Західноєвропейська культура ХІХ-ХХ століть

Масова культура і її роль у сучасному світі. Відродження загальнолюдських цінностей і гуманізація культури. Становлення світової культури. Франкфуртська школа соціології. Художні течії: від романтизму до реалізму. Перехід від капіталізму до імперіалізму.
Краткое сожержание материала:

Размещено на http:///

Тема: „Західноєвропейська культура ХІХ-ХХ ст.”

Зміст

Вступ

1. Німецька філософія першої половини XIX століття як загальноєвропейське надбання

2. Художні течії: від романтизму до реалізму

3. Імпресіонізм в малярстві. Символізм в культурі ХХ ст.. Перехід від капіталізму до імперіалізму

4. Початок науково-технічної революції

5. Авангардизм як культурне явище. Демократичні напрями культури початку ХХ ст

6. Франкфуртська школа соціології

7. Масова культура і її роль у сучасному світі

8. Відродження загальнолюдських цінностей і гуманізація культури. Становлення світової культури

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

XIX ст. стало часом бурхливого розвитку світової культури. Цей розвиток торкнувся усіх боків життя суспільства і позначився на еволюції як матеріальної, так і духовної культури людства. Промислова революція, яка в XVIII ст. розпочалася у Великобританії та в окремих країнах Європи, набуває все більшої сили та розмаху й сягає далеко за межі західноєвропейських країн. Паровий двигун, сконструйований Джеймсом Уаттом, стає універсальною машиною, від якої живляться як засоби транспорту, так і механізми великих і малих підприємств, вугільних і залізних копалень, яких надалі все більше потребує зростаюча промисловість. Поступово знаходить застосування і електрострум.

Промислова революція неминуче тягне за собою зрушення в суспільному житті. Зростає соціальне розшарування, що надалі набуває все більшого розмаху в передових країнах світу. Але тепер людство розподіляється не за рівнем шляхетності походження, а за єдиною ознакою - за кількістю майна і грошей. Упродовж століття збільшується клас пролетаріату, людей, які не мають власності й змушені за будь-яких умов найматися на роботу, щоб уникнути голодної смерті. Привид революції блукає в цей час по всіх країнах світу, не минаючи і високорозвинених, і тих, які опинилися на периферії світових економічних процесів.

На початку XIX ст. відбуваються важливі зміни в освітній галузі. Передусім слід згадати про реформу вищої університетської освіти, запроваджену спочатку в Німеччині В.Гумбольдтом, і скоро поширену в більшості країн Європи. Відтепер університети мали уособлювати усе найкраще не тільки в освітній, але й науковій сфері. Активно створюються університетські наукові школи.

Зростаюча економічна й політична інтеграція світу сприяє процесам культурного обміну між різними народами. Це стимулює збагачення і прискорює подальшу еволюцію кожної окремої національної культури й світової культури в цілому. В ній з'являються універсальні явища, які поширюються світом і стають надбанням культури різних народів, не втрачаючи, однак, на національному ґрунті своїх неповторних рис. Такими універсальними явищами слід, вважати романтизм, реалізм, натуралізм, імпресіонізм та різноманітні декадентські течії в культурному процесі.

1. Німецька філософія першої половини XIX століття як загальноєвропейське надбання

Німецька класична філософія починається з появою праць І. Канта (1724-1804 рр.). Його творче життя можна поділити на два періоди: у першому, до 1770 року, І.Кант віддавав перевагу вивченню природничих наук, у другому його цікавлять передусім філософські проблеми.

Найважливішим надбанням першого періоду слід вважати розробку Кантом космогонічної гіпотези, пов'язаної з питаннями походження Сонячної системи. Написана 1755 року «Загальна природнича історія і теорія неба» була важливим кроком у розвитку космогонії -- науки про походження й розвиток Всесвіту.

Обґрунтовуючи принципи «критичної філософії», І. Кант виступав проти догматизму споглядальної метафізики й скептицизму з дуалістичним ученням про непізнанні «речі в собі» й пізнанні явища, які створюють сферу нескінченного можливого досвіду.

І. Кант визначає два види пізнання: апріорне та емпіричне. Апріорне спирається на свідомість, отже, осягає істину. Емпіричне пізнання пов'язане з відчуттями й не вважається достеменним, науковим.

На думку Канта, апріорні форми знання закладені у свідомості всіх людей. Цю апріорну істинну свідомість він називає трансцендентальною (від лат. той, що виходить за межі).

І. Кант посідає особливе місце в розвитку етичної науки, адже саме він, «узявши на себе завдання визначення специфіки моралі як «предметної реальності», виявив, що вона має об'єктивний, загальнозначущий, позаіндивідуальний статус і виступає обов'язковим законом. При цьому мораль нерозривно пов'язана з індивідуальною свободою й автономією особистості, що відображено в її абстрактному визначенні в системі категоричних імперативів».

Центральний принцип Кантової етики, яка спирається на поняття обов'язку, -- категоричний імператив: «Чини тільки згідно з такою максимою, керуючись якою, ти водночас можеш зажадати, аби вона стала загальним законом».

Об'єктом широких дискусій від початку XIX ст. стає теорія І. Канта про естетику як критику смаку. У «Критиці здатності судження» він розробляє механізм естетичної оцінки, висуває принципово важливу тезу про безсторонність естетичного судження: «Краса -- це форма доцільності предмета, оскільки вона сприймається в ньому без уявлення про мету». Міркуючи про сутність прекрасного, Кант пише, що прекрасне не є тільки якість або ознака предмета, об'єкта, а це є ставлення суб'єкта до об'єкта, опосередковане апріорними формами мислення. Такий підхід закладав теоретичні основи, що ними охоче послуговується естетика XX століття. Чималий інтерес викликають роздуми І. Канта про природу художнього таланту, а з нею і про специфіку художньої творчості.

Важливе місце в історії філософії Німеччини посідає Й.Ґ. Фіхте (1762-1814 рр.). Професор Ієнського (в 1794-799 рр.) і перший обраний ректор Берлінського (1810р.) університетів, Й.Ґ. Фіхте відомий і як автор досліджень «Основні риси сучасної епохи» (1805 р.), «Про блаженне життя» (1806 р.), «Промови до німецької нації» (1808 р.), «Факти свідомості» (1810-1811 рр.), циклу творів «Науковчення», а також як один із перших критиків філософії Канта.

Життя Й.Ґ. Фіхте припало на складний період в історії Німеччини. Давалися взнаки наслідки загарбницької політики Наполеона, та відчувалась і визвольна боротьба європейських народів проти французького диктатора. Фіхте вважав Наполеона зрадником революції й спрямовував свою теоретичну просвітницьку діяльність на утвердження демократичних свобод, пропаганду наукових знань, на патріотичну боротьбу за об'єднання і моральне відродження Німеччини.

Важливе значення Й.Ґ. Фіхте приділив концепції інтелектуальної інтуїції, відводячи їй засадничу роль у науко-вченні, що його філософ пояснював як логічну систему інтуїтивних споглядань. На межі XVIII-XIX ст. були відомі лише окремі спроби пояснити природу інтуїції (Платон, Лейбніц). Фіхте надає інтуїції особливого значення й намагається з'ясувати її природу через суміжні поняття, зокрема, ототожнює інтуїцію з діяльністю. Поряд з інтуїцією з'являються такі складні філософсько-психологічні поняття, як «мисляча воля», як самосвідомість «я», як «світове -- я» тощо. Продовжуючи кантівську традицію, Фіхте включає етику в структуру філософського знання й поєднує моральність з творчою активністю людини. Це принципово новий аспект аналізу співвідношення філософії -- етики -- проблем творчості, особливо якщо враховувати, що Фіхте намагався поєднати кантівську чуттєво-«легальну» й раціонально-«моральну» людину шляхом піднесення чуттєвих потягів до рівня обов'язку.

Особливе місце в історії німецької класичної філософії належить Фрідріхові фон Шеллінгу (1775-1854 рр.). Він зазнав великого впливу філософської концепції Фіхте. Шелінгу започаткував тенденцію «естетизації» філософського мислення, розглядаючи мистецтво як вищу стадію розвитку світового начала. Філософські погляди Шеллінґа у другій половині XIX ст. стимулюватимуть дослідження безсвідомого, міфу, символу як внутрішнього змісту образів.

Ф. Шеллінґ розвинув принципи об'єктивно-ідеалістичної діалектики природи як живого організму. Своєрідним поштовхом до створення власної філософської концепції у Шеллінґа виступає поняття абсолют -- тотожність об'єкта і суб'єкта.

Систему трансцендентального ідеалізму Шеллінґа можна розглядати як єдність «філософії природи», «тотожності» й «одкровення». Формування Шеллінґової філософії відбувалося одночасно з видатними відкриттями в природничих науках. Можна говорити про спадковість ідеї єдиної природи: Лейбніц -- Шеллінґ -- природодослідники XIX століття. Безпосередній вплив натурфілософії Шеллінґа визнавали фізик М. Фарадей, природодослідник і лікар Р. Майєр, біологи К. Бурлак, Л. Окен, геолог Г. Стеффенс та ін.

Натурфілософія й трансцендентальна філософія, вважав Шеллнґ, «поділяють між собою два можливих спрямування філософствування». Висновки, які дають нам ці два спрямування, взаємодіють, «гармонізуються»: «Те, що в реальному чи природному світі виражене як тяжіння, в ідеальному -- як споглядання -- все це є одне й те саме». У Шеллінґа, зазначають дослідники, «діалектика духу є і дублікат, і вдосконалення діалектики природи».

Як і Фіхте, Шеллшґ велику увагу приділяє інтелектуальній інтуїції, яка є засобом розкриття законів моралі, мистецтва й теології. Інтелектуальна інтуїція -...