Виникнення та функціонування речей у культурі

Поняття реалогії і речезнавства як науки. Особливості речі як мови культури. Аналіз речі у ключових параметрах її виникнення та функціонування, основні функції речей у становленні культури. Стан речей в індивідуальній та понадіндивідуальній реальності.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Донецький національний університет

філологічний факультет

Кафедра української філології і культури

Курсова робота

Шемет О.О.

студентки 1курсу денного відділення

спеціальності «Культурологія»

Донецьк 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основні засади речезнавства як науки

Розділ 2. Річ у ключових параметрах її виникнення та функціонування

Висновки

Список літератури

Вступ

Уявлення про понадорганічну природу культури, яка визначає людське життя й надає їй контури, диктує траєкторію сучасних наукових пошуків. Речовий канал еволюції здатен вилучати зміст із кожного фрагмента свого обсягу, привертаючи увагу фахівців з антропології, соціології, соціальної психології, філософії й культурології.

Мова речей стала в наші дні засобом зближення людей, що наділяють навколишній світ не тільки ціннісними, але й символічними значеннями. Комунікація стала новою функцією сучасних речей. Вона виводить людину за межі утилітарності або прикладної функціональності.

Культурологічна комуніктивістика встановлює зв'язки між людьми. Здатність особистості взаємодіяти з іншими людьми й світом речей - культурна валентність - властива й неживим предметам, здатним приєднувати до себе певну кількість інших предметів і породжувати енергію взаємодії. Взаємозв'язкова та перемінна валентність речей - найважливіша наукова проблема для дизайнерів, стилістів, декораторів, фахівців у галузі загальної та прикладної культурології. Семантизація речей відбувається на свідомому й несвідомому рівні. Виникнення культурних резонансних явищ, моделі асоціативної пам'яті людини, реакультурні константи - усі ці питання актуальні для культурної психології й соціології.

У культурологічних і філософських роботах усе частіше звучить думка про те, що необхідно вивчати, по-новому осмислювати повсякденність - духовно-матеріальне середовище проживання людини - неоціненне джерело дослідження не тільки культури минулого, але й сьогодення.

М.М. Бахтин підкреслював, що «завдання культурології полягає в тому, щоб те речове середовище, яке впливає на особистість змусити заговорити, тобто розкрити в ньому потенційне слово й тон, перетворити його на значеннєвий комплект мислячої, мовленнєвої та діяльної (зокрема й творчої) особистості»

Світ речей у сучасних умовах досить різноманітний. Він увійшов у світ людини як частина універсуму. Традиційно речове середовище розглядається з позицій антропологічного підходу, тобто через людину як творця або споживача. Але в системі відносин людини й речі (як елемента матеріально-духовного світу людської повсякденності), перший виступає не тільки як суб'єкт, що формує своє життєве середовище, але і як об'єкт, що змінюється під її впливом.

У сучасному світі виникла подвійна культурна ситуація - з одного боку, роль повсякденної речі не завжди обмежена її утилітарними властивостями: використовуючи в міжособистісному спілкуванні, людина робить річ емоційно наповненою. З іншого боку, самі стосунки між людьми можуть приймати «речовинний», відчужений, неемоційний характер, у яких людина перестає бути конкретною особистістю, а суспільні стосунки людей заміняються ставленням до речей. Виникає культурне біополе суспільства, що активізує і його неживу частину. Мова йде не про вивчення життя речей, тобто неживих субстанцій, а про дослідження наслідків культурному життя. Саме вони визначають живий рух неживої речовини.

Речі отримують семантичні впливи у вигляді звертання до них людини. У результаті відбувається трансляція семантичної інформації від неживого носія змістів (наприклад, музейної речі) до іншого живого об'єкта (нового покоління людей).

Взаємодію людини з речами можна розглядати і як активний фактор, який впливає на формування особистості людини. Актуальність цієї проблеми зумовила вибір теми дослідження.

Об'єктом дослідження є речовий шар універсуму культури та його характерні властивості, що виникають у процесі звернення до нього людини.

Предметом дослідження постають ключові параметри виникнення та функціонування речей у культурі.

Мета дослідження полягає у встановленні особливостей речі як мови мистецтва. Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

1) проаналізувати наукову літературу з речезнавства;

2) розглянути ціннісно-смисловий континуум поняття «річ»;

3) встановити основні функції речей у становленні культури;

4) проаналізувати стан речей в індивідуальній та понадіндивідуальній реальності.

Джерелом дослідження послугували наукові праці з реалогії.

Основним методом дослідження в роботі постає описовий, що дає змогу встановити особливості речі як мови мистецтва та проаналізувати річ у ключових параметрах її виникнення та функціонування.

Теоретичне значення та практична цінність визначається тим, що наведені дані узагальнюють певні відомості з української реалогії. Отримані результати можуть бути використані в середній та вищій школі під час викладання курсів і спецкурсів культурологічного циклу.

Структура роботи. Праця складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку літератури (21 позиція). Загальний обсяг роботи - 23 с.

Розділ 1.Основні засади речезнавства як науки

реалогія речезнавство культура мова

Реалогія, речезнавство ( від латинського "res" - річ) - гуманітарна дисципліна, що вивчає поодинокі речі та їх екзистенціальний зміст у співвідношенні з діяльністю й самосвідомістю людини.

Переважна більшість речей, які нас оточують, ніяк не укладаються в рамки теоретичних дисциплін, що вивчають речі: промислової технології, технічної естетики, товароведення, мистецтвознавства. Предмет реалогії - це така сутність речі, яка не зводиться до технічних якостей виробу, або до економічних властивостей товару, чи естетичних ознак виробництва. Річ має особливу ліричну й меморіальну сутність, яка зростає в міру того, як втрачається технологічна новизна, товарна вартість і естетична привабливість речі. Ця сутність, що здатна зживатися з людиною, розкривається все повніше в міру того, як інші властивості речі відходять на задній план, знецінюються, застарівають. Завдання реалогії як теоретичної дисципліни - збагнути в речах їх власний, нефункціональний зміст, незалежний ні від товарної вартості, ні від утилітарного призначення, ні навіть від їх естетичних переваг.

Важливо провести термінологічне розмежування понять "предмет" і "річ". "Предмет" постає як іменник на позначення неживої сутності, а "річ" - одухотвореної. Ми говоримо "предмет чого?" - виробництва, споживання, експорту, вивчення, обговорення, розгляду ..., але: "річ чия?" - батька, сина, дружини, подруги, попутника... У цьому випадку мова краще, чим будь-яке теоретичне міркування, показує різницю між приналежністю того самого явища до світу об'єктів і до світу суб'єктів. Річ виступає не як об'єкт якого-небудь впливу, а як приналежність суб'єкта, "своя" для кого-небудь. "Вироби", "товари", "раритети", "експонати" - це, по суті, різні види предметів: предмети виробництва й споживання, купівлі й продажу, збирання й споглядання.

Між предметом і річчю приблизно таке ж співвідношення, як між індивідуальністю й особистістю: перше - лише можливість або "субстрат" другого. Предмет перетворюється на річ лише в міру свого духовного освоєння, подібно до того, як індивідуальність перетворюється на особистість у ході своєї самосвідомості, самовизначення, напруженого саморозвитку. Порівняємо ще: "він зробив гарний предмет" - "він зробив гарну річ". Перше означає - зробити щось руками, друге - зробити якийсь учинок. На давньоруській мові слово "річ" споконвіку значило "справа", "учинок", "здійснення", "слово" - і це значення, що прийшло й у сучасну інтуїцію речі. У кожному предметі дрімає щось "віще", слід або можливість якогось людського здійснення...

Р.-М. Рільке осмислює кризу, яка відбувалася в індустріальну й постіндустріальну добу, кризу традиційної речепричетности й реченаслідування як висування нових творчих завдань заощадження й осмислення одиничних речей: "Ще для наших дідів був "будинок", був "колодязь", знайома їм вежа, так просто їх власне плаття, їх пальто; майже кожна річ була посудиною, з якої вони черпали щось людське й у який вони складали щось людське на майбутнє. (...) Речі, які були повні духовного змісту та почуттів потрохи зникають й уже нічим не можуть бути замінені. Ми, можливо, останні, хто ще знали такі речі. На нас лежить відповідальність не тільки за збереження пам'яті про них, але й їх людської та духовної цінності.

Екзистенціальний зміст одиничних речей, що розділяють долю свого власника, багаторазово досліджувався в художній словесності, наприклад, в Андрія Платонова, який назвав філософську увага до одиничних речей "скнарістю співчуття". "Вощев підібрав відсохлий аркуш і сховав його в тайне відділення мішка, де він зберігав усякі речі нещастя й безвісності. "Ти не мав сенсу життя, - зі співчуттям зауважував Вощев, - лежи тут, я довідаюся, за що ти жив і загинув. Р...