Естетика неопозитивізму
Естетика неопозитивізмуЄвропейська естетика й мистецтво XX століття зазнали значного впливу позитивізму, започаткованого відомим французьким філософом Огюстом Контом (1798 —1857), і неопозитивізму, який склався на початку 20-х років XX століття. О. Конт визнавав існування об'єктивної реальності матерії, але заперечував її пізнаванність. Сприймаючи зовнішню форму речей, ми, на думку Конта, ніколи не опановуємо внутрішній, глибинний зміст тієї чи іншої речі. Така теоретична позиція висуває Контів позитивізм на проміжну позицію між емпіризмом і містицизмом.Однією з важливих складових контівської концепції є обґрунтування трьох стадій інтелектуальної еволюції людства — теологічної, метафізичної й позитивної. Теологічна стадія — обожнювання світу, невміння його пояснити. На метафізичній стадії людина намагається науково пояснити світ, але робить це споглядальне, стаючи зрештою рабою абстрактних філософських схем. І тільки на позитивній стадії людина відкриває для себе значення конкретної речі, яку треба спостерігати і вивчати.Проголосивши позитивізм своєрідною вершиною інтелектуальної еволюції людства, О. Конт абсолютизував конкретну річ, знехтувавши проблемами зв'язку, залежності, взаємодії речей.У межах контівської філософської концепції певне місце належить естетиці й мистецтву. О. Конт виділяє в історії людства дві епохи — на його думку, найсприятливіші для розвитку мистецтва. Перша — античність — створила «численні духовні й соціальні умови справжнього розквіту високого мистецтва». На зміну античності приходять періоди монотеїстичного, теологічного й метафізичного мислення, яке не стимулює творчість ані в поезії, ані у філософії, ані в політиці. І лише в епоху позитивного мислення мистецтво набуває особливого значення, а саме — допомагає поєднати «позитивне знання» з «релігією людства». О.Конт вважав, що мистецтво може бути інтерпретатором, популяризатором природничих наук, «об'єктивного» знання. Водночас мистецтво існує для ідеалізації реального буття, для створення системи ідеалів, утвердження краси. Таким чином, мистецтво перетинає межі чуттєвого світу і спрямовується у сфери науки, промисловості й суспільства. «Дивовижні діяння людини, підкорення природи, чудова організація суспільства — ось що повинен оспівувати в наші дні справжній естетичний геній, який перебуває під активним впливом позитивного духу — дійового джерела нового могутнього натхнення», — пише О. Конт.Вузькопрагматичний погляд Огюста Конта на мистецтво як естетичний феномен, — а проблеми естетики лише побіжно розглянуті філософом, — дістав подальший розвиток у концепції відомого французького мистецтвознавця Іпполіта Тена (1828—1893). Перебуваючи під впливом ідей Чарлза Дарвіна, Іпполіт Тен, як і більшість позитивістів, намагався пристосувати концепцію біологічної еволюції до розвитку суспільства, різних видів творчої діяльності людини. І.Тен вважав, що гуманітарні науки повинні «вчитися» в природничих чіткості мислення, аргументованості висновків, вони мають послідовно розробляти поняттєво-категоріальний апарат. На основі такого підходу до естетики й мистецтва Тен уводить поняття «факт» і ототожнює «естетичний факт» із конкретним твором мистецтва. Визначивши «естетичний факт», треба, на думку Тена, переходити до опису фактів, пошуків джерел їхньої детермінації.Однією з важливих ідей естетики Тена є ідея про «головний характер», тобто пануючий тип людини, який складається в конкретному суспільстві й відтворюється мистецтвом. «Головний характер» визначається трьома факторами: расою (спадковими ознаками), середовищем (географічним, політичним, соціальним) і моментом (конкретною історичною епохою). Цими факторами І. Тен визначає і творчий розвиток митця. Процес художньої творчості має спрямовуватися на створення естетичної цінності, але для визначення цінності Тен знову звертається до біологічних, моральних та формальних критеріїв. Творчий процес зумовлений здатністю митця зануритися в расові глибини створюваного характеру, а потім обгрунтувати його моральну значущість.Саме концепції О. Конта та І. Тена стали позитивістськими основами становлення й утвердження натуралізму в естетиці й мистецтві XIX—XX століть. Філософсько-естетичні позиції О. Конта та І. Тена справили безпосередній вплив на розвиток натуралізму у французькій літературі другої половини XIX століття (Гі де Мопассан, Е. Золя, брати Ж. та Е. Гонкур). Зазначимо, що для французької художньої інтелігенції цього періоду властивий інтерес до філософії, до боротьби теоретичних концепцій, властиве прагнення відбити активність науково-теоретичного життя в художній творчості, в конкретних художніх конфліктах. Вважалося, що це збагатить мистецьку палітру, залучить до осмислення філософської, морально-психологічної проблематики значну частину суспільства. Подібна тенденція не тільки взаємно збагачувала філософію, естетику й мистецтво, але й популяризувала нові ідеї, безпосередньо впливала на художні пошуки. Натуралісти домагалися «безпристрасного», «об'єктивного» відображення реальності, копіткого «нанизування» фактів. Уведені І. Теном у теоретичний обіг терміни «факт», «естетичний факт» діставали безпосереднє тлумачення в діагностиці психічних захворювань, в аналізі генетики «поганої» спадковості, явищ психічної чи сексуальної патології тощо («Жерміні Ласерте», «Мадам Жервезе» братів Гонкур, 20 романів «Ругон-Маккари» Е.Золя, в яких, за словами письменника, вивчені «на прикладі однієї родини питання крові й середовища»).У літературно-критичних статтях — «Експериментальний роман», «Романіст-натураліст», «Натуралізм у театрі» — Е.Золя наполягає на свободі мистецтва, митця від політичних чи соціальних аспектів життя, проголошує помилковими «метафізичний» і «психологічний» погляди на людину, котрі, як він вважає, є ознакою реалістичного мистецтва. Е. Золя відмежовує свою творчість, своє бачення мистецтва від Бальзакового моралізму й реалізму.Що ж пропонує натуралістичне мистецтво часів Еміля Золя? Натуралізм проголошує предметом мистецтва процес спостереження над «усією людиною», про яку слід сказати «всю правду». Проте це завдання мистецтва інтерпретувалося досить обмежено: наголос робився на сфері фізіології людини, на властивій їй біологічній боротьбі за існування, на фатальній залежності людини від спадкових факторів. Як наслідок такого розуміння мистецтва руйнувалася напрацьована віками поняттєво-категоріальна система його осмислення. Так, натуралісти відмовилися від мистецтвознавчих понять «умовність», «типізація», а аналіз та оцінку зображуваного підміняли фотографічною точністю відтворення життєвих фактів.Слід зазначити, що натуралізм другої половини XIX — початку XX століть зазнав гострої критики як представників клерикально-містичної орієнтації в естетиці (Брюнетьєр, Гюісманс, Бергсон), так і революційно-демократичної, марксистської (Герцен, Енгельс, Лафарг, Плеханов). Ф.Енгельс, зокрема, підкреслював перевагу соціально спрямованого морально-психологічного реалізму Бальзака над усіма «Золя минулого, сучасного й майбутнього». Однак натуралізм знайшов і прихильників у багатьох європейських країнах.Увібравши теоретичний доробок другого етапу розвитку позитивізму (емпіріокритицизму Е. Маха, К. Пірсона, О. Богданова) і третього етапу (неопозитивізму Ч. Огдена, В.Вуда, А.Річардса, Ч. Морріса, С. Лангер), натуралізм трансформувався у XX столітті в досить розгалужену, суперечливу, представлену численним...
Другие файлы:
Виникненя естетики як науки в середині ХVIII ст.
В 1750 р. з друку вийшов трактат "Естетика", написаний німецьким філософом і теоретиком мистецтва О.Г. Баумгартеном. Від грецького слова "ейсетикос",...
Етика і естетика, проблеми взаємодії
Етика і мораль як реальні сфери людської життєдіяльності. Естетика (чуттєвий, здатний відчувати) - наука про загальні закони художнього освоєння та пі...
Естетика
Серед гуманітарних наук естетика посідає особливе місце. Послуговуючись багатовіковими надбаннями, вона активно впливає на формування чуттєвої культур...
Позитивізм
Поширення у кінці 19 ст. позитивістського напряму філософії з його орієнтацією на точне знання. Характеристика та основоположники етапів позитивізму в...
