Право на таємницю кореспонденції та телефонних розмов
Реферат на тему:Право на таємницю кореспонденції та телефонних розмовПланПоняття права на таємниці кореспонденцію та телефонних розмовПраво на таємницю письмової кореспонденції :а.) Свобода листування і ув 'язнення;б.) Особливі випадки 3. Право на таємницю телефонних розмов:а.) Форми втручання б.) Умови правомірності прослуховування телефонних розмов Список використаних джерел Поняття права на таємниці кореспонденцію та телефонних розмовСтаття 8 Конвенції є першою з низки статей (8—11), побудованих за однаковою структурою: перший пункт, в якому констатується існування певного права (виклад: права), і пункт 2, яким передбачається можливість обмежень за певних умов, щодо здійснення згаданого права (обмежувальна суспільна умова).Стаття проголошує чотири види прав, правильним для яких є те, що вони стосуються особистої сфери життя людини: приватне життя, сімейне життя, житло, кореспонденція.Слід зазначити, що жодне з цих прав немає будь-якого визначення в Конвенції, а Європейський суд у своїй практиці і коли не виявляв наміру дати точне визначення цих прав. Так, стосовно приватного життя, Суд дійшов висновку, що «поняття приватного життя є широким і не може бути визначене вичерпно», і визначить звідси, що «немає ні можливості, ані необхідності намагатися визначить вичерпний спосіб поняття приватного життя.Крім того, в деяких справах Суд об'єднує теоретично відмінні одне водного поняття «приватне життя» і «сімейне життя», створивши нову, не передбачену Конвенцією категорію «приватне і сімейне життя». Це преторіанське поняття дедалі частіше використовується в останніх рішеннях. Зокрема, воно дає можливість вдаватися до узагальнювального аналізу повсякденного життя, наприклад, коли вони належать до якоїсь окремої спільноти як-от кіпріоти, що живуть в анклаві. Так, посилаючись на це нове поняття права, на повагу до приватного та сімейного життя, практика розширила сферу застосування статті 8, визнавши, що вона гарантує право, специфічне для меншин, а саме - право на повагу їхнього традиційного способу життя.Стаття 8 визнає фактично «право на повагу» органами влади або навіть за необхідності, приватними особами чотирьох видів легітимних інтерес, які в ній викладені.Практика показує, що «поняття "повага не вирізняється чіткістю, а вимоги, що ним охоплюються, надто різняться тому чи іншому випадку, залежно від практики та умов, які існують в державах учасницях»Мова йде про давнє право, визнане в більшості європейських держав і тісно пов'язане з повагою до приватного життя. Захист за статтею 8 стосується всіх форм втручання в передання чи зміст повідомлень. Страсбурзькі органи зазначають, що стосовно скарг на створення перешкод для передання інформації шляхом листування стаття 8 являє собою lex specialis порівняно зі статтею. Право на повагу до кореспонденції передбачає, що держави утримуються від втручання в листування, зокрема з метою обмеження чи перешкоджання і вживають позитивних заходів для уникнення будь-якого незаконного перехоплення як з боку державних органів, так і з боку приватних осіб. Проте обов'язки, які можуть бути покладені на державу, не включають забезпечення безперебійної роботи поштової служби. Захист Конвенції поширюється на всі форми листування, і передусім на обмін листами та, в загальному сенсі, письмовими повідомленнями. Йдеться також і про нові технології, такі, як передання повідомлень засобами приватного радіомовлення — так званими Citizen Band або телефоном.2. Письмова кореспонденціяЗа загальноприйнятим тлумаченням, стаття 8 визначає принцип свободи кореспонденції. Він стосується, зокрема, відправлення приватних, особистих або сімейних листів , а також телеграм чи навіть, у відповідних випадках, зберігання матеріалів або «предметів, що можуть належати до категорії кореспонденції» . Деякі представники доктрини вважають, що захист, передбачений цим положенням, не поширюється на адміністративні чи рекламні відправлення. Європейський суд з прав людини, зі свого боку, включив до сфери захисту, що його забезпечує стаття 8, кореспонденцію комерційного характеру і професійну кореспонденцію.В принципі цей захист не застосовується до документів, які вже надійшли до одержувача і зберігаються ним. Відповідно, обшук і вилучення документів, що зберігаються в одержувача, мають вважатися такими, що не підпадають під дію пункту 1 статті 8. Такий підхід обґрунтовується в доктрині тим фактом, що стаття 8 захищає можливість обмінюватися кореспонденцією, а не її матеріальний носій. Проте ця думка, очевидно, не має абсолютного характеру.Європейська судова практика з питань письмової кореспонденції стосується головним чином скарг, поданих особами, позбавленими свободи, а саме: бродягами (рішення у справі «МакКаллум проти Сполученого Королівства» (MacCallum с. RU.) від ЗО серпня 1990 року, № 183; «Кемпбелл проти Сполученого Королівства» (Campbell c. R.U.) від 25 березня 1992 року, № 233) або тимчасово ув'язненими (рішення у справі «Пфайфер і Планкль проти Австрії» (Pfeifer et Plankl c. Autriche) від 25 лютого 1992 року, CEDH № 233). Отже, саме на основі цих справ Суд і визначав принципи тлумачення свободи кореспонденції, встановлюючи загальні правила і розглядаючи особливі випадки.а.) Свобода листування і ув'язненняЯк видно на практиці, пошта є найпоширенішим засобом підтримання зв'язків із зовнішнім світом для ув'язнених та для осіб, поміщених у психіатричні установи. Втім, така можливість спілкуватися із зовнішнім світом значною мірою залежить від режиму, встановленого адміністрацією пенітенціарної установи.На початковому етапі Комісія вважала, що контроль листування, здійснюваний органами влади, є невід'ємною частиною статусу ув'язненого, а тому не являє собою навіть втручання у право на таємницю кореспонденції, Гарантоване пунктом 1 статті 8, або ж є цілком виправданим, згідно з пунктом 2 цієї статті. Таким чином, ув'язнені фактично випадали зі сфери дії Гарантій, проголошених у [статті 8] Конвенції.<...