Поняття світової та національної української культури

Еволюціоністська, функціональна та аксіологічна концепції культури. Різні погляди на співвідношення культур різних епох і народів. Сучасна світова науково-технічна культура, шляхи подолання кризи. Історичний розвиток української національної культури.
Краткое сожержание материала:

24

1. Поняття культури

До першої половини XIX ст. феномен культури розглядався на засадах раціонального осмислення морально-правових та естетичних норм життя, філософсько-теоретичної свідомості. У другій половині XIX ст., з розвитком фольклористики, етнографії (етнології), археології, антропології, соціології, історії, народознавства, філософії та інших галузей знань про людину, аналіз феномена культури здійснюється в рамках науково-концептуальних напрямів, які й стали фундаментальною основою культурології. Серед них найпоширенішими є еволюціоністська, аксіологічна, антропологічна, формаційна, циклічна, соціологічна та інші концепції культури.

Еволюціоністську концепцію культури запропонували американський етнограф Льюіс Морган (1818-1881), англійський історик Едвард Тайлор (1832-1917) та англійський соціолог Герберт Спенсер (1820-1903). Узагальнивши емпіричні етнографічні матеріали, вони обґрунтували закономірності розвитку культури всіх народів. Сутність еволюціоністської концепції полягає в обґрунтуванні принципу єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. У своїй книзі «Первісна культура» Е. Тайлор дійшов висновку, що розвиток кожного народу відбувається прямолінійно - від простого до складного. Культура, указував він, є результатом діяльності людини, специфічним способом її пристосування до навколишнього середовища. Факторами впливу на таке пристосування він назвав кліматичні умови та географічне розташування території, на якій проживає етнос. Вчений також дослідив форми функціонування культури всіх народів - звичаї, обряди, традиції, вірування, одяг, їжу, знаряддя праці, житло, мистецтво тощо, вказуючи на їх універсальність. Проте у витоках культури, вважав Е. Тайлор, лежать міф і ритуал, тобто культура постає із внутрішньої природи людини.

Л. Моргай виділив три основні стадії в розвитку суспільства - дикунство, варварство і цивілізацію та відповідні до них особливості розвитку культури. Досліджуючи історію первісного суспільства, еволюціоністи переконували, що людство однорідне за своєю природою, й лише народи, перебуваючи на різних ступенях розвитку культури й живучи відокремлено один від одного, створюють відповідні засоби реалізації культурних потреб. Зближення народів, посилення контактів між ними, обмін культурними надбаннями зумовлює спільність культурних цінностей та засвоєння їх людством. Основна ідея еволюціонізму щодо прямолінійності суспільного прогресу передбачає обов'язкову вимогу для кожного народу пройти всі стадії культурного розвитку.

Засновниками аксіологічної концепції культури були німецькі філософи та соціологи Вільгельм Дільтей (1833-1911), Вільгельм Віндельбанд (1848-1915) та Генріх Ріккерт (1863-1936). Вони визначали культуру як «світ втілених цінностей», які реалізує людина внаслідок своєї діяльності. В. Дільтей, розподіляючи всі науки за своєю методологією на два блоки - науки про дух і науки про природу, вважав що людина може пізнати себе інтуїтивно лише в духовній цілісності з культурою через механізм вироблення певних цінностей. В. Віндельбанд і Г. Ріккерт визначали культуру в проекції цілеспрямованості людини як «творчої істоти», у якій цінність виступає елементом внутрішньої організації культури як цілісної системи.

У цих концептуальних рамках сучасні культурологи, зокрема П. С Гуревич, вважають, що культурною цінністю може бути:

1) певна нова ідея, яка виступає для індивіда (суспільства) якимось орієнтиром у житті;

2) соціокультурний стандарт, або норма (роби так, не роби інакше);

3) суб'єктивний образ, що прагне до ідеалу, внутрішньої гармонії;

4) конкретна поведінка (стиль життя).

О. Чавчавадзе підкреслює, що в кожній культурі є свої цінності, проте всі вони підпорядковані, тобто знаходяться в певній ієрархії.

З погляду діяльності людини аксіологи розглядають артефакти (від лат. artefactus - штучно зроблений) культури, що мають яскраво виражену фізичну оболонку - матеріальні цінності, та продукти духовної і художньої творчості - духовні цінності. Проте сучасна культурологія підкреслює, що такий розподіл культурних цінностей досить умовний.

Антропологічні, або функціональні, концепції культури ґрунтуються на висновку Е. Тайлора про культуру як біологічну природу людини та її безпосередню адаптацію до умов навколишнього середовища. Названі концепції розглядаються в працях їх засновника - англійського етнографа та соціолога Броніслава Малиновського (1884-1942), французького етнолога та соціолога Клода Леві-Стросса (1908-1991), американського етнографа Алфреда Крьобера (1876-1960) та багатьох інших.

Суть цих концепцій полягає в тому, що культура пов'язується з потребами людства. Б. Малиновський розподілив ці потреби, що зумовили виникнення культури, на три групи: 1) первинні - це продовження роду, фізичні, фізіологічні та розумові зрушення. Культурними відповідями на них були поява родової общини, розвиток знань, освіти, житлових умов; 2) похідні, спрямовані на виготовлення та вдосконалення знарядь праці, наслідком чого є розвиток економіки і культури господарювання; 3) інтегративні, які обґєднують і згуртовують людей, вимагають потреби авторитету, що знаходить відповідь у політичній організації суспільства.

Аналізуючи процес поглинання західноєвропейською цивілізацією неєвропейських народів, який тривав до середини XX ст., Б. Малиновський указував на глибокі протиріччя, зумовлені особливостями контактуючих соціально-економічних систем. Суть культурного обміну зводилась до того, що європейці, поширюючи культурні цінності, взамін привласнювали землю, мінеральні ресурси, дешеву робочу силу, утримуючись від того, що становило суть цивілізації. Актуальність висновків ученого про теперішній час полягає в існуючих протиріччях щодо поширення впливу англо-американської масової культури на фоні згортання культурних процесів та руйнації цілісності культурних систем інших народів світу.

На підставі дослідження та оброблення великого етнографічного матеріалу з історії первісного суспільства К. Леві-Стросс, застосовуючи методи структурної лінгвістики, а Б. Малиновський - формулюючи основні принципи функціонального аналізу культури, дійшли таких висновків: 1) у процесі еволюції людина переходить зі стану природи до стану культури, кожний елемент якої (традиція, звичай, вірування тощо) виконують важливу для культури функцію; 2) кожний елемент культури є незамінним, оскільки він забезпечує її цілісність; 3) усі елементи культури структуровані і складають культурну систему, кожна з яких функціонує за принципом ієрархії, а характерною рисою для всіх культурних систем є ізоморфний звґязок між ними. Учені констатують, що кожна культура як функціональна єдність суспільства є цілісною, тому й загальнолюдська культура є цілісним утворенням.

Послідовний філософсько-антропологічішй підхід до культури в сучасній культурології використовується дуже рідко, винятком є культурантропологія в США та деяких країнах Західної Європи як самостійна наукова дисципліна. Справа в тому, що теза про культуру як феномен, який виникає з біологічної природи людини, досить суперечлива. Французький релігійний філософ Жак Марітен (1882-1973) підкреслював, що розум і благочинність у вищому ступені відповідають природі людини. Але в цьому й парадокс, зазначав він, що наслідки розуму і плоди моральності в людській натурі не закладені відвічно. Вони додаються до того, що виробляється почуттєвою, інстинктивною природою. Тобто перехід до культури визначає пошук у людській істоті чогось такого, чого немає в ній, як у тварині. Тому в сучасній культурологічній науці використовують назву «функціональні» або «структурно-функціональні» концепції (методи) культури.

Кожна культура в інтерпретації Б. Малиновського постає як повна система взаємоповґязаних та взаємозумовлених соціальних інститутів, що задовольняють біологічні і власне культурні потреби людей. Відсутність рівноваги між соціальними інститутами призводить до руйнування культури як цілісного організму. Зокрема К. Леві-Стросс, відстоюючи ідею європоцентризму, доводить необхідність відновлення єдності чуттєвого і раціонального початків культури, що втратила західна цивілізація. Він намагається зблизити гуманітарні науки, в центрі яких - вивчення людини, і природничі науки, що досліджують закономірності природи. Такий підхід давав йому змогу більш предметно дослідити особливості культури, розкрити її роль у взаємозвґязку людини і природи.

Застосовуючи метод системного аналізу, антропологічну концепцію розвивав А. Крьобер, доповнивши її теорією стилів фундаментальних форм культури. Він довів, що стиль властивий усім великим культурам та їх основним формам (не тільки мистецтву, а й науці, ідеології, моралі, свідомості, способу життя тощо). Носіями, які визначають стиль епохи або цивілізації, на думку вченого, є геніальні особи, які роблять істотний внесок у розвиток тієї чи іншої галузі культури. На підставі значного етнографічного матеріалу він узагальнив різні стилі локальних культур і сформулював концепцію стилів загальнолюдської цивілізації.

Вагоме місце в сучасній культурології посідають концепції, які повґязані з дослідженням динаміки (історії) культури, насамперед концепція циклічного розвитку культури (або культурно-історичних коловоротів). Предтечею цього напряму був італійський філософ Джамбаттіста Віко (1668-1744), який розподілив історію людства на три епохи: епоху богів, епоху героїв і епоху людей. У першу епоху, виходячи з стану варварства, люди обожнювали природу, тому їх життя регулювалося релігійними ритуалами і нормами, а фо...