Прогресивні діячі української культури II половини XIX століття

Мовознавець і фольклорист М. Максимович, його наукові праці в галузі природознавства. Наукова діяльність українського історика, етнографа В. Антоновича. Творчі здобутки українських письменників Гулака-Артемовського, Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

Реферат

На тему

Прогресивні діячі української культури II половини XIX століття

Студент

Саркісян Володимир Хачикович

Група: 1261

Миколаїв 2011р.



Вступ

Починаючи з кінця XVIII століття - трагічна доба в історії України, коли завершено було ту послідовну політику позбавлення України не тільки державності, а й національних досягнень та культурних здобутків попередніх століть.

До кінця XVIII ст. Україна не була тісно зв'язана з Росією економічно, бо Правобережна Україна ще входила до складу Речі Посполитої. Тільки два останні розбори Польщі (1793 та 1795 pp.) передали Правобережжя Російській імперії, але в перших часах продовжувало воно економічні зв'язки з Польщею та Західною Європою, яка довгий час дивилася на Правобережжя очима Польщі й вважала, що російське панування тимчасове.

Україна опинилася між двома конкурентами -- російським і німецьким капіталом, які намагалися використати її господарство, як джерело сировини. У процесі цієї боротьби року 1822 російський уряд митним тарифом запровадив систему протекціонізму, дуже шкідливу для українського господарства. Припинився довіз чужоземних товарів, що особливо відбилося на торгівлі Одеси.

Тоді вперше в економічній літературі чітко поставлено принцип: інтереси частини (себто України) повинні поступатися перед інтересами цілого (себто цілої імперії). Цей принцип червоною ниткою проходить через всю історію господарства України. Тариф 1822 року зустріли вороже і на Україні, і в Західній Європі, і російський уряд пішов на поступки: Одесі залишено порто-франко.



М. Максимович

Доробок

Максимович був справжнім ученим-енциклопедистом, і то дуже широкого діапазону -- від ботаніки до історії. Його наукові праці в царині природознавства, опубліковані у 1820-х рр. -- на початку 1830-х рр., не лише стояли на рівні тогочасної науки, але й прокладали для неї методологічні шляхи.

Як фольклорист Максимович видав 1827 р. у Москві «Малороссийские песни», 1834 р. -- «Украинские народные песни» (третя збірка «Сборник украинских песен», ч.1 вийшла вже в Києві 1849 р.). Передмова Максимовича до видання 1827 р. була «свого роду літературним маніфестом, повним ентузіазму до народної української поезії» (Д.Дорошенко). Фольклорні видання Максимовича мали величезний вплив на українську фольклористику (також у Галичині). Вони викликали інтерес до українського фольклору не лише серед інших слов'янських народів (зокрема, росіян, поляків, чехів)

Меморіальна дошка на честь першого ректора Київського університету М. Максимовича, встановлена на фасаді Червоного корпусу Київського університету



Як мовознавець Максимович опублікував низку статей про класифікацію слов'янських мов (1838, 1845 і 1850), у яких широко користувався даними з української мови. У дискусії з М. Погодіним і П. Лавровським М. обстоював «старобытность» української мови. Максимович був автором етимологічного правопису «максимовчівки». Як літературознавець Максимович вивчав «Слово о полку Ігоревім», яке переклав українською мовою. Йому належить видання і дослідження найдавніших літературних пам'яток Київської Русі -- "Руської Правди", "Повісті минулих літ". Був автором праці «История древней русской словесности» (1839 р.), про козацькі літописи, зокрема Грабянки тощо. Крім того, Максимович перекладав псалми українською мовою та написав низку віршів, у тому числі «Ой, як дуже за тобою тужила Вкраїна», присвячений Т. Шевченкові.

В історичних (як і в фольклорно-етнографічних) творах Максимович був прихильником панівного тоді романтизму та ідеї народності. Він обстоював генетичний зв'язок між княжою та козацько-гетьманською добами в історії України, яким він присвятив багато розвідок, статей, критичних заміток про джерела, літературу тощо. У статті «О мнимом запустении Украины» (1857 р.) та «Письмах» до М.Погодіна, Максимович довів безпідставність його гіпотези про «великоруське» населення Київщини за княжої доби. Численні праці Максимовича з історії княжої України, Києва та його пам'яток (зокрема, «Очерк Киева», 1847; «Письма о Киеве к М. Погодину», 1871 та ін.), з історії козаччини, гетьманщини й гайдамаччини (розвідки про гетьмана П Сагайдачного «История письма о казаках приднепровских», 1863--1865), «Письма о Б.Хмельницком», 1859, «Бубновская сотня», 1848--1849, про Гайдамаччину й Коліївщину тощо, мали особливе значення для дальшого розвитку української історіографії. В 1830-1834 рр. видав три випуски альманаху "Денница". В 1840 і 1841 у Києві та в 1850 у Москві видав історичний альманах "Киевлянин". У 1859 р. та у 1864 р. у Москві видав альманах "Украинец".

Максимович працював також у царині української археології та був автором першої в Україні археологічної праці з застосуванням типологічного методу («Украинские стрелы древнейших времен», 1868).

Наукові праці Максимовича в галузі природознавства («Про системи рослинного царства», 1827; «Основи ботаніки», тт. 1-2, 1828-31; «Роздуми про природу», 1831) дають підстави вважати вченого одним з основоположників вітчизняної ботаніки.

Твори

Праці природничого характеру "Главные основания зоологии", "Систематика растений", "Ботаника". видав у Москві збірку "Сборник малороссійських пісень"

Зелінська Н. "Видавнича справа та редагування: Постаті та джерела (ХІХ-перша третина ХХ ст.), Львів, видавництво "Світ" - 2003

Він був нащадком старшинського роду, природознавець, філософ, увійшов до числа найвидатніших українських вчених, його "Курс математики" був основним підручником кілька десятиліть в усій Російській імперії.

Антономвич Володиммир Боніфамтійович (18 (30) січня 1834, Махнівка -- 21 березня 1908, Київ) -- український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету з 1878; належав до хлопоманів; співорганізатор Київської Громади.

максимович антонович франко шевченко

Наукова діяльність

Антонович -- автор понад 300 праць з історії, археології та етнографії України. Зібрав, зредагував і видав 9 томів «Архива Юго-Западной России», що стосуються історії Правобережної України 16--18 століть. Вступні статті Антоновича до цих томів присвячені

· історії козацтва

o «О происхождении козачества», 1863;

o «Последние времена козачества на правом берегу Днепра по актам 1679--1716 гг.», 1868),

· гайдамаччини

o «О гайдамачестве», 1876 і

o «О мнимом крестьянском восстании на Волыни в 1789 г.», 1902),

· селянства

o «О крестьянах в Юго-Западной России по актам 1770--1798 гг.», 1870),

· шляхетства

o «О происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России», 1867),

· міст і міщанства

o «О городах в Юго-Западной России по актам 1432--1798 гг.», 1870),

· церкви

o «Об унии и состоянии православной церкви с половины 17 до конца 18 в.», 1871).

Інші головні праці Антоновича:

· «Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти великого князя Ольгерда» (1877-78);

· «Киев, его судьба и значение с 14 по 16 ст.», (1882);

· «Уманський сотник Іван Гонта» (1882);

· «Монографии по истории Западной и Юго-Западной России» (1885).

За редакцією Антоновича вийшли також

· «Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей» (1874);

· «Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной России» (1888) (див. також Літопис подій у Південній Русі);

· «Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси» (1890--1896);

· «Дневник Станислава Освенцима» (1643--1651) та інші.

Антоновичу належать історичні примітки до видання М. Драгоманова «Исторические песни малорусского народа» (1874--1875).

Найважливіші праці Антоновича з археології:

· «Раскопки в земле древлян» (1893);

· «Археологическая карта Киевской губернии» (1895);

· «Археологическая карта Волынской губернии» (1902);

· «Описание монет и медалей, хранящихся в нумизматическом музее Университета св. Владимира» (1896.

Матеріали досліджень про Шумськ і його околиці опубліковані у праці «Про місцезнаходження літописних міст Шумська і Пересопниці» (1901)..

У своїх працях Антонович уникав синтези, документально досліджуючи окремі історичні явища. Лише в своїх науково-популярних лекціях («Бесіди про часи козацькі в Україні» (1897); «Виклади про часи козацькі в Україні» (1912) Антонович дав загальний огляд української історії від часів сформування козаччини. Антонович був видатним українським громадським діячем. Належачи до так званих «хлопоманів», він надрукував у відповідь польському публіцистові Зенону Фішеві (псевдонім Падалиця) відому статтю «Моя исповедь» (1862), де подав обґрунтування ідеології «хлопоманів». Майже півстоліття Антонович стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, був головою київської Старої Громади, і за й...