мислителів минулого.

Предмет - система античних шкіл, мислителів, наукових напрямків і досягнень.

Об'єктом нашого дослідження є розвиток філософської думки і науки в епоху Античного світу.

Завдання:

1. дати характеристику основним античним школам, мислителям, науковим напрямкам і досягненням;

2. розкрити основні філософські думки цього часу, зокрема таких грецьких філософів і мислителів як Сократа, Платона та Аристотеля тощо.

Мілетська школа

Початки культури стародавньої Греції сягають у сиву давнину. У VІІ-V ст. до н. е. на узбережжі Іонійського моря (східна частина Середземного моря) були розташовані квітучі грецькі міста-колонії Мілет, Ефес, Кротон та ін. їх географічне положення сприяло розвитку економіки й культури. Греки наполегливо працювали над установленням тісних зв'язків з могутніми й культурними сусідніми державами Сходу, такими, як Єгипет, Фінікія, Вавілон. Зв'язки ці мали, насамперед, економічний характер і розвивались у формі торговельних відносин, а це, природно, впливало на культуру грецьких колоній.

У VІІ-VІ ст. до н. е. з'являються перші елементарні праці грецьких учених з астрономії, метеорології, геометрії, медицини тощо. Учені філософи того часу, спостерігаючи явища природи, робили практичні висновки. Розвиток мореплавства, хліборобства зумовлювали потребу глибшого вивчення явищ природи.