Боротьба за права православної церкви

Боротьба православних на сеймах і її здобутки. Акт конфедерації православних і протестантів 1599 р. Православні братства в боротьбі з унією, окатоличення й спольщення православної української шляхти. Українське козацтво в обороні Православної Церкви.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. БОРОТЬБА ЗА ПРАВА ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

1.1 Боротьба православних на сеймах і сеймиках і її здобутки

1.2 Акт конфедерації православних і протестантів 1599 р.

1.3 Становище православних після унії

1.4 Православні братства в боротьбі з унією, окатоличення й спольщення православної української шляхти

1.5 Літературна полеміка проти церковної унії

РОЗДІЛ 2. ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ІЄРАРХІЇ

2.1 Українське козацтво в обороні Православної Церкви

2.2 Приїзд патріарха Феофана, відносини з ним козацтва і організаційні заходи до відновлення православної ієрархії

2.3 Висвячення українських православних єпископів

РОЗДІЛ 3. БОРОТЬБА ЗА ЛЕГАЛІЗАЦІЮ ПРАВОСЛАВНОЇ ІЄРАРХІЇ У РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ

3.1 Справа Православної Церкви на сеймі 1620 року

3.2. Засоби уніатів в боротьбі проти новопосталої православної ієрархії

3.3 Боротьба за узаконення православного єпископату на сеймі 1623 року

3.4 Вірність короля Сигізмунда III унії до кінця

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. Період перебування українських земель у складі атеїстичної держави Радянського Союзу позначився і на обмеженості тем для історичних досліджень. Церковна проблематика була табуйованою темою, оскільки, в цей період вивчати її не було необхідності. Після відновлення незалежності України церковні відносини стають об'єктом спеціального дослідження істориків. Через усі ці фактори вивчення стану православної церкви після Берестейської унії є актуальною темою. Суспільну актуальність зумовлюють такі процеси нашого сьогодення як поширення ідей і здійснення дій щодо створення єдиної помісної церкви в Україні.

Історія вивчення проблеми. Історію дослідження нашої теми можна умовно поділити на два періоди. До першого - віднесемо праці сучасників цих подій, які для нас є джерелами. До них належить твори українського письменника І.Вишенського, який був активним противником церковної унії і своєю творчістю ставав на захист православ'я. Київський митрополит Іов Борецький написав „Протестація”, яка була спрямована на захист відновленої православної ієрархії, в ній захищалося право українців жити на рідній землі, сповідувати батьківську віру. Автор підносив козацтво, за допомогою якого відбувалося становлення ієрархії. Важливими для нашої роботи є й полемічні твори Г.Смотрицького “Ключ царства небесного”, М.Смотрицького “Тренос, тобто плач”, Х.Філалета “Апокрисис”.

У роботі також використано Грамоту єрусалимського патріарха Феофана до всіх православних Речі Посполитої, 1620, Густинський літопис та Історію України в документах і матеріалах, де поміщено палку промову Л.Деревинського на Варшавському сеймі 1620 р.

До другого періоду віднесемо праці істориків, які вивчали це питання пізніше. Серед ниих варто виділити В.Антоновича, М. Довбищенко, П. Жукович, П. Сас, О. Кислашко та інші. Також питання утисків і становища православних після Берестейської унії у своїх синетичних творах розглядали І.Власовський у другому томі “Нарисі історії Української Православної Церкви”, М.Грушовський у шостому томі своєї “Історії України-Руси”, Н.Полонська-Василенко у першому томі “Історії України”.

Об'єктом дослідження є релігійне життя в Україні в польсько-литовській державі.

Предметом дослідженняє стан і утиски православної церкви в Україні після Берестейської унії.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1596 р. до 1632 р. Перша межа обґрунтовується укладенням Берестейської унії, а друга - смертю вірного захисника унії польського короля Сигізмунда ІІІ і підписанням його наступником, більш толерантним у релігійному питанні Владиславом IV “Статтей для заспокоєння русського народу”.

Мета і завдання. Метою роботи є дослідження становища і утисків православних після Берестейської унії. Досягнення поставленої мети передбачало розв'язання таких завдань:

· описати боротьбу православних на сеймах і сеймиках і її здобутки;

· розглянути Акт конфедерації православних і протестантів 1599 р;

· проаналізувати становище православних після унії;

· з'ясувати роль православних братств в боротьбі з унією;

· охарактеризувати процес окатоличення й спольщення православної української шляхти;

· окреслити літературну полеміку проти церковної унії;

· простежити процес відновлення православної ієрархії і визначити місце козацтва в ньому;

· описати боротьбу за узаконення православної ієрархії у Речі Посполитій.

Структура роботи складається з вступу, трьох розділів - основної частини, висновків, списку використаних джерел і літератури.

РОЗДІЛ 1. БОРОТЬБА ЗА ПРАВА ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Православна Церкви в Польщі, після проголошення церковної унії 1596 року, стала тепер недозволеною. Ті невеликі права, якими користувалася вона в Польській державі, перейшли до Уніатської Церкви разом з церквами, маєтностями, монастирями. З усіх ієрархів залишилися вірними їй лише два єпископи: Гедеон Балабан - львівський та Михаїл Копистенський - перемишльський, яких уніатський Берестейський собор низложив, а польський уряд не визнавав за єпископів [24, 32]. Якщо король Сигізмунд III не застосовував до них репресій для припинення їхніх церковно-ієрархічних і церковно-адміністраційних чинностей, то пояснення цього історики вбачають в тому, що королі давали за звичаєм єпископам грамоти на катедри „до їх живота”, тобто до смерти; порушення цього звичаю в даному випадку було б небезпечним загостренням і без того тяжкої ситуації, яка повстала з унією 1596 р. Вибори нових православних ієрархів на місце єпископів-апостатів не могли відбутися легально, бо польський король, польська державна влада не визнавали тепер самої Православної Церкви в Польщі [46]. Так розпочалась для цієї Церкви доба переслідувань.

Українці в тій давній Польщі повинні були витримати непосильну, здавалось, боротьбу з небезпечним ворогом, який мав намір позбавити їх віри прадідів, що в ті часи була найбільшим свідоцтвом їх окремішності, ознакою їх національної приналежності. Не зважаючи на великий занепад церковного життя в XVI ст., спричинений, політикою тієї ж польської державної влади, - в Українській Православній Церкві прокинулись внутрішні сили, що вже в часі Берестейського церковного собору 1596 р. розпочали боротьбу за свою віру й народність та повели її далі, впродовж двох століть, до самого падіння Польщі, як держави.

Під натиском озброєного в усі роди тодішньої зброї ворога як писав невідомий автор тогочасного твору „Ключ царства небесного” „хитався з неотесаною навіть іноді дубиною в руках мужик”[8], маліла в числі Українська Православна Церква, але треба підкреслити, що на українських землях навіть у цей важкий час православ'я ані на мить не перервало свого історичного буття. На думку відомого українського історика В. Антоновича „Головною помилкою ініціаторів унії було те, що вони не звернули уваги на засадничу рису устрою Православної Церкви - соборність, непризнання сліпого послушенства ієрархам в справах віри, відсутність централізації в самій ієрархії...Таким чином нерозуміння чи неґація соборної засади в Церкві були найхарактернішим явищем нової спроби, що викликало безперестанні заяви протесту. Міцно стоячи на цій засаді, православні витримували двовікову тяжку боротьбу за свободу свого релігійного сумління. Починаючи від князя Константина Острозького і кінчаючи поневоленими українськими сільськими громадами,... всі стани українського народу спираються в боротьбі за віру на засаді соборного устрою Церкви і в ній знаходять головну підтримку і невичерпану силу”[11,2-3]

1.1 Боротьба православних на сеймах і сеймиках і її здобутки

На Берестейському православному соборі в жовтні 1596 р. було передбачено, що король Сигізмунд III не задовольнить жодних прохань православних, а цілком підтримає уніатів, - тому було прийнято рішення добиватися прав Православної Церкви на сеймі, що мав зібратися 10 лютого 1597 р. В цей час сеймова боротьба православної української шляхти проти унії і за порушені прав Православної Церкви була найбільш характерним засобом протиунійної боротьби. Оскільки, перед сеймами питання, які мали бути предметом їх нарад і рішень, обмірковувались звичайно на повітових сеймиках, де давались інструкції послам, - то сеймики теж стали тереном боротьби православної шляхти і православних братств за порушені права православних горожан Польщі [19].

На сеймиках в грудні 1596 р. обговорювалась соборна грамота, розіслана від православного Берестейського собору, основний зміст якої зводився до того, щоб посли на майбутньому коронному сеймі у Варшаві домагались політичного засудження унії та заміни відступників митрополита і єпископів новими православними митрополитом і єпис...