Українсько-болгарські гуманітарні зв’язки: історична перспектива

Дослідження давньої історії українсько-болгарських зв'язків. Входження болгарських земель під вплив Київської держави. Просвітительська діяльність Кирила і Мефодія як джерело культурної спільності. Поширення Євтимієвого правопису та стилю плетіння словес.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Українсько-болгарські гуманітарні зв'язки: історична перспектива

Болгарія - країна Південно-Східної Європи, яка одночасно належить до придунайських, причорноморських та балканських держав. Площа Болгарії - 111 тисяч км?. За державним устроєм - республіка. В адміністративно-територіальному відношенні поділяється на округи. За рівнем соціального та економічного розвитку посідає середнє місце в регіоні. Через її територію проходять найкоротші наземні шляхи із західної Європи до чорноморських проток і далі на Середній Схід. [15,с.153] Основне населення Болгарії - болгари складають 8,8 млн. чоловік. Загальна ж їх кількість - 9,5 млн. За межами Болгарії нараховується 500 тис. болгар. Половина з них мешкає в Україні. Дві третини населення Болгарії є жителями міст. Найбільші міста -Софія, Пловдив, Варна. Максимальна густота населення в країні характерна для межирічних улоговин і рівнинних територій.[15,с.155] Мова - болгарська, належать болгари до південної підгрупи слов'янської групи індоєвропейської сім'ї. Віруючі переважно православні, є невеликі групи католиків та протестантів, значна група мусульман.[8,с.25]

Сучасна територія Болгарії була заселена слов'янськими племенами з VI століття. В VII столітті сюди прийшли тюркомовні кочові племена болгар із Азії, дали назву країні та її народові,але в мовному і культурному відношенні були асимільовані слов'янами. В VII - XIV ст. Болгарія двічі була могутньою державою і займала значну частину Балканського півострова. Потім майже п'ять століть ( з 1396 по 1878 р.р.) вона перебувала під владою Османської імперії.Сучасні кордони Болгарії встановлені в 1940 році. [15,с.154]

Українсько-болгарські зв'язки мають давню історію. Згідно з науковим дослідженням, літописні записи на Русі велися до запровадження християнства.Найдавніші датовані історичні відомості збереглися у складі Никонівського літописного ізводу XVI ст. і відносяться до 864-867 років - часу князювання у Києві Аскольда. Йдеться про достовірність докладних записів щодо походу Кия у Болгарію. Розвивалася торгівля між Руссю і Болгарією. Вздовж узбережжя Болгарії проходив торговий шлях із "варяг у греки".Зв'язки активізувалися у Xст.Цьому сприяло входження земель уличів і тиверців,що межували з Болгарією, у сферу впливу Київської держави. Русь і Болгарія відстоювали свою незалежність, виступали проти експансії Візантії на їхні землі.

Згодом джерелом культурної спільності стала просвітительська діяльність Кирила і Мефодія, яка має непересічне значення для духовного розвитку слов'янських народів. [12,с.289] Кирило і Мефодій право називатися слов'янськими просвітителями заслужили тим, що створили слов'янську азбуку - глаголицю і витворили норми першої літературної мови слов'ян, зробили перші переклади основного корпусу християнської богослужби, а також підготували цілу низку учнів , особливо відомого на Україні Климента Охридського. [1,с.4] Становленню писемності на Русі сприяли твори Іоанна Екзарха Болгарського, Климента Охридського, Константина Преславського та ін. Найпопулярнішою на Русі була "Азбучна молитва", видатна памятка староболгарської культури.[і.к.,с.288]Після того, як Візантійське панування було повалене, до Болгарії надходять з Київської Русі оригінальні твори - "Слово про закон і благодать" Іларіона, "Слово про віру варязьку" Феодосія Печерського тощо. Давньоруські майстри в оформлленні рукописних книг йшли самобутнім шляхом, поєднуючи візантійські та болгарські традиції з елементами народного мистецтва. Така самобутність виявилася в Остромировому Євангелії. У процесі взаємообміну літературою між Болгарією та Київською Руссю були вироблені спільні принципи оформлення рукописних книжок. Взаємозв'язок Русі з Болгарією та Македонією XI ст. засвідчують спільні риси фрескового мистецтва Софії Київської та Софії Охридської. [12,с.289] А енколпіони зі зображенням Бориса і Гліба знайдені під час розкопок у болгарських містах Тирново і Преславі. Через посередництво болгар на східнослов'янських землях поширюються ідеї ісихазму (релігійно-філософське вчення богословів Григорія Синаїта і Григорія Палама). Деякі положення ісихастів лягли в основу Євтимієвої реформи слов'янської писемності, що стосувалася головних засад перекладання з грецької мови, її правопису і графіки.

На українських землях поширення Євтимієвого правопису та стилю плетіння словес пов'язане з діяльністю болгарських церковних та культурних діячів Кипріана(бл. 1330-1406) і Григорія Цамблака(бл. 1364-1420). Вони прибули в Україну разом з іншими представниками болгарської культури. Кипріан був обраний митрополитом київським і литовським. Він сприяв відбудові Софійського собору у Києві. У 1415-1419 роках митрополитом Київським став Григорій Цамблак. [12,с.290] Г. Цамблак залишив помітний слід в історії українського письменництва. Протягом XIV- 2-гої пол.XV ст. українська література не мала письменника, який міг би зрівнятися з ним красномовством і художньою досконалістю. Він завжди у всьому відстоював православну віру і самобутню культуру болгар, мав прогресивні погляди. У Болгарії Цамблака знає кожен. Там видані його найцікавіші твори. [9, с.5]

Українська культура XIV-XV століття внаслідок другого південнослов'янського впливу розвивалася в єдиному східноєвропейському культурному процесі. [12,с.290] В образотворчому мистецтві виробляється спільний візантійсько-словянський (палеологівський) стиль. Ознаки цього стилю характерні для багатьох болгарських мініатюр XIV ст. Художники значну увагу приділяють моделюванню форми, уникають надмірного дроблення деталей. В Україні подібний спосіб зображення мініатюр зустрічається в Київському євангелії(1393), Київському псалтирі(1397), Луцькому євангелії. Про поширення в Україні традицій болгарського середньовічного мистецтва свідчить мініатюра Кенінгсберського літопису, на якій зображено Кирила і Мефодія , а в XV ст. парні портрети Кирила і Мефодія входять в іконографію українського живопису та графіки. З болгарською літературою був добре ознайомлений Іван Федоров. Болгарські живописці зверталися до традицій мистецтва Київської Русі. Так, при росписах церкви Петра і Павла у Тирново вперше у болгарському монументальному мистецтві зображені давньоруські святі - Борис і Гліб. Визвольна боротьба українського і болгарського народів широко відображена у болгарському й уукраїнському фолькльорі, літературі і мистецтві. Чернець Паїсій 1762 р. написав книгу "Історія словянсько-болгарська", яка започаткувала болгарське національне відродження. Спільні українсько-болгарські тенденії помітні в XVII-XVIII ст. у станковому живописі, передусім в опрацюванні популярного сюжету про Георгія-Побідоносця. [12,с.291] В Україні у братських школах і Києво-Могилянській академії здобували освіту вихідці із Болгарії , так у Києві навчався болгарський художник Димитр Петрович. З київськими художниками підтримували підтримували творчі контакти болгарські митці з приватної школи Христо Димитрова.

Помітну роль у болгарському національному відродженні XIX ст. відіграв вчений із Закарпаття Ю.Венелін (справжнє прізвище - Гуца). Він написав граматику болгарської мови, праці з болгарської історії, літератури, етнографії, досліджував питання історії і культури українського народу, зокрема Карпатської Русі. Вагомий внесок в розвиток українсько-болгарських культурних звязків зробили вчені І. Срезневський, О.Бодянський, В. Григорович (знайшов Хілендарські листки), М.Мурзикевич. З Україною пов'язна діяльність багатьох представників болгарської культури. Найбільший болгарський культурно-освітній осередок виник в Одесі. Тут вийшла друкуом одна з найперших у світі у XIX ст. книг болгарської поезії - "Стоянъ" і "Рада" Найдена Герова(1845). В Одеській духовній семінарії здобув освіту народний поет Болгарії Добри Чинтулов.

З 1863 року в Одесі жив поет і публіцист, національний герой болгарського народу Христо Ботев(1848-1876).У його поезії звучать громадянські мотиви за визволення батьківщини("Боротьба", "Моя молитва", "Наступає темна хмара"). Він переклав болгарською мовою історичну драму М. Костомарова "Кремуцій Корд". Серед перекладачів поезії Ботева - П.Грабовськй, В.Сосюра, П.Тичина, Д.Павличко та ін.

Значний вплив на розвиток болгарської літератури і поезії мала творчість Т.Г. Шевченка. [12,с.292] В Україні деякий час жили болгарські літератори Р. Жинзифов, Л. Каравелов, П.Р. Славейков, які перекладали і пропагували твори українського поета, здебільшого Т.Г.Шевченка. Письменник І.Вазов(1850-1921) після встановлення у Болгарії реакційного режиму(1885) жив і творив у Одесі. Відомі його роман "Під ігом", вірші "Іванка", "Красуня", поема "Громада",які він тут написав. Болгарський літературознавець В. Велчев у статті "Шевченко і болгарська література" (1964) розглядав питання про вплив творчості Т.Шевченка на прогресивну літературу Болгарії. До творчості Т.Шевченка зверталися болгарські письменники Т.Влайков, Г.Бакалов, Г.Белев, Н.Вапцаров. У Болгарії також добре була відома творчість Марка Вовчка, яка сприяла розвиткові болгарської прози.

Українсько-болгарські зв'язки урізноманітнюються наприкінці XIX- на поч.XX ст. На запрошення болгарського уряду до Софії приїхав видатний український вчений М. Драгоманов. Він працював професором університету у 1889-1895 роках, виховував болгарську молодь у дусі свободи, займався також дослідженням болгарського фолькльору. [12,с.293]

В Україні деякий час перебував відомий болгарський історик-славіст М.Дринов.У 1858-1861 р.р. він жив у Києві, відвідував філософський клас Київської духовної семінарії, з 1875 року працював працював професором слов'янознавства Харківського університету, брав участь у роботі історико-філологічного товариства при Харківському університеті, очолював його у 1890-1897 роках.

Зміцненню науково...