Весільне вбрання: історія і сучасність

Дослідження історії чоловічого і жіночого весільного вбрання, його структура та основні функції: соціальна, захисна, символічна. Моделі фати. Букет як символ є весілля. Прикмети, пов’язані з обручкою. Сучасні загальні тенденції в моді весільного вбрання.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

Контрольна робота

з дисципліни: Дизайн

на тему:

Весільне вбрання: історія і сучасність

Дніпропетровськ 2012

Значні соціокультурні зрушення в українському суспільстві знаходять відображення в театральному мистецтві, а театралізація пронизує товщу різноманітних сфер людського буття. Яскравим прикладом цих процесів є весілля, яке завжди було справжньою виставою, дія якої розгорталася за особистим сценарієм, мала визначені дійові особи та засоби художньої виразності, а нині набуває статусу прем'єрного показу. Значне смислове навантаження в цьому театралізованому дійстві має весільний костюм, який є не тільки потужним засобом художньої виразності, але й позначає родинні й взагалі соціальні стосунки, відстежує трансформацію звичаїв та створює образ сучасної особистості.

Дослідження історії чоловічого і жіночого весільного вбрання, його структура та основні функції, зокрема, соціальна, захисна, символічна, ґрунтуються на працях таких відомих дослідників історії костюма, як О. Гербенкова, Л. Кібалова, Р.М. Кірсанова, Ф.Ф. Комісаржевський, М. Ломарова та О.Л. Шевнюк. Особливості формоутворення сучасного весільного вбрання розглядаються на основі праць З. Васіної, І. Коконової та Н. Самсонадзе.

Весільні сукні й інші аксесуари з'явилися в Україні відносно недавно і здебільшого наслідують європейську традицію, згідно з якою, наприклад, білий колір сукні нареченої увійшов у моду разом зі стилем ампір в епоху Наполеона. Довгий час весільної сукні як окремого типу костюма не існувало, її функції виконував найкращий чи найдорожчий одяг для вінчання. Слід зауважити, що термін «весільна сукня» існує виключно в радянській термінології, оскільки шлюб при соціалізмі не був церковним. У контексті дослідження історичного костюма доречніше використовувати термін «вінчальна», тобто сукня, в якій «йшли під вінець», вінчалися.

Без сумніву, на весільний костюм мають вплив віросповідання і національна приналежність -- одяг, в якому беруть шлюб католики, православні, іудеї, мусульмани, значно відрізняється один від одного. Це істотна обставина, оскільки вона вимагає позначити рамки нашого дослідження, а саме, обмежитися аналізом європейського весільного вбрання.

Перші повідомлення про весільний костюм знаходимо в античності. Туніку текту римські дівчата одягали двічі в житті -- на день повноліття і в день весілля, в останньому випадку вбрання доповнювалося червоно-бурою вуаллю. Ф.Ф. Комісаржевський так описує цю туніку: «довга, щільна, не стягнута поясом, без жодної складки» [7, с. 51], хоча для античного одягу складки були обов'язковими, а драпіровка -- основою формоутворення костюма.

Найперші зображення середньовічного весільного костюма відносяться до XV століття. Головне, що збереглося в готичному весільному костюмі із старовини, -- це його новизна; весільне вбрання повинне було бути не просто найкращим, а неодмінно новим, одягатися вперше, його спеціально виготовляли для цієї церемонії. Вінчальна сукня замовлялася разом із приданим нареченої і складала частину цього приданого. Пізніше весільна сукня одержала статус майна, що передавалося у спадок, і онука могла вінчатися в бабусиній весільній сукні, але за умови, що бабусине подружнє життя щасливим, інакше успадкування весільної сукні могло спричинити зло.

На голові середньовічної нареченої красувався головний убір у формі готичної башти -- «енен». Висота цього справжнього витвору мистецтва залежала від рангу знатності, наприклад, королева мала право одягати енен завбільшки півтора метра, принцеси -- метрової висоти, придворні дами -- до 50-60 см.

Робили енен на каркасі з китового вуса, металу або накрохмаленого полотна; зверху натягували шовк або іншу дорогоцінну тканину та прикріплювали довгу прозору вуаль, яка сягала підлоги. Іноді замість вуалі використовували невеликий шлейф. Часто вуаль закривала обличчя вельможної пані. Популярним було драпірувати вуалями весь енен. У такому разі за допомогою металевих вусиків і булавок з вуалей створювали ефект крилець метелика. Волосся, яке виглядало з-під енена, голили, залишаючи лише маленький трикутник посередині лоба [8, с. 135]. Ходити і навіть стояти з таким предметом на голові було дуже важко, от чому наречені того часу завжди опускали голову додолу -- це дозволяло утримувати енен, заважаючи йому впасти. Колірна гама середньовічного весільного костюма не регламентувалася і тому відрізнялася різноманітністю.

У XV ст. при французькому дворі почали влаштовувати так звані «білі бали» -- гуляння і святкування, присвячені якій-небудь темі, де всім гостям належало бути в білому. Таким чином, саме Франція започаткувала тематичні костюми однієї колірної гами.

У XVІІ ст. сукні білого кольору носили королеви під час трауру, тому їх називали «Білими королевами» або «Білими Дамами». Вважають, що вперше білу весільну сукню вдягнула шотландська королева Марія Стюарт, щоб показати траур за своїм попереднім чоловіком.

Червоний колір став найбільш популярним для уборів наречених наприкінці готичного періоду і в епоху Ренесансу. Проте, поява в XVІ ст. такої релігійної течії, як протестантизм, і його німецької гілки -- лютеранства, змусило відійти від яскравих кольорів.

Саме з Німеччини походить ідея пріоритету чорного кольору, підхоплена потім іспанцями й італійцями. Технічно широке використання чорного кольору стало можливим після відкриття Америки, звідки, разом з безліччю інших небачених рослин і предметів, був привезений чорний фарбник у кількості, достатній для масового вживання на території Європи. У попередні ж століття чорна фарба була дуже дорогою і недоступною більшості населення [4]. Неабияке значення мав і той факт, що у символіці кольору того часу чорний асоціювався з вірністю в стосунках.

У ХІХ ст. дівчата з вищого світу надавали перевагу білим бальним сукням. Для багатьох з них бал був єдиною можливістю виходити в світ, тут дівчина знайомилася з майбутнім чоловіком, отже бал був експозицією весілля.

Наймоднішим матеріалом для вінчальної сукні в ХІХ ст. стали блонди -- особливий вид мережива. Блонди були шовковими на відміну від решти мережив, які випліталися з льняних ниток; вони виготовлялися на тюлевій сітці, по якій шовком вишивалися різноманітні орнаменти, здебільшого за квітковими мотивами. Блонди відрізнялися надзвичайно красивим золотистим відтінком білого кольору. Сукня з блондами шилася на шовковому чохлі, неодмінним елементом вінчального наряду була фата з блонд, настільки довга, наскільки це дозволяв добробут нареченої.

На рубежі ХІХ і ХХ ст. об'єм весільних суконь значно скоротився. Їх стали обробляти машинним мереживом і спеціальними дерев'яними гульками, обмотаними шовком -- характерною прикметою декоративного рішення костюма в епоху модерна. Іншою особливістю суконь цього періоду була відсутність декольте і комір-стійка.

Із закінченням Першої світової війни з жіночого весільного костюма зник корсет і з'явилася виражена тенденція до заниження талії. Флердоранж почали заміняти букетом квітів: спочатку це були білі троянди, а у 1930-ті рр. наймоднішими квітами нареченої стали кали. У цей період наречені використовують достатньо виражений грим і яскравий манікюр. У декорі одягу і зачіски часто використовувалося пір'я [6, с. 63].

У ХХ ст. весільний костюм зазнає незлічених змін. Наречена 20-30-х рр. одягнена в білу пряму, досить просту сукню, яка ледве прикриває коліна, з низькою лінією талії; фігура нагадує хлопчачу. На дуже коротке волосся накинута фата, поверх якої надітий флердоранж. Цей стиль нагадував модні в той час облягаючі капелюшки-казанки, які спускалися низько, на самого лоба. Моду, на весільні сукні в тому числі, творить Коко Шанель, яка вважає, що по-справжньому елегантний одяг не повинен сковувати рухи.

Друга світова війна вносить свої корективи у весільну сукню, вона стає строгішою, з чіткими лініями. У післявоєнні роки в моду повертається романтичність, якомога більше втілена у весільному вбранні. Весільна сукня має довгу спідницю, легку і ефірну. Моду на весільне вбрання узурпує Крістіан Діор, який пропонує приталені сукні з пишною по коліна спідницею.

У 60-ті рр. відбувається справжня революція жіночого одягу -- в моду входить міні, для якого характерною є лаконічність форми. Сексуальність як головна модна тенденція проникає й у весільний костюм, який, здавалося б, значною мірою підлягає традиції. Згодом весільне вбрання набуває стандартного глобалізованого формату.

Нині загальна тенденція в моді творити свій оригінальний індивідуальний образ знаходить яскраве втілення у весільному вбранні. Намагаючись уникнути шаблону, молодята звертаються до етнічних елементів: застосування старовинних обрядів і використання сучасного одягу в етнічному стилі. Наприклад, оригінального крою чоловіча сорочка і вишукана жіноча блуза навипуск з тканим узором «червоним і чорним по білому», оздоблена мережкою.

З. Васіна визначає: «Ручне ткання чистою бавовняною ниткою на старовинному ткацькому верстаті за традиційною технологією створює м'яку, приємну на дотик тканину. Дбайливі жіночі руки наповнюють це вбрання для наречених доброю, захисною енергетикою. Молодята в такому вбранні ніби потрапляють під захист українських Берегинь, що неодмінно зробить майбутній шлюб більш надійним» [1, с. 26].

Серед...