Міжнародний досвід протидії корупції

Поняття корупції: основні підходи до розкриття його змісту в зарубіжних країнах, адміністративно-правові засади протидії в Україні. Аналіз досвіду протидії корупції у Німеччині, Америці та Японії, порівняльна характеристика та обґрунтування підходів.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Вступ

Актуальність теми. На думку багатьох міжнародних та вітчизняних науковців та експертів корупція у світі є найважливішою проблемою, більш того, головною загрозою розвитку суспільства. В умовах тотальної корумпованості всіх галузей влади на всіх рівнях, особливо у країнах третього світу, неможливо вирішити жодної соціальної, економічної, політичної проблеми.

Негативні наслідки, породжувані цим явищем, не тільки перешкоджають прогресивному, поступальному розвитку суспільства, але й являють серйозну загрозу інтересам національної безпеки країни.

Найбільш проблемною характеристикою явища корупції, стало те, що вона почала сприйматись на повсякденному рівні як суспільна норма, хоча на рівні вербальних висловлень більшість населення декларативно підтримує думку про небезпечність цього явища.

Незважаючи на багатоаспектність природи виникнення та поширення корупційних проявів у кожній окремій державі, до основних факторів, що сприяють їх поширенню, можна віднести, з одного боку, зростаюче зубожіння широких верств населення, погіршення криміногенної ситуації, високі показники нерівності розподілу прибутків, відсутність системи соціального захисту в одних країнах, а з іншого - нарощування економічного потенціалу та щорічне збільшення фінансових надходжень у вигляді іноземних інвестицій - в інших країнах. Корупція у більшості держав Центральної та Східної Європи, а також у країнах, які виникли на пострадянському просторі, тісно пов'язана з тим, що вони знаходяться в стані економічної та суспільної трансформації.

За підсумками 2009 р. у світі немає жодної країни, в якій би зовсім не було корупції, найкраща ситуація у Нової Зеландії, рейтинг якої складає 9,4 (за 10-бальною шкалою, від «0» до «10», де «0» - найвищий рівень корупції, а «10» - найнижчий), найгірша - в Сомалі 1,1. Україна з результатом 2,2 бали посіла на 153 місці серед 180 країн світу за рівнем корупції.

Актуальність дослідження зумовлюється також необхідністю виявлення недоліків у правоохоронній системі, системі законодавчої влади, етичної поведінки працівників державного апарату та інших чиновників всіх ешелонів та рангів, впровадження нових підходів щодо недопущення скоєння корупційних діянь саме ними.

Боротьба з корупцією, як і самі прояви корупції, котрі кожен раз стають більш складнішими, вимагають від органів правопорядку появи нових форм і методик протидії, удосконалення попередніх для підвищення ефективності цієї діяльності, а також підвищення рівня працівників таких органів.

Мета і завдання дослідження полягає у тому, щоб на основі вивчення, аналізу й узагальнення новітнього законодавства у сфері протидії корупції, думок з приводу цієї проблематики вчених, міжнародно - правових стандартів показати способи протидії корупції у різних державах, їх сильні та слабкі сторони, методи та способи вирішення данної проблеми правоохоронними органами та іншими органами державної влади.

Для досягнення мети були поставлені та вирішені такі завдання:

- окреслити поняття корупції, підходи до розуміння данного терміну із боку украънського законодавства та законодавства окремих країн;

- охарактеризувати суб'єктів запобігання та протидії корупції;

- охарактеризувати статус суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення;

- охарактеризувати заходи запобігання та протидії корупції, які використовуються в різних країнах;

- узагальнити міжнародний досвід запобігання та протидії корупції.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є явище корупції на міжнародному рівні та на рівні законодавства України, шляхи його подолання.

Предмет дослідження дипломної роботи становить адміністративно правовий аспект протидії корупції у міжнародному праві та Українському законодавстві.

Методи дослідження. У дипломній роботі використано сукупність філософських, загальнонаукових та спеціально - юридичних методів наукового пізнання.

Провідним філософський методом, який був використаний у ході написання дипломної роботи, став діалектичний, що дозволив сформулювати поняття, висести підходи до протидії корупції.

Серед загальнонаукових методів у дослідження використовувалися метод аналізу, аналогії, системного аналізу. За їх допомогою вдалось узагальнити юридичну природу суб'єктів відповідальності за корупційні діяння.

Серед спеціально - юридичних методів провідне місце у дипломній роботі по праву належить порівняльно - правовому методу, який дозволив порівняти чиннне законодавство іноземних держав, законодавства України та виявити схожості та розбіжності.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.



1. Теоретико-правові основи протидії корупції

1.1 Історіографія протидії корупції в світі

Корупція супроводжує людство з найдавніших часів. Соціальні та історичні корені виникнення корупції сягають часів появи суспільства. Історичні передумови для цього зявилися в давнині, коли людина прагнула виокремитися з-поміж інших дорогим подарунком. У первісних суспільствах плата жерцю, вождю або воєначальнику за особисте прохання про допомогу розглядалось як універсальна норма.

На ранніх етапах античних громад, коли ще не було професіональних державних чиновників, корупції майже не було. Вона мала побутовий характер і проявлялась як псування їжі й питної води. Пізніше корупцією стали називати деякі прояви у судовій практиці, занепад моралі, розбещеність молоді, порушення громадського порядку. В античній Греції це поняття мало і соціальний зміст - занепад моралі, безлад.

Надалі, чим більш централізованою ставала держава, тим більш вона обмежувала самостійність своїх громадян, провокуючи чиновників нижчого та вищого кругів до таємного порушення закону на користь підданих, бажаючих позбутися суворого нагляду. Показові покарання корумпованих чиновників зазвичай не давали ніяких результатів, тому що на місце ліквідованих (страчених або звільнених) з'являлись нові вимагателі хабарів. Оскільки у центральної влади зазвичай не вистачало сил для контролю за діяльністю чиновників, вона задовольнялась підтримкою певної «граничної норми» корупції, запобігаючи лише самим небезпечним її проявам.

Корінний перелом у ставленні суспільства до особистих доходів державних чиновників відбувся лише у Західній Європі епохи Нового часу. Ідеологія громадської домовленості проголошувала, що піддані платять податки державі в обмін на те, що вона розумно виробляє закони і суворо стежить за їх неухильним виконанням.

Особисті відносини стали поступатися місцем чисто службовим, а тому отримання чиновником особистого доходу, крім призначеній йому платні, почали трактувати як кричуще порушення суспільної моралі та норм закону. Крім того, обґрунтована вченими ідеологія економічної свободи вимагала, щоб держава надала людям самим робити свої справи і надала справам йти своїм ходом. Якщо у чиновників зменшувалися можливості для регулюючого втручання, то падали і їх можливості вимагати хабарі.

У централізованих державах Нового часу корупція чиновників хоча і не зникла, але різко скоротилася. Новим етапом в еволюції корупції в розвинених країнах став рубіж XIX і ХХ ст. З одного боку, почався новий підйом заходів державного регулювання і, відповідно, влади чиновників. З іншого, народжувався великий бізнес, який в конкурентній боротьбі став вдаватися до «скупки держави» - вже не до епізодичного підкупу окремих дрібних державних службовців, а до прямого підпорядкування діяльності політиків і вищих чиновників справі захисту інтересів капіталу.

У міру зростання значення партій у розвинених країнах (особливо, в країнах Західної Європи після Другої світової війни) отримала розвиток партійна корупція, коли за лобіювання своїх інтересів великі компанії платили не особисто політикам, а в партійну касу. Крупні політики стали все частіше розглядати своє становище як джерело особистих доходів.

У 2-ій половині ХХ в., після появи великої кількості політично самостійних країн «третього світу», їх державний апарат, як правило, з самого початку виявився сильно схильний до системної корупції.

Наприклад, президент Індонезії Сухарто був відомий як «Містер 10 відсотків», оскільки всім чинним в цій країні закордонним корпораціям пропонувалося платити чітко визначений хабар президенту і членам його сімейного клану. Типовою була корупція «знизу вгору», коли начальник міг звалити всю провину на нижчестоящих громадян, але зустрічалася і корупція «зверху вниз».

В «третьому світі» з'явилися режими (на Філіппінах, в Парагваї, на Гаїті, в більшості африканських країн), де корупція тотально пронизувала всі види соціально-економічних відносин, і без хабара просто нічого не робилося.

Зростання світових господарських відносин також стимулювало розвиток корупції. При укладанні контрактів із зарубіжними покупцями великі транснаціональні корпорації стали навіть легально включати у витрати переговорів витрати на «подарунки».

Ще більш актуальнішою проблема стала в 1990-ті, коли постсоціалістичні країни продемонстрували розмах корупції, порівнянний з ситуацією в країнах, що розвиваються.

Часто виникала парадоксальна ситуація, коли одна й та само особа одночасно за...