Вплив народного мистецтва вишивки на виховання майбутніх українців

Історія виникнення української народної вишивки. Особливості народного мистецтва вишивання в Україні. Різноманітні техніки та орнаменти вишивок, її територіальні особливості. Роль та вплив вишивання у процесі родинного виховання майбутніх поколінь.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Зміст

Вступ

1. Історія української вишивки

2. Вишивки-обереги

2.1 Орнаменти та символи вишивки

2.2 Територіальні особливості вишивок

3. Сімейна традиція вишивання

Висновки

Література

Вступ

Вишивка - один із видів народного декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

Вишивка виникла з появою шитва на примітивному одязі людини кам'яного віку. Уже в І-му тис. до н.е. вона досягнула високого художнього рівня у народів Вавилону, Стародавньої Греції і Риму, Китаю, Індії, Ірану. Особливою пишністю відзначалася вишивка Візантії, яка справила великий вплив на цей вид мистецтва в середньовічній Європі. За часів Відродження вишивка набула технічної досконалості в багатьох європейських країнах. На території України вишивка існувала з часів Київської Русі.

Вишивка хрестиком - давня народна традиція. Вишиванки, рушники, скатертини, прикрашені орнаментами, слугували своєрідним талісманом власнику речей. Ще в ті давні часи наші бабусі та прабабусі самі придумували орнаменти, і, вишиваючи їх, прикрашали свої речі.

У нашій сім'ї теж майже всі захоплюються вишивкою. А все це завдяки нашій бабусі, яка є своєрідним родинним талісманом, що передає свої таємниці онукам, а їх у неї аж семеро, і п'ятеро з них дівчаток. Тому й зацікавила мене обрана тема.

Актуальність цієї теми зумовлена тим, що на сьогодення вишивання залишається одним із захоплюючих занять українців, під час якого розвивається естетичний смак, виховується працелюбність, творче ставлення до праці, старанність, охайність, формуються навички та вміння, які знадобляться у житті.

Метою роботи ми ставили дослідити вплив народного мистецтва вишивки на виховання майбутніх українців.

Поставлена мета потребує вирішення таких завдань: по-перше, простежити особливості народного мистецтва вишивання в Україні; по-друге, дослідити різноманітні техніки та орнаменти вишивок та її територіальні особливості; по-третє, визначити роль та вплив вишивання у процесі родинного виховання майбутніх поколінь.

Робота структурована відповідно до поставлених завдань. У висновках обґрунтовано отримані результати.

1. Історія української вишивки

Одним із поширених видів родинного мистецтва на Україні, на наш погляд, є вишивка.

Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, які датуються V ст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу, а й вишивки українського народного костюма XVIII - XIX ст.

Арабський мандрівник Х ст. н. е. у своїх розповідях про русів зазначає, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам'ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть, але й цього достатньо, щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту, трипільської культури.

Вишивка - одне з найпопулярніших, найдавніших народних ремесел в Україні. Археологи знайшли відображення вишивки поблизу Хорола на бронзових чоловічих статуетках VI--VII ст. Вишиті сорочки були популярними в Київській Русі, про що свідчать мініатюри давніх літописів, спогади іноземців. Матеріалом для вишивки в той час служили натуральні або пофарбовані нитки льону, коноплі, бавовни, шовку, вовни, волосся, а також перли і дорогоцінні камені, намиста і бісер, блискітки, черепашки, золоті і мідні бляшки, монети.

У часи Київської Русі серед знаті набула великої популярності вишивка золотими і срібними нитками. Нею прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий одяг, а й тканини для храмів. У Київській Русі центрами виготовлення вишивки були монастирі, точніше, монастирські школи. При них організовувалися школи вишивального мистецтва, в яких молоді дівчата вчилися мистецтву оздоблення тканини золотими та срібними нитками. Заняття вишиванням в Київській Русі вважалося справою елітною, достойною тільки найкращих. Дуже популярною було вишивання в родинах великих князів.

У ХІІ ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Дружина Рюрика Ростиславовича Ганна теж вишивала тканини для себе, своєї родини, для Видубицького монастиря.

На половецьких кам'яних жіночих скульптурках XI - XIII ст., знайдених на Полтавщині, ми може спостерігати елементи вишивки на манжетах і подолах убрання. Вишивку епохи Гетьманщини можна побачити на народних картинах "Козак Мамай" та "Козак-бандурист".

У ХVI - XVIII ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У XIX - XX ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки.

Протягом сотень і сотень років існувала традиція, за якою жодна українська дівчина не могла вийти заміж, не приготувавши до заміжжя вишитих рушників, сорочок, скатертин. В українських селах ця традиція існувала ще років п'ятдесят тому, а в деяких районах Західної та Південно-Західної України збереглась і до сьогодні.

2. Вишивки - обереги

Вишивкою оздоблювали рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому, родини. У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали, і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали, образи та накривали хліб на столі. Крім обрядового значення, рушники мали і чисто практичне застосування. Відповідно до функцій, які вони виконували, рушники мали свої назви.

Наприклад, для втирання обличчя і рук - "утирач", посуду і стола - "стирок", для прикрашення образів - "покутник", для шлюбних церемоній - "весільний", для похорон - "поховальний", для пов'язування сватів - "плечовий" тощо. Рушники були своєрідною освятою початку справи чи її закінчення, так, при зведенні хати рушниками застелялися підвалини, хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив, на рушниках опускалась домовина з небіжчиком, рушниками скріплювали купівлю-продаж тощо. Відповідно до призначення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання. Кольори та орнамент рушників характерні регіональним особливостям, за якими розрізняються «подільські», «поліські», «київські», «гуцульські», «галицькі» і «буковинські».

Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.

Важко уявити український національний побут без вишивки. Вишивкою прикрашали вбрання, рушники, серветки під ікони, скатерті, постільну білизну і навіть взуття. Але узори вишивок, як правило, були не тільки простими прикрасами, але й оберегами, які захищають («відгороджують») від злих духів, хвороб, різних напастей тощо.

Можна легко помітить незвичайність підбору, чергування візерунків, їх різноманітність та кольори. В традиційній українській вишивці часто використовувалися нитки чорного, червоного, помаранчевого кольорів.

Але ми не завжди усвідомлюємо, що квітки, птахи, метелики, ромбики, квадратики, хрестики, «вужики», які начебто оживають на вишивках, спілкуються з нами, мають символічне значення і дуже часто є нашими захисниками, порадниками, домашньою "антистресовою терапією" і, навіть, оберегами.

Вишивальниця через ці обереги намагалася передати нам любов, шанування, своє побажання здоров'я, довголіття, добробуту, гармонії з природою, щастя в сімейному житті, здорових діточок - всього найліпшого, для чого людина живе на світі.

Якщо ви бачите на фартушку дитини або на платтячку апетитну полуничку, метелика або пухнасте курча - так і знайте: малюку від щирого серця бажають здоров'я, щастя, благополуччя. Всі ці побажання мають збутися, бо вишиті узори мають силу оберегів. Але для цього дуже важлива умова - вишивальниця повинна знати зміст символів, має бути сама доброзичливою, добре ставитися до того, кому призначається подарунок і вишивати його з добрими намірами.

Раніше вишивальниця в процесі роботи ще й промовляла кілька разів молитву або заклинання, щоб злі вітри не принесли якісь нові лиха й напасті. Старі люди вважають, що тільки при виконанні цих умов оберіг буде виконувати свою функцію.

Часто на рушниках бачимо вишиту квітку лілії. В легендах квітка лілії - символ дівочих чарів, чистоти та цноти. В християнстві лілія є атрибут...