Проект використання земель Одринської сільської ради Нововодолазького району Харківської області

Нормативно-правова база регулювання земельних відносин. Соціально-економічна та природно-кліматична характеристика Одринської сільської ради Нововодолазького району Харківської області. Проект використання земель в межах Одринської сільської ради.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Вступ

Земля - основне національне багатство України, яке перебуває під особливою охороною держави [2]. Земля є територіальним базисом для усіх видів діяльності населення, тобто не існує жодних видів діяльності суспільства, які б не були пов'язані з землекористуванням. Саме тому земля має особливий статус за законодавством України.

Обмеження та порушення прав суб'єктів землекористування та власності на землю може завдати їм невиправної шкоди.

Виключно важливе значення землі в усіх сферах життєдіяльності суспільства зумовлює закріплене на конституційному рівні відокремлення землі від усіх інших об'єктів нерухомості, затвердження принципів її особливої охорони з боку держави. Зміст особливої охорони полягає в законодавчому запровадженні певних обмежень правомочностей власників землі. Об'єктом права власності є не земеля взагалі як фізичний об'єкт матеріального світу, а земельна ділянка як частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. На відміну від інших об'єктів права власності, щодо яких власник може на свій розсуд здійснювати будь-які дії (змінювати місцезнаходження, споживати, знищувати, псувати, покинути), земельна ділянка, по-перше, обов'язково має використовуватися, по-друге, має використовуватися виключно за цільовим призначенням, визначеним кадастровою документацією. Обмежений круг суб'єктів права власності на землю, розмір земельних ділянок, які можуть перебувати у приватній власності громадян [17].

Трансформація земельних відносин завжди, на всіх етапах еволюції людської цивілізації, належала до найскладніших проблем і найважливіших напрямів реалізації соціально-економічної політики взагалі та аграрної зокрема. Це зумовлено тим, що реформування торкається, насамперед, питань власності на землю, тобто володіння, користування і розпорядження землею як основним засобом виробництва в сільському господарстві й просторовою базою розміщення всіх продуктивних сил [27].

Створення нової системи земельних відносин на основі приватної власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави та гарантій прав на неї стали ключовим моментом всієї економічної реформи.

За порівняно короткий строк в Україні в основному створено земельне законодавство перехідного періоду, відповідно до якого відбувається реформування земельних відносин.

За період реформування земельних відносин, які здійснюються в Україні, земля у нашій державі стає товаром, має визначену ціну, продається й купується, крім земель сільськогосподарського призначення, набула економічного змісту капіталу - дає прибуток, із нею здійснюють різні операції на засадах товарно-грошових і правових відносин, користування землею платне.

Створення та функціонування ефективної земельної політики в нових ринкових умовах і приватної власності на землю, крім адміністративно-правового регулювання, потребують всебічного, адекватного й глибокого осмислення всього процесу реформування земельних відносин, створення унікального організаційно-правового механізму реалізації суспільних відносин у сфері землевпорядкування і землекористування, забезпечення системи заходів щодо ефективного і раціонального використання землі та здійснення охоронних заходів.

З часу проведення земельної реформи згідно із постановою Верховної ради України «Про земельну реформу» (1990 р.) у нашій державі практично сформовано новий земельний лад.

За період з 1994 по 2004 рік, незважаючи на суперечливість оцінок його результатів, зроблено перший вагомий крок до реалізації кінцевої мети земельної рефоми, яка полягає в безоплатній передачі землі у власність тим, хто на ній працює, формуванні платних орендних відносин і ринку земель.

Подальше вдосконалення земельних відносин, спрямоване на розвиток ринкових відносин в аграрній сфері економіки, сприятиме реалізації громадянами повною мірою своїх прав щодо розпорядження земельною ділянкою або земельною часткою (паєм), що у поєднанні з відповідним економічним механізмом забезпечить підвищення ефективності використання земель і поліпшення результатів господарської діяльності реформованих сільськогосподарських підприємств [27].

При розробці дипломного проекту використання земель Одринської сільської ради Нововодолазького району Харківської області була вивчена спеціальна література, а також використані метеріали спеціальних обстежень (грунтових, геоботанічних, землевпорядних), дані про природно-кліматичні умови, матеріали грошової оцінки земель та інші документи.

1. Нормативно-правова та методична база регулювання земельних відносин

Реформування земельних відносин - процес складний і багатогранний. Він охоплює всі галузі економіки й сфери суспільного життя, тому найважливіша складова земельної реформи - її правове забезпечення. Органами законодавчої та виконавчої влади нашої країни протягом періоду проведення земельної реформи прийнято ряд важливих законодавчих і нормативно-правових актів щодо реформування земельних відносин, в тому числі тих, які врегульовують питання розвитку ринку земель.

Конституція - Основний Закон України, прийнята 28 червня 1996 року на п'ятій сесії Верховної Ради України, закріпила в Україні право власності на землю громадян, юридичних осіб і держави. Нею визначено, що всі суб'єкти права власності рівні перед законом і охороняються законом.

Статтею 14 Конституції у формі загальних засад закріплюються конституційні положення щодо землі, які створюють принципово нову конституційну основу в нашій державі як для галузевого земельного законодавства, так і для господарської системи в цілому [19].

З часу набрання чинності оновленим Земельним кодексом минуло три роки, але за цей період у нього внесено чимало змін, прийнято ряд інших Законів і підзаконних актів, які стосуються здебільшого врегулювання інтересів окремих груп суб'єктів земельних відносин.

Після проголошення незалежності України та прийняття Конституції України право власності на землю стало гарантованим, а форми власності такими, як у всіх цивілізованих країнах: приватна, державна та комунальна. Основний Закон вперше за всю історію нашої держави визнає землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, земля відповідно до Конституції є основною матеріальною і фінансовою базою суспільства.

Програмним документом подальшого реформування земельних відносин на основі раціонального й ефективного використання землі, формування збалансованого механізму регулювання земельних відносин і державного управління земельними ресурсами, гарантування права власності на землю став Указ Президента України «Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки» від 30.05.2001 року. Цей документ давав аналіз попередніх етапів реформування й визначав завдання майбутніх перетворень у сфері земельних відносин [20]. Ним схвалено основні напрями земельних відносин, що передбачають розвиток ринку земель як необхідного засобу раціоналізації використання земель. Крім того, зазначається, що розвиток ринку земель на засадах поєднання суспільних та приватних інтересів, законності й прозорості проведення земельної реформи вимагає функціонального відокремлення ринку земель сільськогосподарського призначення від іншого призначення [27].

Земельний кодекс України був прийнятий 25 жовтня 2001 року. Відповідно до його положень і згідно з Основними напрямами земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки накреслено шляхи подальшого розвитку законодавчої бази у галузі реформування земельних відносин. Було прийнято близько 50 законодавчих та нормативно-правових актів [20].

Земельний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2002 року. Цей документ вносить такі зміни. По-перше, вводить приватну власність громадян на землю для заняття підприємницькою діяльністю. До цих пір ніде, крім фермерського господарства, нею не можна було займатися. По-друге, розширено кількість землі, яка може перебувати у приватній власності або постійному користуванні громадян і юридичних осіб. Так, фермер міг мати 50 га землі сільськогосподарського призначення, а згідно з новим Кодексом - 100 га (ця площа може бути збільшена у разі спадкування відповідно до закону). У власність для ведення селянського господарства громадяни могли одержати раніше до 60 соток, а тепер - до 2 га. По-третє, земельний кодекс визнав землю товаром, який може бути придбаний на основі міни, спадкування, дарування та інших цивільно-правових угод, і встановив перелік осіб, що можуть купувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення. По-четверте, громадяни, які мають земельні ділянки у власності, за винятком фермерського й товарного господарства, можуть укладати цивільно-правові земельні угоди. По-п'яте, встановлено мораторій на продаж земельних ділянок для ведення товарного виробництва, фермерського господарства та на земельні частки (паї) до 1 січня 2005 року.

Гострі дискусії відбуваються навколо мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення та ліквідацію відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом міни (пункти 14, 15 розділу Х перехідних положень Земельного кодексу України).

Проте подальший розвиток ринкових відносин за умови продовження мораторію на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення, встановлений Земельним кодексом України, неможливий. Це призведе до затягування земельної реформи та розвитку прозорого ринку земель, припинення інвестиційних процесів в а...