Методологія правознавства: осмислення, тенденції та розвиток

Специфіка процесу становлення та розвитку юридичної науки. Основні напрями змін концептуальних підходів у сучасному правознавстві. Критерії методології у правознавчій діяльності. Базові рівні професійного методологування у правопізнавальному процесі.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Методологія правознавства: осмислення, тенденції та розвиток

Вступ

Актуальність теми. Розвиток сучасного правознавства обумовлений його переходом від методологічного монізму до світоглядно-методологічного плюралізму, що пов'язано з серйозним переглядом уявлень про державно-правові закономірності, які змінилися під впливом глобалізаційних процесів. Глибокий аналіз усіх явищ, визначення принципових орієнтирів подальшого розвитку правової науки є найважливішим напрямом наукових досліджень, основою ефективності яких має бути методологія правознавства. Тому формування методологічної системи є першочерговим завданням сучасного правознавства. Особливо актуальні ці питання для української правової науки.

Загальновизнано, що методологічні дослідження - необхідна умова розвитку науки. Вони істотно актуалізуються у періоди глибоких реформ, корінних трансформацій системи цінностей і світоглядних основ суспільства. Адекватність осмислення соціально-економічних, політичних, культурних змін, ефективність досліджень нових правових реалій повинні базуватися на новітній системі теоретичних уявлень, сформованих в результаті перегляду філософських основ і методів наукового пізнання права.

Незважаючи на доволі значний інтерес до методологічно-правової проблематики згаданих учених, усе ж недостатньо розробленими залишаються питання загальної характеристики методологічної ситуації у сучасному вітчизняному правознавстві та тенденцій розвитку його методології в контексті формування нової системи правових цінностей розширення впливу інтеграційних та глобалізаційних процесів на стан функціонування правової системи України та її окремих складових. Крім того, додаткового осмислення потребують філософські основи методології сучасної юридичної науки, поєднання у ній світоглядних засад класичної, некласичної і постмодерністської типів методології та їх впливу на визначення шляхів удосконалення вітчизняного правознавства.

Актуальність обраної проблематики дослідження обумовлена також суттєвою зміною меж філософсько-методологічного самовизначення юридичної науки, розглядом права не тільки як соціальної регулювальної системи, а й як фактора культури, як феномена сучасної цивілізації. Тобто дослідженню методологічних проблем юридичної науки задається соціокультурний контекст, який дозволяє уявити її як систему, що розвивається і поєднується з провідними філософськими ідеями і ціннісно-цільовими структурами суспільства. Саме ці парадигмальні чинники обумовили вибір теми дослідження.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у виявленні основних закономірностей та особливостей становлення і розвитку методології сучасного правознавства та формування її концепції. Досягнення цієї мети передбачає вирішення основних завдань, суть яких зводиться до потреби:

- охарактеризувати специфіку процесу становлення та розвитку юридичної науки;

- проаналізувати особливості внутрішньої організації методології сучасного правознавства;

- виявити основні напрями змін концептуальних підходів у сучасному правознавстві;

Об'єкт дослідження - методологія правознавства.

Предмет дослідження - закономірності та особливості становлення і розвитку методології сучасного правознавства та їх концептуальне оформлення.

правознавство юридичний наука

Розділ 1. Теоретико-методологічний аналіз методології сучасного правознавства

1.1 Загальна характеристика методології

Методологія - складний соціокультурний феномен, у якому яскраво відображається специфіка пізнавального дискурсу сучасності. Властиво, вона виходить за межі наукового пізнання, миследіяльнісно обіймаючи увесь соціокультурний світ у його мультипроблемності, багатопредметності, конкретно-історичному часописі. А це означає, що її цікавить те, як чи у який спосіб діють люди, з одного боку, за законами соціальності, з іншого - за законами культури або змісту. На шляху утвердження методологічного плюралізму в сучасній українській правовій науці актуалізується пошук нових засобів пізнання явищ, фактів, а також проходить процес докорінного переосмислення традиційних. Як приклад, панування марксистсько-ленінської методології протягом десятиліть обумовило етатичне трактування права, що значною мірою зберігається досі. Ці та інші міркування наводять на думку, що у зміст методології вкладалися певні ідеологічні бачення, керований світогляд, ізоляція від європейської та світової культури. Усі ці маніпуляції були насамперед зорієнтовані (інколи й насильницьким шляхом) на вибір такої установки творчої діяльності, яка б підтримувала існуючий державний устрій, суспільний лад.

Обґрунтування новітньої методології слід починати з попереднього переосмислення успадкованого філософського світогляду, а відтак юристу-методологу потрібно мати професійні знання як у галузі юриспруденції, так і філософії. У такій ситуації пізнавальні проблеми права набувають особливої гостроти тим більше, що об'єктивно виникає потреба й у реформуванні методології правових досліджень, яка б відповідала сучасному етапу становлення національного права.

Цілком очевидним є те, що у багатьох галузях науки дослідники досить часто виявляють доволі малу обізнаність або непоінформованість про науку взагалі і про методологію зокрема. Нерідко побутує упередження щодо методології, яка розуміється дуже спрощено, як певна абстрактна сфера філософії, що прямо не стосується ні конкретних наукових досліджень, ні потреб практики.

Недостатній інтерес науковців до питань методології пояснюється також тим, що у самій методології є надто багато незрозумілого, що стосується передусім її сутності, питань співвідношення методологічних і теоретичних проблем науки, співвідношення методології та філософії. Ще туманнішою, незрозумілою сферою є методологія для практичних працівників та фахівців, які не займаються професійно науковою діяльністю. Ці неясності мають свої історичні причини. Щоб зрозуміти їх походження, розглянемо спочатку сучасні спільні енциклопедичні та інші визначення методології. «Методологія (від «метод» і «логія») - вчення про структуру, логічну організацію, методи та засоби діяльності» [46]. «Методологія - система принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему» [170]. Методологія - це система підходів, методів і засобів пізнання державно-правових явищ та виокремлення загальних закономірностей їх виникнення, функціонування та розвитку» [24, c. 3]. Методологія (від грецьк. - шлях дослідження чи пізнання) - це сукупність підходів, способів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети [6, c. 171].

Чотири спростовні варіанти визначення поняття, поки що умовно вважатимемо основними для викладу низки положень у цьому підрозділі. Зокрема, з урахуванням цих визначень проаналізуємо підходи, що склалися в літературі. По-перше, методологія взагалі тривалий час розглядалася лише як учення про методи діяльності (метод і «логос» - вчення). Схоже розуміння методології обмежувало її предмет аналізом методів (починаючи з Р. Декарта [102, c. 89]. І таке розуміння методології мало свої історичні підстави: в умовах класового суспільства, поділу праці на працю розумову і фізичну (за К. Марксом), відносно невелика група людей «розумової праці» задавала мету діяльності, а інші працівники «фізичної праці» повинні були цю мету реалізовувати. Так склалося класична для того часу психологічна схема діяльності: мета - мотив - спосіб - результат. Мета ставилася перед людиною нібито «ззовні» - учневі у школі вчителем, робітникові на заводі начальником і т.д.; мотив або «нав'язувався» людині також ззовні, або він його повинен був сам собі сформувати (наприклад, мотив - заробити гроші, щоб прогодувати себе і сім'ю). І таким чином, для більшої частини людей для вільного прояву своїх сил, для творчості залишався тільки один спосіб - синонім-метод (детальніше про це явище і його наслідки у книзі А.М. Новікова [169]). Звідси й вузьке розуміння методології.

У філософському словнику 1972 р. видання читаємо: «Методологія - 1) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в тій або іншій науці; 2) вчення про метод пізнання і реформування світу». Таке вузьке трактування методології практикується досі: «Поняття» методологія - пишуть автори підручника, - має два основних значення: система визначених способів і прийомів, що застосовуються у тій або іншій сфері діяльності (в науці, політиці, мистецтві і т.п.); вчення про цю систему, загальна теорія методу, теорія в дії».

По-друге, традиційно склалося уявлення, що методологія практично цілком стосується науки, наукової діяльності. Власне кажучи, до останнього часу, слово «методологія» начебто малося на увазі, коли йшлося про методологію науки взагалі або методологію якоїсь конкретної науки - математики, хімії і т. п. Однак наукова діяльність - лише один зі специфічних видів людської діяльності, як і мистецтво, релігія чи філософія. Всі інші професійні види діяльності людини належать до практики. На них також має поширюватися поняття «методологія», в тому числі поняття «методологія практичної діяльності», «методології художньої діяльності» тощо.

По-третє, у гуманітарних, у суспільних науках, через недостатні рівень розвитку їх теоретичного апарату у минулі роки загалом тепер склалася тенденція зараховувати до методології усі теоретичні побудови, що перебувають на вищому ступені абстракції, ніж найбільш поширені, усталені узагальнення. В.І. Загвязинський наприклад, так сформулював виз...