Ірраціоналістичні форми некласичної філософії
Ірраціоналістичні форми некласичної філософіїПомітне місце в західноєвропейській філософії другої половини ХХ ст. займає “філософія життя". Протестуючи проти панування механістичного світогляду, який зводив все різноманіття явищ і процесів до механічного переміщення атомів, що описуються механічними закономірностями, “філософія життя" звернулася до життя як первинної реальності, до цілісного органічного процесу, що передує поділу матерії і свідомості.Неокантіанство зберігало в собі залишки кантівського раціоналізму, допускаючи, однак, “ірраціональний залишок" у пізнанні світу, інакше кажучи, думку про те, що світ не можна адекватно описати і вичерпати в сітці понять. От за цей “ірраціональний залишок" і хапалася з жадібністю філософія життя, знаходячи в ньому притулок від ідеології сцієнтизму, яка спрямляє і нівелює світ. Саме цей “ірраціональний залишок" вона і трактувала як світ культури, допускаючи, що тут людина вільна від впливу зовнішніх сил, влади суспільства, що здійснюється через суспільно-нормативні встановлення і через владу мови.“Філософія життя" підкреслює принципове розходження, несумісність філософського і наукового підходу до світу: наука прагне опанувати світом і підкорити його, філософії - властива споглядальна позиція, що зближає її з мистецтвом.Одним з ідейних джерел “філософії життя" було вчення німецького філософа Артура Шопенгауера (1788-1860 рр.). Найбільш яскраві представники цього напрямку - Фрідріх Ніцше (1844-1900 рр.), німецький історик культури і філософ Вільгельм Дільтей (1833-1911 рр.), французький філософ Анрі Бергсон (1859-1941 рр.).Предметом філософії, на думку прихильників філософії життя, повинно бути життя у всій його багатогранності і цілісності. Поняття життя протиставляється статичному розумінню буття, сконструйованому механічно. Центральне поняття цієї філософської течії, тлумачаться його представниками по-різному. У Ніцше - життєва реальність виступає у формі “волі до влади". У Бергсона - життя розглядається як космічний “життєвий порив", суттю якого є свідомість чи надсвідомість, у Дільтея - як культурно зумовлений потік переживань. У роботах цих філософів стверджується ідея про те, що процес життя непідвласний аналітичній діяльності розуму, що омертвляє його. Життя як потік невловиме розсудочними методами, його пізнання передбачає подолання механістичного розуміння світу. Розсудочно-механістичне пізнання і наука, що спирається на його, можуть осягти лише відношення між речами, але не самі речі. Представники “філософії життя" прагнули створити “позитивну метафізику”, що переборює однобічність як механістичних, позитивістських способів філософського дослідження, так і умоглядність і спекулятивність традиційної раціоналістичної метафізики.Динаміка життя, індивідуальна природа предмета невимовна в загальних поняттях, вона осягається в акті безпосереднього розсуду (вбачання), інтуїції (Бергсон, Ніцше, Шпенглер), розуміння (Дільтей), що зближаються з даром художнього проникнення. Звідси, з одного боку, твердження, що найбільш адекватним засобом збагнення і вираження життя є мистецтво, поезія, музика, естетична інтуїція, вживання. З іншого боку - стверджується необхідність розробки спеціальних методів пізнання духу - концепція розуміючої психології (Дільтей), морфологія історії (Шпенглер) і т. ін.Шопенгауер займає особливе місце в німецькій філософії ХІХ ст. Воно визначається тим, що, з одного боку він виступав як своєрідний спадкоємець кантівської філософії, а з іншого - критиком і противником філософії Фіхте, Шеллінга, Гегеля.У відомій праці “Світ як воля і уявлення” (1818 р.) Шопенгауер різко критикував традиційний раціоналізм, проголошував “розум” фікцією в тому значенні, як його розуміла класична філософія. Усе, що є в пізнанні, і сам навколишній світ є тільки в уявленні: немає ні сонця, ні землі, а є лише око, що бачить, рука, що почуває тепло землі, писав Шопенгауер. Світ є уявлення.Світ як уявлення не є “річ у собі", він феноменальний. Але Шопенгауер не розділяє точку зору Канта, відповідно до якої феномен як уявлення не веде до збагнення ноумена (сутності). Непізнавана, на думку Канта, сутність речей цілком доступна пізнанню. Шопенгауер порівнює шлях до суті реальності з таємним підземним ходом, що веде (у випадку зрадництва) у серце твердині, що устояла в серії безуспішних спроб узяти її приступом. Іншими словами, світ, як він з'являється у своїй безпосередності і такий, що розуміється як реальність у собі, є сукупність уявлень, обумовлених апріорними формами свідомості, якими є, за Шопенгауером, час, простір і каузальність.Людина, на думку Шопенгауера, є уявлення і феномен, але, крім того, вона не тільки суб'єкт, що пізнає, але ще і тіло. Коли ми говоримо про тіло як про предмет - воно лише феномен, але завдяки тілу нам дані страждання і насолоди, прагнення до самозбереження. За допомогою власного тіла кожний з нас відчуває “внутрішню сутність власного феномена. Усе це не що інше, як воля, що конституює безпосередній об'єкт власної свідомості”. Ця воля не повертається у світ свідомості, де суб'єкт і об'єкт протистоять один одному, її можна представити “безпосереднім шляхом, коли не можна чітко розрізнити об'єкт і суб'єкт”. Таким чином, на місце розуму повинна бути, на його думку, поставлена воля. Разом з тим воля була перетворена Шопенгауером у першооснову й абсолют.Світ у його зображенні став “волею і уявленням". Шопенгауер стверджує, що сутністю світу є сліпа, нерозумна воля, вічно незадоволена і така, що роздирається контрастними силами. Суть волі - конфлікт, біль і мука. Воля - безу...
Другие файлы:
Основні поняття філософії
Форми суспільної свідомості, принципи економії мислення. Співвідношення філософської, релігійної та наукової картин світу. Матеріалістичний та ідеаліс...
Погляди на буття в історії філософії
Субстанціальний і реляційний підходи до розуміння буття. Трактування категорій простору та часу у в античній філософії та філософії середньовічної Євр...
Поява та розвиток філософії
Особливості філософії серед різних форм культури. Співвідношення філософії та ідеології, науки, релігії, мистецтва. Ведична релігія і брахманізм. Ство...
Художня творчість: проект некласичної естетики
У монографії розглянуто феномен художньої творчості – одна з проблем дискурсу некласичної естетики, що в другій половині ХІХ–ХХ ст. зумовила активні т...
Становлення філософії, як науки в Україні у другій половині XVII-XVIII ст.
Риси барокової філософії, яка сформувалася в Україні XVII-XVIII ст. і поєднала в собі елементи спіритуалістично-містичної філософії і ренесансно-гуман...
