Мораль як суспільний інститут: проблеми осмислення в системі сучасних соціально-економічних координат

Мораль та її роль в саморозгортанні людини як творця свого суспільства, своєї цивілізації. Увага до проблем моральної свідомості і культури в новому історичному контексті. Особливість моралі як регулятора людських взаємин. Форми суспільної свідомості.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Мораль як суспільний інститут: проблеми осмислення в системі сучасних соціально-економічних координат

Шаповалова І. В

Проблематика моралі завжди привертала увагу дослідників різних галузей суспільствознавства, адже мораль є одним із найбільш ефективних регуляторів людської життєдіяльності. У сучасних умовах потреба в аналізі моралі в різноманітних її аспектах загострюється з двох позицій. З одного боку - у контексті світоглядних змін, що відбуваються у всьому світі в руслі тенденцій гуманізації і демократизації, які відображаються серед іншого і в певних змінах у моральних настановах, правилах і нормах. З іншого боку, «освіжити» розуміння моралі корисно в умовах сучасної української дійсності - адже процес переходу від одного стану соціальної системи до іншого (досі не визначеного) на вітчизняних теренах надмірно затягнувся і актуалізує пошуки інших регулятивів.

Перехідний етап розвитку суспільних відносин обумовлює посилену увагу до проблем моральної свідомості і культури в новому історичному контексті. Адже мораль є складовим елементом, що активно впливає на розвиток всієї системи суспільства. А сьогодні, як ніколи раніше, оголені серйозні суперечності між усвідомлюваними загальнолюдськими ідеальними уявленнями про моральні якості особистості і тими засобами впливу, які часто роблять вчинки аморальними. Одним із найважливіших теоретичних і практичних завдань, необхідних для виживання спільноти, стає формування цивілізованої моралі українського суспільства, яке знаходиться нині в стадії економічного, соціально-політичного і духовного катарсису. Тим більше, що процес переоцінки духовних цінностей, який можна спостерігати, свідчить про те, що відбувається і стихійний, самоорганізаційний шлях формування принципово нових засад моралі.

Концептуальними для дослідження моралі та її ролі в саморозгортанні людини як творця свого суспільства, своєї цивілізації є праці Аристотеля, Ю. Габермаса, Г.Гегеля, І.Гербарта, Демокріта, Е. Дюркгейма, Д.Дьюї, І.Канта, Я.Коменського, Конфуція, К. Маркса, А.Менегетті, Ф.Ніцше, Т.Парсонса, І.Песталоцці, К. Поппера, Р. Рорті, Ж.-Ж.Руссо, П.Сорокіна, Г.Спенсера, Е.Фромма, П.Тейяра де Шардена, А.Швейцера, А.Шопенгауера та інших.

У тій чи іншій мірі проблеми духовно-моральних цінностей особистості торкалися М. Бердяєв, В. Винниченко, М. Грушевський, М. Драгоманов, М. Лоський, О. Потебня, В. Соловйов, Г. Сковорода, Т. Шевченка, П. Флоренський, С. Франк та інші філософи, літератори і державні діячі. Вони відзначали важливість впливу моральних факторів на розвиток сильної держави та досліджували зв'язок моралі з іншими формами суспільної свідомості.

У більш сучасному ключі питання, присвячені моральним цінностям особистості, соціальної групи і суспільства в цілому, комплексно і аргументовано розглядаються в працях Т. Аболіної, В. Андрущенка, А.Амвросова, С. Анісімова, Р.Апресяна, В.Бакірова, В.Бачиніна, І. Бичка, Г. Волинки, М. Гончаренко, Г.Гребєнькова, А.Гусейнова, О.Дробницького, Л. Губерського, А.Єрмоленка, А. Здравомислова, М. Кагана, О.Коблікова, Р. Косолапова, В. Кременя, П.Кропоткіна, А.Лоя, О.Лукашевої, В. Ляха, М. Михальченка, І. Надольного, В.Пазенка, О. Проценко, А. Ручки, С. Синякова, Ю. Согомонова, Е. Соловйова, Л. Сохань, Д. Фіолевського, О. Шишкіна та інших [1].

Також є необхідність спиратись на праці з аксіології (Г. Ріккерт, А.Віндельбанд, М. Шелер та ін.), теорії моралі, морально-естетичної проблематики (Т. Адорно, Р. Апресян, О. Воєводін, В. Малахов, О. Титаренко, Й. Хейзінга та ін.), з питань критики моралі (О. Богомолов, Є. Бистрицький, Л. Волченко, В. Іванов, Г. Ірлітц, Л. Максимов, М. Михайлов, Л. Морева, Б. Рассел та ін.).

На етапі сучасних системних трансформацій на українському просторі проблематика моралі збагачується ідеями О.Абрамова, О. Васильева, О. Венгерова, К. Гаджиєва, І. Демакової, Д. Дюжева, Б. Капустіна, О. Кравцова, В. Лучина, М. Новосадового, В. Розіна, О. Скакун, В. Стрекозова, В. Хропанюка, М. Цвіка та ін.

Мораль у світлі традиційного філософського дискурсу постає як форма суспільної свідомості, яка відбиває дійсність у вигляді моральних норм, принципів, правил поведінки. Так, В.Малахов визначає мораль як форму суспільної свідомості, що являє собою «сукупність принципів, вимог, норм і правил, які регулюють поведінку людини в усіх сферах її суспільного життя. В моралі відбиваються цінності, що склалися в суспільстві, в нормах поведінки людей, які закріплені в поняттях добра, честі, совісті, справедливості тощо. Усі ці поняття мають оцінний і регулюючий характер» [2,25].

Предметом відображення моралі як форми суспільної свідомості є ставлення людини до людини, до соціальної спільноти, до суспільства і навпаки. За структурою моральна свідомість складається з рівня побутової моральної свідомості (моральні почуття, емоції, повсякденні норми, уявлення про добро і зло) і теоретичного рівня (сукупність норм і оцінок, понять і принципів, що регулюють відносини між людьми за посередництвом громадської думки). Відповідно моральність є фундаментальною рисою, яка визначає людський облік як такий.

Аналогічні тлумачення пропонують і представники суміжних галузей суспільствознавства. Так, правознавець І.Гетьман-П'ятковська обґрунтовує авторське бачення моралі як усвідомленої, тобто заснованої на знаннях, досвіді та звичаях, категорії, яка формує відчуття прагнення до належного, що формується з внутрішнього спонукання віри у справедливість, впевненості панування добра, бере цю впевненість з розуміння цінностей життя: добробуту, миру, захисту, збереження та продовження роду задля майбутнього людського існування [3,6].

Мораль - це:

• категорія, що визначає рівень свідомості, сформованої еволюційно, з урахуванням життєвого досвіду;

• поняття, що може бути усвідомлене людьми;

• це людське уявлення про належне, критерієм якого є добро і зло, чесність, порядність, справедливість, правда, кривда;

• явище динамічне, що формується і змінюється залежно від досягнутого економічного, матеріального, інформаційно-технічного, культурного та духовного рівня суспільства або групи людей чи індивіда;

• внутрішнє спонукання людини, яке націлене на досягнення належного, абсолютних цінностей, істинності;

• внутрішнє переконання, що формується усвідомлено людиною під впливом виховання, освіти, оточуючого соціального середовища у вигляді норм, принципів, поглядів, оцінок.

Головними критеріями моралі є добро і зло, а також чесність, порядність, справедливість, правда, кривда. Джерелом же моралі є загальна добра воля.

Будучи формою суспільної свідомості, мораль водночас виступає одним зі способів нормативного регулювання поведінки людини. У цьому вимірі вона представляє собою систему принципів і норм, які визначають характер взаємин між людьми у відповідності до прийнятих у суспільстві понять про добро і зло, справедливість - несправедливість, гідність і негідність. Дотримання моральних вимог забезпечується силою духовного впливу, громадською думкою, внутрішнім переконанням і почуттям обов'язку, сумлінням особистості.

Особливістю моралі як регулятора людських взаємин є те, що вона регулює свідомість і поведінку людей в усіх сферах життєдіяльності, включаючи особистісне життя і міжособистісні стосунки - на відміну, наприклад, від іншого глобального регулятора - права, яким регулюється тільки суспільно значуща поведінка (норми права виступають необхідним атрибутом держави, в якій мораль не може забезпечити поведінку, відповідну певному громадському порядку). З іншого боку, норми моралі й права існують у динамічному взаємозв'язку - адже правова система державно організованого суспільства закріплює важливі для всього суспільства моральні настанови і цінності. Єдність моралі й права ґрунтується на спільності соціально-економічних інститутів, культури, виховання, прихильності людей до ідеалів свободи, рівності і справедливості. Їх призначення - встановлення і підтримка рівноваги, соціальної стабільності і порядку, досягнення соціального компромісу, пов'язаного із створенням еталону, зразка поведінки. «Право і моральність - це сукупність уз, що прив'язують нас один до одного і до суспільства, створюючи з маси індивідів єдиний узгоджений агрегат», - слушно писав Е. Дюркгейм [4,406].

Цікава точка зору про взаємозв'язок моралі і права подається в практичній філософії І.Канта. У його концепції йдеться про змістовно-практичну цілісність права та моралі, цілісність, пов'язану з категоріальними визначеннями влади й підлеглості, примусу й опору, вибору і відповідальності. Більше того: згідно І.Канта, вони представляють собою не просто цілісність, а ієрархічно вибудовану культурно-онтологічну систему. Безумовність морального закону як метафізичного прояву свободи є передумовою кінцевої легітимації права - що виступає головною інтегративною властивістю цієї єдності. У такій системі мораль зберігає свою імперативну значимість [5,4].

Ієрархічне співвідношення загальнолюдської моралі і державного права подане у своєрідній нормативній піраміді В. Бачиніна, яка містить не тільки сучасні, але й «більш давні та фундаментальні нормативно-ціннісні основи, що складалися протягом всієї історії світової цивілізації» [6,90]. В основі цієї нормативної піраміди знаходяться найдавніші міфологічні табуальні першонорми, які безпосередньо пов'язані з глибинними сферами колективного й індивідуального несвідомого та їх архетипами та знайшли відбиття в архаїчних міфах. Над ними надбудована система релігійних норм, що внесли до механізму соціонормативної регуляції момент метафізичної абсолютності...