Проблема ісламського радикалізму, його впливу на регіональні та світові процеси. Тенденції ісламу країн Перської затоки. Причини поширення радикальної ісламістської ідеології. Ісламські організації та лідери. Нова доктрина ісламізму ХХІ сторіччя.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Зміст

• Вступ
• 1. Основні тенденції сучасного ісламу країн Перської затоки
• 2. Причини поширення радикальної ісламістської ідеології
• 3. Ісламський чинник у сучасному світі
• 3.1 Ісламські організації та лідери
• 3.2 Нова доктрина ісламізму ХХІ ст.
• Висновки
• Використана література

Вступ

В останні десятиліття ХХ та на початку XXI століть на політичну обстановку у світі все сильніше почало впливати поширення ісламського фундаменталізму й екстремізму, а також пов'язана з цим терористична загроза. Процес так званого “відродження” ісламу вплинув на політичну орієнтацію країн, що мали значні ісламські громади, істотно посиливши роль ісламського фактору в процесі формування й проведення зовнішньої та внутрішньої політики мусульманських держав, більш чітко виявивши протиріччя між ісламськими країнами, значно розширивши рамки конфліктного потенціалу близькосхідного регіону.

Особливої актуальності на сучасному етапі набуває дослідження ісламського екстремізму, фундаменталізму та тероризму країн перської затоки, адже після трагічних подій 11 вересня 2001 р. у США, проблема ісламського екстремізму отримала зовсім нове звучання, залишивши географічні рамки Близького Сходу і ставши основним ускладнюючим аспектом у відносинах між мусульманськими країнами і розвиненими країнами Заходу, а також отримавши статус глобальної проблеми сучасної системи міжнародної безпеки. Вона відіграє все більш помітну роль у сучасному світі, активно впливаючи на міжнародні відносини, а також політику, економіку та геополітичні інтереси усіх великих держав.

За останні роки опубліковано чимало праць, присвячених проблемі ісламського радикалізму та його впливу на регіональні та світові процеси. Дослідження з цієї проблеми знайшли гідне відображення у працях таких зарубіжних авторів, як М. Гарфінкел, Дж. Еспозіто, Б. Лоуренс, Б. Льюіс та інших, а також в роботах російських учених, зокрема В.Я. Білокриницького, А.Б. Борисова, Ю.З. Григор'єва та ін. Суттєвий внесок у дослідження ісламського чинника внесли українські вчені О.В. Богомолов, В. Григор'янс, В.І. Швед. Тим не менш, у працях вітчизняних авторів суттєві аспекти зазначеної проблеми висвітлені недостатньо.

1. Основні тенденції сучасного ісламу країн Перської затоки

Сьогодні іслам усе більше перетворюється у зручний засіб досягнення конкретних політичних цілей, обумовлених не релігійними цінностями, а інтересами політичної боротьби як усередині мусульманських країн, так і на регіональному й глобальному рівнях. Політичний іслам, будучи відображенням у політичній практиці ісламського фундаменталізму, може бути поміркованим і радикальним, тобто може виявляти себе цілком стримано і, навпаки, переходити у форми екстремізму й тероризму. У зв'язку с цим, принципово важливою є чітка диференціація між такими явищами як ісламський фундаменталізм та ісламський екстремізм.

Ісламський фундаменталізм - сукупність напрямків мусульманської громадської думки, спрямованих на зміцнення віри у фундаментальні основи ісламу, неухильне виконання норм Корана й шаріату, введення традиційних мусульманських постулатів у якості обов'язкових норм сучасного життя.

Переважно, фундаменталісти - це мирні люди, які поважають закон і порядок, відкидають насильство й терор, і є цілковито відданими захисту традицій ісламу. З позицій Корана і сунни, вони засуджують неприйнятні факти світського життя, а також офіційних служителів релігії як таких, що “відхилилися від праведного шляху”. Помірковані фундаменталісти відстоюють релігійну, етнонаціональну та соціокультурну ідентичність мусульман переважно мирними засобами, підключаючи до своєї діяльності державні механізми, уміло використовуючи масові політичні й громадські організації, а також активність мусульманських інтелектуалів і служителів культу.

Стосовно прихильників ісламського екстремізму (або ісламо-екстремізму), то їхньої основною метою є досягнення не релігійних, а політичних цілей. Вони виступають під прапором загальної радикальної ідеології, стрижневою установкою якої є боротьба за розповсюдження ісламу у їхньому власному розумінні та інтерпретації. На відміну від поміркованих фундаменталістів, екстремісти вибудовують лінію на насильницьку ісламізацію із застосуванням різноманітних проявів войовничого ісламу - від політичного екстремізму до озброєного насильства. Найрадикальнішою формою ісламо-екстремізму є ісламістський тероризм.

Найбільш поширеним проявом ісламо-екстремізму є застосування крайніх методів в ідеології, політичній і суспільній практиці ісламістських організацій, що виходять, як правило, за рамки існуючого в тих чи інших країнах законодавства і несуть в собі загрозу національній безпеці. Сьогодні особливу увагу світової громадськості привертає ціла низка екстремістських організацій ісламістського спрямування - “Аль-Каїда”, “ХАМАС”, “Хизбалла”, “Брати-мусульмани”, “Ісламський джихад” та інші.

Слід підкреслити, що вищезазначені угруповання являють собою реальну загрозу суспільно-політичній стабільності не тільки Близького Сходу, але й інших регіонів світу, адже щорічно, попри зусилля поліції, спецслужб та Інтерполу, від терористичних актів ісламістських бойовиків гинуть тисячі людей у різних країнах. Захоплення іноземних заручників, терористичні акти за межами мусульманського світу, а також спроби ісламських екстремістських кіл отримати зброю масового ураження торкається інтересів національної безпеки всіх держав світу, у тому числі і України.

іслам перська затока радикалізм

2. Причини поширення радикальної ісламістської ідеології

Однією з головних причин поширення популярності ідей ісламо-екстремізму та посилення його впливу на процеси, що проходять у мусульманських країнах Близького Сходу, залишається сукупність внутрішніх проблем, а саме: збереження в більшості країн регіону авторитарних режимів, а також швидке зростання населення близькосхідних країн в умовах хронічного відставання темпів економічного й соціального розвитку та подальшого погіршення положення широких народних мас. В цьому контексті, ісламський фундаменталізм являє собою нове “повернення до першоджерел”, викликане хворобливою трансформацією структур мусульманського суспільства під час його нелегкого пристосування до вимог модернізації господарських механізмів і глобалізації світових економічних зв'язків, а також “вестернізацією" побуту та соціальних зв'язків між людьми, що підриває традиційну монополію ісламу.

Водночас, на внутрішні протиріччя в арабському світі накладаються проблеми зовнішнього характеру, пов'язані з економічною, політичною та культурною експансією Заходу по відношенню до арабських країн, а також геополітичним суперництвом різних держав чи груп держав за домінування в цьому регіоні земної кулі. Перманентні спроби з боку зовнішніх сил впливати на політичні, ідеологічні процеси та спосіб життя населення в близькосхідних країнах із метою їх якнайшвидшої адаптації до західних стандартів, а також нездатність місцевих режимів переборювати численні внутрішні труднощі і протистояти втручанню західних держав у політичні процеси в регіоні, залишається однією з головних причин посилення впливу в регіоні ісламського фундаменталізму та екстремістських ідей. Серйозне підґрунтя для поширення радикальних ідей й активізації ісламістів, безумовно, створює напружена ситуація навколо Іраку, неврегульованість арабсько-ізраїльського конфлікту, а також інші невирішені проблеми безпеки близькосхідного регіону.

3. Ісламський чинник у сучасному світі

На початку ХХІ ст. загострився конфлікт між глобалізацією та „геолокальностями”. Етноси, країни, регіони, підключаючись до процесу глобалізації, акцентують на власній ідентичності, пріоритеті власних інтересів у власних кордонах. Мусульманський світ не може бути ототожнений з такими локальностями, але й він, вписуючись у глобалізацію, опонує їй. Іслам вийшов за рамки Сходу не лише демографічно, але й геополітично - два члени ОІК, Гайана і Сурінам, знаходяться в Америці.

Ісламський чинник перетворився на визначальний фактор формування поліцентричної системи міжнародних відносин, вплив якого на світову політику простежується на кількох рівнях: у стосунках між мусульманськими державами; у відносинах між мусульманськими і немусульманськими країнами; у політиці немусульманських держав щодо поширення ісламу. Можна виокремити наступні функції ісламу: комунікативну (доведення змісту прийнятих рішень зрозумілою для більшості населення формою), інтегруючу (забезпечення консенсусу на підтримку зовнішньополітичних акцій), легітимізуючу (обґрунтування зовнішньополітичного курсу серед власного населення та мусульманського світу).

У політичній орієнтації еліти Близького Сходу вирізняються три типи: панісламський (і споріднений арабcько-ісламський), загальнонаціональний (панарабський чи паніранський) і локально-національний (партикулярний), однак орієнтація на ісламські установки притаманна для еліт усіх типів.

На відміну від Заходу, релігійний фактор є визначальним для статусу країни у мусульманському світі. Ісламські святині розташовані у КСА (Мекка, Медина), Ірані (Кум, Мешхед) Іраку (Кербела, Ен-Наджаф), Палестині (Єрусалим), Тунісі (Кайруан), Пакистані (гробниця Бібі-Джавінді) та Йорданії, яка за мирною угодою з Ізраїлем отримала патронат над мусульманськими святин...