Характеристика культури середньовічної Європи, її хронологічні рамки. Рубіж між Середніми віками і Новим часом. Християнство як чинник культури європейського Середньовіччя. Освіта, школа та університети. Художній ідеал в архітектурі, скульптурі, живопису.
Краткое сожержание материала:

1

Размещено на

Світ очима середньовічної людини

Зміст

• Вступ
• 1. Світ очима середньовічної людини
• 2. Освіта, школа та університети
• 3. Розвиток середньовічної літератури
• 4. Становлення художнього ідеалу в архітектурі, скульптурі, живописі
• Висновок
• Література

Вступ

Характеризуючи культуру середньовічної Європи необхідно усвідомити хронологічні рамки, тобто коли закінчується античність і починається середньовіччя. Перехід від однієї епохи до іншої - не катаклізми, які можна датувати якимось роком, а, насамперед, процес, що тривав віками. Якщо, наприклад, для країн Західної Європи в якості початку рубежу середньовіччя можна вважати 476 рік (дата падіння Ромула Августула, останнього імператора західної половини Римської імперії), то для східних областей регіону ця дата нічого не значить. І все ж таки початок між античністю і середньовіччям у сфері культури можна визначити. Якщо ми запитаємо себе, що було гранню для свідомості середньовічного європейця і, особливо, візантійця, яка відділяє його від язичної древності (античності), то відповідь може бути тільки одною: царювання Костянтина Великого, першого християнського правителя (306-337 рр.), який взяв на озброєння як державну ідеологію християнство.

Рубежем між середніми віками і новим часом радянська історіографія вважала першу революцію загальноєвропейського значення, тобто англійську революцію 1640-1660 рр., а також закінчення першої загальноєвропейської тридцятилітньої війни (1648 р.). Зарубіжна історіографія вважає межею, що відділяє середні віки від нового часу - середину XV, або кінець XV ст., тобто завоювання турками-османами Константинополя і крах Візантії, точніше 1453 рік, початок великих географічних відкриттів, особливо відкриття Колумбом Америки. Але якими різними не були б точки зору дослідників культури, представників різних політичних систем та різних історичних шкіл, вірним залишається одне: будь-яка епоха цікава і важлива сама по собі, незалежно від її зв'язків з наступних ходом історії.

В науковій та популярній літературах довго панувала думка про середньовіччя як про період духовного занепаду. В цю оцінку внесли свій внесок гуманісти епохи Відродження, Реформації і Просвітництва. Вольтер зневажав середньовіччя. Гегель називав його похмурою ніччю людської культури. Зате романтики XIX ст. з надзвичайним співчуттям ставилися до середньовічної культури. В. Гюго, як відомо, назвав свій знаменитий роман іменем середньовічного собору - "Собор Паризької Богоматері".

середньовічна людина культура європейський

1. Світ очима середньовічної людини

На період середньовіччя припадає зародження національних культур, формування національних мов і характерів народів Європи і Азії. Одним із впливових інститутів, успадкованих Європою і Азією від середньовіччя є церкви - римо-католицька, православна, різні види протестантської, мусульманство, буддам, синтоїзм, В середні віки в Європі виникли перші університети, чимало яких продовжують діяти і сьогодні. Багато міст середньовічної Європи, Індії, Китаю, колишньої Візантії зберігають аромат середньовіччя в плануванні і їх забудові, в скульптурі і архітектурі, іконописі і вітражах, в книжковій мініатюрі, фресках, мозаїці, в паливній кераміці, у виготовленні шовкових тканин. Оцінка середньовіччя як "темні часи", "провалля”, перерва в поступаючому розвиткові цивілізації визначали характер підходу до цієї дивної і, багато в чому, незбагненної нами історичної епохи. Термін "середньовіччя" став синонімом відсталості та безкультур'я. Проте саме йому, середньовіччю, не меншою мірою ніж "освіченій античності" людство зобов'язане своїми культурними досягненнями. Це була епоха зі своєю, не подібною ні на яку іншу, системою культурних цінностей. Вона виникла, в брутальному хаосі великого переселення народів, але залишила помітний слід у культурному розвитку людства.

Системотворчим чинником культури європейського середньовіччя стало християнство, а для народів Південно-Східної Азії - буддизм, синтоїзм, брахманізм, іслам з їх різновидностями, а також національно-філософські школи типу конфуціанства, даосизму, арабо-мусульманської філософії.

Ідея бога, як вищого всеохоплюючого начала, займала центральне місце в середньовіковій картині світу.

Ідея бога-творця почала пронизувате все єство середньовічної людини. Основним принципом "побудови" та упорядкування світобудови стала ієрархія різних її рівнів. Верхній рівень це світ небесний, нетлінний, вічний, незмінний і довершений у своїй організації. Потім іде світ земний, мінливий, недосконалий, підпорядкований занепаду і знищенню. Згідно з цією ієрархічною уявою, час земного життя людини і всього людства постає лише відблиском безконечного "небесного світу" та вічності "майбутнього віку", а тому є замкненим у собі і скінченим.

Пануючим у західноєвропейській філософії до XIII ст. було вчення батька церкви, найбільшого теолога, єпископа Тіппонського (Північна Африка) Августина Блаженного (354-430 рр. н. е.). Для Августина характерна була орієнтація на платонізм і неоплатонізм, проголошення віри передумовою знання, погляд на людину як на душу, що використовує тіло лише як своє знаряддя, обґрунтування теологічного розуміння історії як залежної від божого провидіння.

В своїх естетичних поглядах Августин обстоював ідею про те, що джерелом усякої краси є Бог. Світ прекрасний тому, що його створив Бог. Мистецтво дає не реальні образи цієї краси, а лише її субстанціальні (сутнісні, неосновні) форми. Ось чому повинен подобатися не сам твір мистецтва, а та божественна Ідея, яка міститься в ньому.

В XIII ст. зароджується томізм (від лат, - форма) - напрям філософії католицизму, заснований на вченні монаха-домініканця Фоми Аквінського (1252-1274 рр.) Він намагався пристосувати арістотелізм до потреб християнської релігії. В його енциклопедії католицького богослов'я "Сума теології" всі питання пізнання природи і суспільства розглядаються в католицькому дусі. За Фомою Аквінським, Всесвіт являє собою ієрархію ступенів буття. Нижчий ступінь цієї ієрархії становить матерія, природа, вищий - абсолютна божественна свідомість, яка творить світ і управляє ним.

Панування феодально-церковної ідеології не означало, що вона була єдиною. Вченню церкви протистояли єретичні вчення (грец. - напрям, вчення, секта). В часи раннього середньовіччя опозиційні панівній церкві релігійні течії носили богословський характер, як, наприклад, аріанство. Ересі зрілого середньовіччя мали виражений, соціальний характер, як от: рух патарів, катарів (чистих), вальденсів або "ліонських бідняків", альбігойців.

2. Освіта, школа та університети

Що стосується науки, то в середні віки вона була в основному книжною справою. Наука користувалася, як правило, методами спостереження, дуже рідко - експериментом.

Виділяють чотири великих напрями середньовічної науки: фізико-космологічний, вчення про світло, наука про живе, комплекс астролого-медичних знань. Що стосується алхімії, то вона являє собою специфічний феномен середньовічної культури, що містить у собі такі" компоненти, як наукові узагальнення, фантазію, логіку і міфологію.

Отже, у період середньовіччя склалася певна "модель світобачення", сприймання і розуміння світу, яка істотно відрізнялась від античної. Ця модель середньовічної людини відповідала її обмеженій діяльності на відносно вузькому просторі, у спілкуванні з порівняно невеликим числом інших членів суспільства, з якими вона знаходилась в особистих відношеннях.

2. Поряд із зростанням матеріальної культури відбувалося бурхливе духовне життя, жвавий розвиток освіти, шкіл та університетів.

Середньовіччя успадкувало від античності основу, на якій розбудувалась освітня система. Граматика вважалася "матір'ю всіх наук", діалектика давала формально-логічні знання, основи філософії і логіки, риторика навчала правильно і виразно говорити. "Математичні дисципліни" (арифметика, музика, геометрія і астрономія) кваліфікувались як науки про числові співвідношення, що лежали в основі світової гармонії. Всі разом вони складали так званих сім вільних мистецтв. До X ст. відчувався певний застій, а починаючи з середини XI ст. починається настирливе піднесення середньовічних шкіл, система освіти вдосконалюється. Школи поділялись на монастирські, кафедральні (при міських соборах), приходські. З ростом міст і збільшенням міського населення набирають силу світські, міські приватні, а також гільдійські і муніципальні школи, не підпорядковані впливу церкви.

Розвиток міст як центрів ремесла і торгівлі, розширення кругозору європейців, знайомство з культурою Сходу, перш за все, з візантійською і арабською, послужили стимулами вдосконалення середньовічної освіти.

Кафедральні школи у великих міських центрах Європи перетворювались у всезагальні школи, а потім - в університети, що отримали назву (від лат. слова - сукупність, спільність). В XIII ст. такі вищі школи виникли в Палермо, Парижі, Оксфорді, Салерно та інших містах. До XV ст. в Європі нараховувалось вже біля 60 університетів.

Першим університетом на Заході був Болонський. Він виник в кінці XI ст. на основі Болонської школи. Університет володів юридичною, адміністративною, фінансовою автономією, яка дарува...