Уніфікація міжнародного приватного права. Види комерційних договорів. Міжнародні організації та підготовка міжнародних договорів у сфері міжнародного приватного права. Міжнародні договори України в сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

КУРСОВА РОБОТА

На тему

«Міжнародний договір в системі міжнародного приватного права»

ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток суспільства в даний час характеризується процесами глобалізації та динамічною трансформацією системи міжнародних відносин. При появі глобальних проблем, стало очевидним, що жодна держава не в змозі вирішити їх самотужки. І тільки міжнародне співробітництво з урахуванням інтересів усіх учасників міжнародних відносин здатне вирішити ці проблеми. Підтримання міжнародних зв'язків в умовах формування нового світового порядку, що відображає реальну політичну та економічну систему сучасного світу, і його нормальне функціонування надалі в інтересах, як окремих країн, так і всього людства, стає можливим у тому числі і за допомогою договорів. Це пояснюється специфікою міжнародного права порівняно з внутрішньодержавним правом, а саме, особливим статусом суб'єктів міжнародного права, їх незалежністю, самостійністю і рівністю, що зумовлює відсутність в міжнародних відносинах єдиного центрального ядра влади і управління. Крім того, міжнародні відносини багато в чому розвиваються під впливом політичних курсів держав, а міжнародне право все більш обтяжується елементами політики і часто виражає не загальнолюдські інтереси, а, скоріше, індивідуальні інтереси його суб'єктів, які лише в тій чи іншій мірі узгоджуються із загальнолюдськими. Національний інтерес набуває ключової стимул в міжнародній політиці, а основною метою суб'єктів міжнародного права, як учасників міжнародних відносин, є реалізація власних інтересів.

В таких умовах саме угоди і договори є найбільш природними і необхідними інститутами людського спілкування. При цьому важливі не лише міжнародні договори як такі, а й міжнародні комерційні договори, адже розвиток міжнародних торгівельних зв'язків неможливий без зазначених угод. У зв'язку з цим актуальним є дослідження міжнародного договору як джерела міжнародного приватного права. Однак у вітчизняній науці бракує таких досліджень.

Стан наукової розробки. Проблематика міжнародного договору розглядалася в роботах І.П.Бліщенка [1], В.Г.Буткевич [2-4], В.Н.Денисова [5], В.І.Євінтова [6-7] та ін.

Метою даної роботи є дослідження міжнародного договору в системі міжнародного приватного права.

Відповідно до поставленої мети, нами окреслено наступне коло завдань:

Здійснити загальну характеристику міжнародного договору в системі міжнародного приватного права.

Визначити поняття та види міжнародних комерційних договорів.

Виявити умови застосування міжнародних договорів у приватноправових відносинах.

Розглянути уніфікацію міжнародного приватного права.

Дослідити міжнародні договори України в сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.

Проаналізувати міжнародні організації та підготовку міжнародних договорів у сфері міжнародного приватного права.

Об'єктом дослідження є інститут міжнародного договору.

Предметом дослідження є міжнародний договір в системі міжнародного приватного права.

Методологічну основу курсової роботи утворює система філософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів, що забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, застосовані наступні методи: історико-правовий метод; метод системного аналізу; порівняльно-правовий метод; формально-логічний; метод прогнозування.

Джерельною базою дослідження є міжнародно-правові акти, матеріали наукової періодики, монографії, навчальна література.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНОГО ДОГОВОРУ ЯК ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

1.1 Загальна характеристика міжнародного договору в системі міжнародного приватного права

Під джерелами права слід розуміти видані від імені держави або визнані державою офіційно-документальні форми вираження та закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення

Зміст міжнародного приватного права визначається системою його джерел. Визнання того чи іншого джерела права елементом системи права залежить більшою мірою від того, до якого різновиду правових систем тяжіє національна правова система [8].

Міжнародному приватному праву відомі декілька форм юридичного офіційного буття, існування його норм. Це:

внутрішнє законодавство;

міжнародні договори;

міжнародні й торговельні звичаї;

судова та арбітражна практика.

Іноді джерелом міжнародного приватного права вважають доктрину. Проте у більшості правових систем, зокрема і в Україні, вона не є джерелом міжнародного приватного, та, зрештою, й усіх інших галузей права. Можна вказувати на її допоміжне значення в розвитку й удосконаленні права, у правозастосувальному процесі, особливо, коли мова йде про встановлення змісту норм іноземного права. Наприклад, ст. 157 Основ цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік від 31 травня (далі - Основи Російської Федерації 1991 р.) уповноважувала суд звертатися до доктрини відповідної іноземної держави, якщо виникає необхідність встановити зміст норми іноземного права. Відомі випадки, коли наукова доктрина використовувалася судами СРСР при вирішенні зовнішньоекономічних спорів. Здебільшого правова доктрина як джерело врегулювання приватноправових відносин з «іноземним елементом» використовується у державах з мусульманським правом [9].

Нині колективна думка юристів усе частіше знаходить своє вираження в документах міжнародних громадських організацій, таких, як: Асоціація міжнародного права та Інститут міжнародного права, в окремих випадках у проектах, які готує Комісія міжнародного права ООН, інші міжурядові організації. Це також висновки окремих учених-юристів, підготовлені з певних питань, що потребують вирішення в національних державних судах, третейських судах (міжнародних комерційних арбітражних судах).

Наявність міжнародних договорів та звичаїв є особливістю джерел права цієї галузі. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел міжнародного приватного права. Вона полягає в тому, що, з одного боку, джерелами права є міжнародні угоди та міжнародні звичаї, а з іншого - норми законодавства та судова практика окремих держав, а також санкціоновані державою звичаї, що застосовуються у сфері торгівлі та мореплавства. Подвійність джерел указаної галузі права не впливає на єдність предмета регулювання - цивільно-правові відносини з «іноземним елементом». Згадана властивість джерел права завжди викликає питання щодо їх юридичної сили. Так, у конституціях держав, інших нормативних актах звичайно закріплюється юридична сила норм конституції держави та актів, прийнятих на її основі, а також міжнародних угод. Питання щодо примату одних норм перед іншими, їх рівноцінності чи визнання як однієї юридичної системи закріплено в конституціях ФРН, Італії, Франції, Тунісу, Сенегалу, Португалії, Ірландії та ін. [9].

Наприклад, Конституція США прирівнює за юридичною силою міжнародні договори, укладені цією державою, до самої Конституції та національних законів США, а також зазначає, що у разі виникнення протиріч із законами окремих штатів ці договори користуються пріоритетом (п. 2 ст. VI). Конституція Франції містить загальне положення, відповідно до якого міжнародні договори та угоди, ратифіковані чи схвалені у встановленому порядку, після опублікування користуються пріоритетом перед заковами Франції за умови застосування кожної угоди чи договору іншою договірною державою (ст. 55). У Конституції ФРН такого положення про пріоритет норми міжнародного договору перед нормою внутрішнього закону немає, а тому в цій правовій системі застосовують загальні правила: спеціальний закон (норма) користується перевагою перед загальним законом (нормою). Норма права, прийнята пізніше, скасовує попередньо прийняту норму з того ж питання. Згідно із Ввідним законом до Цивільного уложення Німеччини норми міжнародних договорів застосовують тільки у випадку їх трансформації у внутрішньодержавне законодавство (ст. З (2)). Нормативно-правові акти Китаю визначають пріоритет за нормами міжнародних договорів за участю цієї держави, якщо вони інакше вирішують певне питання, ніж національне законодавство. Виняток з цього правила становлять норми договору, стосовно яких Китай зробив застереження (ст. 6 Закону про зовнішньоекономічні договори 1985 р.). У джерелах права деяких держав питання співвідношення юридичної сили норм національного законодавства та міжнародних договорів так і не знайшло вирішення [9].

У Конституції України вказано, що вона має найвищу юридичну силу, на її основі приймається інше законодавство, а чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, € частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9) [10].

У ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства [11]. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, вста...