Іконопис

Історія іконопису України та його стилів в ХІІІ-ХVI ст. Особливості написання ікон Нового часу. Значення фарби, символіка в сакральному мистецтві. Перлина українського монументально-декоративного мистецтва. Вплив середовища на сюжет роботи "Страшний суд".
Краткое сожержание материала:

Размещено на

[Введите текст]

Вступ

Іконописне мистецтво - своєрідне, оригінальне явище в історії вітчизняної культури.

Актуальність теми. З усвідомленням масштабу духовної катастрофи за роки тоталітарного режиму виникла необхідність осмислення втраченої сакральної спадщини, а також регенерації українського іконопису як цілісного мистецького явища.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Цінні відомості, що сприяли відтворенню загальної картини розвитку художнього життя на України у ХІІІ-ХVІІІ ст., його зв'язку з подіями в різних регіонах, проблемами, що порушувались у колах київських та львівських майстрів, а також багатий ілюстративний матеріал, що полегшує проведення порівняльної характеристики, міститься в книгах П. О. Білецького “Українське мистецтво другої половини ХVІІ-XVIII ст.”, А. А. Жаборюка “Український живопис доби середньовіччя”, П. М. Жолтовського “Український живопис ХVІІ-ХVIIІ ст.”, “Художнє життя на Україні ХVІ-ХVІІ ст.”, “Монументальний живопис на Україні ХVІІ-ХVІІІ ст.”, В. А. Овсiйчука “Українське мистецтво другої половини ХVІ-ХVІI ст.”, “Майстри українського бароко”, В. Овсiйчука, Д. Крвавича “Оповідь про ікону”.

Наукова новизна одержаних результатів. В роботі, відомі раніше наукові положення та описи українського іконопису, порівняно із запропонованими особисто автором баченням об'єкта дослідження, що показує іконопис розглянутого періоду з інших сторін, що раніше не розглядалися.

Об'єктом даного дослідження виступає іконописне мистецтво періоду Нового часу, як своєрідне, оригінальне явище в історії української культури.

Основна мета даної курсової роботи полягає у вивчені іконопису в єдності історичних, іконографічних, типологічних, образно-стилістичних аспектів української художньої культури.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

дослідити історію українського іконопису Нового часу (XIII-XVIII ст.);

розглянути стильову концепцію розвитку українського іконопису;

дослідити канони написання ікон та символічне значення зображуваного;

визначити теологію ікони;

проаналізувати іконографію пам'яток сакрального мистецтва.

Структура курсової роботи містить: вступ, три розділи та висновок, п'ять додатків. У додатках розглянуто ілюстрації образів Богоматері-Одигітрії, ікони «Страшний суд», рогатинського іконостасу. Список використаної літератури становить 30 позицій.



1. Розвиток українського іконопису

1.1 Історія іконопису України та його стилів з середини ХІІІ - кінець ХVI століть

Як один із провідних жанрів Нового часу живопису ікона набула в Україні широкого розвитку. Подібно до багатьох слов'янських країн, Україна входила до ареалу культур, які виростали зі спільного візантійського кореня. Розвиваючись під духовним протекторатом Візантії, вбираючи її естетичні та художні ідеали, українська ікона з часом виробила свій стиль, свої мистецькі особливості і сформувала самостійну національну школу, що посіла своє місце серед європейських шкіл епохи середньовіччя.

З другої половини XIV століття настає трагічний для України період, який багато що визначив у її подальшій долі. Землі України стали ареною загарбницьких війн і битв, внаслідок яких вже наприкінці XIV - у XV столітті вони опинилися під владою сусідніх держав: Королівство Польське приєднало Галичину, Велике князівство Литовське - Волинь і Придніпров'я, Угорщина - Закарпаття, Молдавія - Буковину. Проте саме в той час, у вкрай складних і несприятливих умовах майже на всіх українських землях продовжується формування єдиної національної культури, яка спирається на зароджену ще в попередню епоху духовну і культурну спільність.

Тривалі війни, які протягом багатьох століть велися на терені України, звичайно, заважали розвиткові та розквіту її культури. Та все ж художній процес ніколи тут не вщухав і не припинявся, лише в різні періоди центри мистецтва переміщувалися з одного місця в інше. Поряд з Києвом, який ще зберігав значення художнього центру, все більшу роль починають відігравати Галичина та Волинь. Не дивно, що більшість пам'яток іконопису походять саме звідти. Літописні джерела згадують чудові ікони, які прикрашали давні храми Волині. На існування там видатного художнього центру вказують волинські ікони XIII-XIV століть, серед яких нещодавно розкрита реставраторами «Богоматір Одигітрія» з Дорогобужа стала сенсаційною подією нашого часу.

До волинського кола належить не менш досконала пам'ятка XIV століття «Богоматір Одигітрія», що умовно названа «Волинська», з Покровської церкви міста Луцька. Іконографічний тип Волинської Богоматері - Перивлепти (Прекрасної собою) є варіантом Одигітрії. Наслідуючи візантійський канон, іконописець надає Перивлепті дещо ліричного відтінку. В образі схиленої до немовляти Марії виявлено більше емоційного пориву і людяності, хоча вона зберігає строгу велич і урочисту піднесеність. Це найтрагічніший образ Богоматері в давньому українському іконописі. У скорботних, пройнятих смутком очах Марії з надзвичайною силою художнього лаконізму відтворено велику силу материнської любові і приреченості. Прекрасні витончені риси її обличчя сповнені внутрішньої духовної чистоти. Досконалість форми, майстерність тонкого живопису, чарівність ясних і чистих кольорів і лінійних ритмів вказують на дотримання волинським майстром класичної традиції давнього мистецтва [4].

XV століття залишило помітний слід в еволюції українського іконопису, притому кількість збережених пам'яток значно більша. На межі XIV-XV століть в Україні зароджується і розвивається іконостас, що став неодмінним архітектурним компонентом православного храму. Ікони розміщуються в ньому за строго визначеним порядком, обумовленим сутністю ідеологічної релігійної системи. Таким чином, зростає попит на ікони, визначається тематичне коло і стилістика, підвищується їх роль і значення. То був час розквіту української ікони, її «золотий вік», період її найвищих досягнень. Разом з тим то був важливий етап у формуванні іконописної школи, що відбувався на тлі загального художнього процесу слов'янських країн. Зв'язки з Візантією поступово слабшають і обриваються після завоювання її турками. Підтримуються зв'язки з балканськими державами. Чимало грецьких і сербських майстрів переїздили до Росії та України, працювали разом із місцевими іконописцями. Плідними були і контакти з Афоном, а також із традиційними іконописними центрами - Москвою та Новгородом.

В українському іконописі особливо помітним стає прагнення вийти на самостійний шлях, знайти власний стиль, не відриваючись від художніх традицій та спираючись на могутній пласт народних естетичних уявлень. Саме тому мистецтво цієї доби таке досконале і багатогранне. Домінантою в ньому звучить вірність духовному ідеалові й класична чіткість монументальної форми, разом з тим проявляється тенденція до ліричної, поетичної інтерпретації сюжетів. Пам'ятки того часу зберігають високий гармонійний лад давнього іконопису і, водночас, набувають вишуканості живописного втілення.

«Спас у силах» - одна з центральних тем іконопису XV-XVI століть. Ікону з зображенням цього сюжету розміщували в центрі іконостаса. Вона давала уявлення про Верховне Божество, його силу як Вседержителя, володаря Всесвіту. Дві ікони «Спас у силах» другої половини XV століття з музейної експозиції всім своїм монументальним ладом відповідають цим уявленням. Традиційнішою за композиційним вирішенням є ікона з села Мальнів. Акцент тут зроблено на лінеарній пластиці, на тонких вигнутих лініях. Колорит стриманий і гармонійний, збагачений грою золотих асистів на м'яко спадаючих складках.

Інша за характером виконання ікона «Спас у силах» з села Тур'є. У живописному моделюванні поряд із даниною класичній традиції тут помітні риси нового. Величний, ідеально красивий образ Христа забарвлено в теплі, м'які тони. В іконі Христос постає Вседержителем, проте не грізним суддею: в його образі відсутні риси суворості та аскетизму. Прагнення до гуманізації, пом'якшення абстрактного релігійного ідеалу набуває все більшого значення в українському іконописі другої половини XV століття. У цьому проявився не тільки пізній відгомін гуманізму Палеологівського Ренесансу, але й вплив народної естетики, яка по-своєму трансформує релігійний образ. Зберігаючи класичну ясність і урівноваженість композиції, ікона відзначається більш енергійним і вільним ліпленням форм. Надзвичайно виразний колорит ікони, напружені контрасти насичених кольорів створюють дзвінку і яскраву мелодію [9].

Ікона «Чудо святого Георгія про змія», або «Юрій-змієборець» - блискучий взірець витонченого стилю другої половини XV століття. В інтерпретації цього улюбленого в Україні сюжету переважає поетична основа, сяюча палітра чистих і дзвінких кольорів посилює патетику звитяжної символіки. Переможець грізного чудовиська, Георгій з невимушеною легкістю пронизує списом змія, виглядаючи при цьому галантним лицарем. Лірична просвітленість і споглядальність надає поетичній легенді нового відтінку, знімає драматичне напруження, сприяє гармонійній цілісності ікони. Жанровий мотив - середньовічний замок, що охороняється воїнами-лицарями, - є даниною готиці, яка не мала суттєвого впливу на український іконопис. В іконі з особливою силою відчувається краса і музичність іконописної мови з її площинною ритмічною побудовою, плавністю гнучких пружних ліній, мелодійною звучністю колориту.

На межі XV і XVI століть в українс...