Візантійський ісихазм та давньоруська печерна аскеза
Національний університет“Києво-Могилянська академія”Курсова робота на тему:“Візантійський ісихазм та давньоруська печерна аскеза”Кафедра культурологіїРобота студентки ФГНС – ІІІ курсВорон Марини ВасилівниКерівник: Р.В.Демчукм. Київ 2001 рікПланВступ3Розділ І. Зародження аскетизму7Розділ ІІ. Візантійський ісихазм122.1. Афон – колиска християнського аскетизму122.2. Зміст ісихастської філософії та основні представники ісихазму132.3. “Пупомудря” чи глибока філософія самозаглиблення?17Розділ ІІІ. Давньоруська печерна аскеза203.1. Формування печерних осередків у Давній Русі203.2. Отці-аскети23Висновки26Література29ЕпіграфСперши бороду на груди,впер він зір у одну точкуі сидів отак недвижнодовго-довго, наче спавЗразу все немов померкло перед ним, і дрож пробіглапо худім старечім тілі,і зомліли змисли всіІ.ФранкоВступ“Ісихазм” у Візантії та “печерна аскеза” Київської Русі належать до єдиного ареалу – греко-православного світу. І це є знаковим, оскільки Православна Церква хоча і називається як правило Східною, вважає себе тим не менш Церквою Вселенською. Остання не обмежує себе сферою певної культури, спадком елліністичної чи будь-якої іншої цивілізації, будь-якими формами культури, характерними лише для культури Сходу. Що, здавалося б , спільного між еллінізмом та руською культурою, хоча християнство у Київській Русі – візантійського походження? Православ’я об’єднало багато різних культур, давши їм єдину віру, об’єднавчу ідею.Метою цієї роботи, у більш вузькому значенні, є дослідити етапи становлення аскези та містики, зокрема містичної філософії ісихастів у Візантії, і на цьому тлі показати самобутність самітництва Давньої Русі. В широкому значенні – розгорнути картину духовних пошуків особистості у контексті східної містики, показати намагання індивіда “пізнати самого себе” через єднання з Богом, через глибоку та багато в чому незрозумілу аскезу. Більше того, цікаво прослідкувати як змінюється сама людська природа на шляху свого освячення, обожнення, як виправдовується той імператив, що “Бог став людиною для того, щоб людина могла стати Богом”.Зрештою, ця робота допоможе збагнути, що існують речі недосяжні для розуміння і дещо, за висловом Канта, необхідно залишити для віри. Недарма сам апостол Павло каже: “Я не знаю. Бог знає.”Перш ніж перейти до конкретного розгляду, необхідно дати коротке визначення ісихазму. Як визначає енциклопедичний словник ісихазм або гесіхазм (від гр. hesychia – внутрішній спокій, відреченість) – філософська, містична та суспільно-політична течія у Візантії XIV ст., основні положення якої були теоретично обґрунтовані Григорієм Синаїтом, григорієм Паламою, Миколаєм Кавасілою. Виникла у середовищі монахів-внахоретів з Афону, які провідували уявлення про існування вічного нетваринного божественного світла, що з’явилось під час Преображення Христа і просяяло їм (афонським аскетам) у нагороду за відлюдне життя. Необхідною умовою сприйняття цього божественного світла ісихасти проголосили містичне споглядання, спокійне зосередження на одному пункті, яке б відволікало думки від всього, що навколо. Відомі заклики до суворого аскетизму, повної зневаги до особистості, смирення перед Божою волею. Константинопольський собор підтвердив ісихазм в ідеологічній боротьбі Візантії. Надалі ісихасти мали значний вплив на православну догматику, екзегетику, антропологію.Досить багато матеріалу існує з історії дослідження даної теми, хоча й дещо суперечливого. Візантійський ісихазм досліджували патрологи, історики Візантії та церковні історики. Насамперед слід згадати магістерську дисертацію ігумена Модеста (Стрельбицького), в якій він пише про Св.Григорія Паламу як про одного з великих подвижників благочестя християнського, як про вчителя та захисника Грецької церкви у боротьбі з папізмом за православ’я та свою самостійність. Ця робота була поштовхом для подальшого вивчення творчості та богослов’я Св.Григорія Палами та інших ісихастів. Так з’являється стаття Г.Недєтовського про Варлаама та його послідовників, в якій йдеться про ісихастські дискусії XIV ст. Автор виправдовує Варлаама і не бачить в цьому “свідомого агента католицької пропаганди”. Загалом, зміст статті свідчить про те, що автору була чужа духовна суть і ісихастського руху. Важливою є також праця з історії Афону, написана тонким знавцем історії Православ’я єпископом Порфирієм (Успенським). Він доводить, що ісихазм є дуже давнім явищем і сягає витоків монашества; практика мовчальників так би і залишилась, на думку Порфирія, таємницею, якби її не виявив калабрійський монах Варлаам.Важливим джерелом як з історії візантійської Церкви, так і з історії ісихазму є “Синодик в Неділю Православ’я”. Цей документ з’явився завдяки Федору Івановичу Успенському. Висновки цього російського візантиніста важливі для маловивчених сторін ісихастських дискусій, але в них є дещо спрощений схематизм та внутрішні протиріччя, Загалом, Ф.І.Успенський став продовжувачем традицій нерозуміння візантійських ісихастів.Доцільно буде згадати також працю О.Ф.Лосєва “Описи антич...
Другие файлы:
Аскеза та екстаз у світових релігійних практиках
Вивчення тілесного досвіду у релігійних традиціях. Характеристика феноменів екстазу й аскези, двох протилежних онтологічних стратегій, сакрального зна...
Походження Давньоруської держави
Літописець Нестор, його "Повісті минулих літ". Автохтонна, норманська теорії руського державотворення. Формування Давньоруської держави. Візантійський...
Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов
Витоки українського етносу. Давні риси української мови. Київська Русь, ранньоукраїнська держава. Давньоруська народність: історична реальність і ідео...
Аристотель и начала политической науки
Зарождение политической теории в Греции. Аристотель - родоначальник политической науки как продукта и показателя интеллектуального взросления человече...
