Оренда землі

Історичні аспекти правового регулювання оренди землі. Оренда землі і її правова форма використання. Механізм правового регулювання орендної плати за землю. Орендні земельні відносини, визначення необхідності і механізм їх удосконалення в ринкових умовах.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: «Оренда землі»

Вступ

У процесі здійснення економічних реформ зростає значення активізації трудової діяльності людей, доцільності розвитку різних форм господарювання. Для підвищення ефективності виробництва важливим є процес розвитку економічних відносин у зв'язку із змінами форм власності. Саме тому орендні відносини у сільському господарстві набувають все більшого поширення в Україні, а оренда стає узаконеним і функціонуючим видом господарського руху землі. Розвиток земельних орендних відносин є закономірним проявом аграрної реформи, що характеризує перехід України як самостійної держави до ринкових економічних відносин; оренда земель сільськогосподарського призначення характеризує новий аграрний економічний уклад на селі, який має перспективу подальшого розвитку в Україні. У сучасних умовах вона стає потужним важелем залучення в аграрний сектор інвестицій. Особливо велике значення у цьому плані має довгострокова оренда, бо саме вона дозволяє здійснювати належне планування господарської діяльності, проводити землевпорядні роботи, запроваджувати прогресивні сівозміни, сприяє поліпшенню родючості грунтів, створенню інтегрованих формувань.

Постановка питання про дослідження раціонального використання, збереження, поліпшення та обліку власних й орендованих земель на сьогодні визначає його виняткову актуальність і новизну. Перехід права власності на земельні ділянки вимагає подальшого дослідження та вдосконалення механізму щодо оренди. У розвитку орендних відносин зацікавлені як орендарі, так і власники земельних ресурсів, адже для обох сторін вона має надзвичайно важливе значення. Для підприємців, які не мають достатньо коштів на купівлю землі, оренда є надійним інструментом збільшення обсягів землекористування. Вона є важливим засобом акумуляції фінансових ресурсів для орендодавців. Вагомою причиною, що спонукає селян здавати землю в оренду, є неспроможність самостійно її обробляти через відсутність техніки та інших ресурсів і коштів на їх придбання.

Тому, на мій погляд, в Україні на сучасному етапі розвитку, коли орендні відносини залишаються переважною формою земельного обігу, варто запровадити дієвий механізм державного регулювання оренди землі, спрямований на забезпечення ефективного землекористування та вирішення соціальних проблем сільського населення. Важливою ланкою сприятливих орендних відносин є регулярне проведення спостережень за якістю орендованих земель через агрохімічне обстеження ґрунтів, яке має проводитись на початку і по закінченню терміну оренди, а характеристика якісного стану земельної ділянки повинна стати обов'язковою умовою договору оренди.

Орендне землекористування спонукає до підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, сприяє його адаптації до умов ринку, стимулює раціональне використання землі. Тому вдосконалення орендних відносин, розвиток їх науково-теоретичної та практичної основи є першочерговим завданням для сучасної української економіки. Економічна сутність орендних відносин дозволяє створити сприятливі умови для роботи підприємливих і працьовитих людей, відновити прадавню любов українського селянства до землеробства, вивести сільське господарство на рівень передових країн світу, забезпечити стабільні доходи власникам землі у вигляді орендної плати. Оренда є гнучким інструментом у становленні нової структури агровиробництва та реалізації соціально-економічних програм. Оренда землі відіграє важливу роль у системі земельних відносин. В умовах первинного накопичення капіталу вона є найбільш ефективним механізмом на шляху становлення нових агроформувань та швидкої адаптації їх до умов ринкової економіки. Зарубіжний та вітчизняний досвід свідчить, що орендне землекористування сприяє розвитку підприємницької діяльності у сільському господарстві.

Для забезпечення належної ефективності орендних відносин в Україні необхідно сформувати конкурентне орендне середовище, важливими умовами забезпечення якого є: дотримання попередніх договірних зобов'язань; гармонізація взаємовідносин між власниками й орендарями у питаннях розмірів, форми та повноти виплати орендної плати; раціональне використання орендованих земель і підтримання їх у відповідному стані; залучення довгострокових інвестицій у переоснащення і модернізацію виробництва.

Удосконалення орендних земельних відносин потребує формування комплексної системи їх правового регулювання, з чітким дотриманням її в умовах виробництва та прийняття довгострокової урядової програми розвитку оренди в аграрному секторі, що дозволить суб'єктам орендних відносин повною мірою реалізувати всі правомочності, закладені в тріаді «володіння - користування - розпорядження» земельними ділянками. Всі заходи мають спрямовуватись на максимально можливий захист прав орендодавців і бути прийнятними для орендарів.

1. Історико-правововий аналіз оренди земель

1.1 Історичні аспекти правового регулювання оренди землі

В процесі проведення в Україні земельної та аграрної реформ, основним завданням яких є становлення селянина як справжнього господаря на землі через структурну перебудову сільськогосподарського виробництва, створення ефективного багатоукладного сільського господарства на основі різних форм власності на засоби виробництва та форм сільськогосподарського землевикористання, гостро постало питання про розвиток такої форми землевикористання як оренда. У соціалістичний період (з 1937 р. по 1988 р.) оренда земель сільськогосподарського призначення на території держав колишнього СРСР була заборонена. Відродження її повноцінного змісту має в умовах переходу України до ринкової аграрної економіки винятково важливе практичне значення, що обумовлено, зокрема, загальною економічною та фінансовою кризою, коли нові аграрні суб'єкти: окремі селяни, селянські (фермерські) господарства, сільськогосподарські кооперативи, приватні сільськогосподарські підприємства, фактично не мають ще можливості придбати землі у власність у необхідних їм розмірах.

Історичний досвід розвитку оренди земель сільськогосподарського призначення в Україні та економічно розвинутих країнах Заходу свідчить про те, що саме оренда земель покликана зараз стати переважаючою формою землевикористання, яка може забезпечити реальний доступ до праці на цих землях фермерам та громадянам, які бажають вести приватне підсобне господарство. Вона може і повинна стати зв'язуючою ланкою між суб'єктом, який бажає працювати на землі, і власником земель, надаючи можливість їм

на взаємовигідних умовах використовувати землі. Прийняття Конституції України [39] створило нові правові засади розвитку різних форм землевикористання, зокрема, оренди земель. Так, орендні земельні відносини тісно пов'язані з відносинами земельної власності та з аграрною підприємницькою діяльністю. З огляду на це важливе вихідне значення для подальшої законодавчої регламентації оренди земель новим Земельним кодексом України має стаття 14 Конституції України, яка гарантує право власності на землі та правомірно оголошує їх «основним національним багатством», а також стаття 42, яка містить конституційні норми щодо підприємництва.

Оренда земель в Україні має глибокі історичні корені. Історія оренди землі свідчить, що імпульси її розвитку беруть початок від земельного власника, і тому об'єктивні передумови названих відносин закладені в самій природі відносин власності, перш за все, приватної. Якщо право приватної власності регламентується законодавством, то орендні відносини мають цивілізований характер. Вивчення розвитку земельних орендних відносин дає змогу виділити низку особливостей, які характеризують ці відносини. Простежимо, які етапи пройшли у своєму розвитку перетворення земельних орендних відносин з урахуванням таких основних тенденцій у розвитку правового регулювання оренди земель сільськогосподарського призначення, як перехід від абсолютної заборони угод із землями до їх дозволу та зміни у суб'єктному складі цих угод.

Перший етап (1917-1921 рр.) характеризувався встановленням на нормативному рівні заборони оренди земель.

Після Жовтневої революції 1917 р. настав період, який характеризувався негативним ставленням до оренди земель. Воно полягало в тому, що основний орендодавець - крупний земельний власник феодального типу, а орендарі - селяни і сільські капіталісти. Вважалось, оренда відновлює відсталі аграрні відносини, а відповідно з нею пов'язувалось виникнення та привласнення великими землевласниками абсолютної земельної ренти. Тому у Декреті про землю (не діє), прийнятому ІІ Всеросійським з'їздом Рад у 1917 р., є запис про те, що земля не може бути здана в оренду (п. 1 Селянського наказу про землю, який є частиною Декрету). Йшлося про заборону застосування найманої праці в землеробстві та про те, щоб оренда перестала бути знаряддям експлуатації людини людиною, джерелом нетрудових доходів. Цей Декрет був запроваджений в УРСР Постановою Першого Всеукраїнського з'їзду Рад (11-12 грудня 1917 р.) і проголошений основним земельним законом на Україні. На цьому етапі основними землекористувачами виступали одноосібні селянські господарства.

Вперше про дозвіл земельної оренди в Радянській країні йшлося в резолюції IX Всеросійського з'їзду Рад від 26.12.1921 р. «Про відбудову і розвиток сільського господарства» [5, c. 63]. Страхітливий голод в Україні 1921 року змінив ставлення до оренди земель. На Україні...