Походження поняття інституту омбудсмана, принципи його діяльності. Дослідження конституційно-правового статусу інститута Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Характеристика місця омбудсмана в системі органів державної влади різних країн.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Юридичний факультет

Кафедра Конституційного та Міжнародного права

Дипломна робота

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНСТИТУТУ ОМБУДСМАНА В УКРАЇНІ

Студента 5 курсу 3 групи

Господарсько-правової спеціалізації

Коваленка Андрія Сергійовича

Науковий керівник

Кандидат політичних наук

Доцент кафедри

Мошак Олена Володимирівна

Завідувач кафедри

Кандидат політичних наук

Юрченко Микола Миколайович

Одеса 2008 р.

Вступ

Протягом 1990-1996 р. в України були прийняті 3 найважливіші документа - Декларація про державний суверенітет України 1990 р, Акт проголошення незалежності України 1991 р., Конституція України 1996 р. які поклали початок процесу формування в нашій країні демократичної, правової і соціальної держави.

У цих основоположних документах вперше сформульовано найважливіші напрямки внутрішньої та зовнішньої політики молодої незалежної держави, основною метою якої є реальне визнання людини як найвищої соціальної цінності. Такі положення внесли істотні зміни в життя українського суспільства, кардинально змінили уявлення про місце і роль особистості на сучасному етапі.

Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, формування громадянського суспільства і побудова правової держави вимагають політичних, соціально-економічних, культурних модернізацій сучасного українського суспільства та вдосконалення механізму державної влади.

У зв'язку з цим велике значення набуло одне з найбільш актуальних питань державотворення в Україні - створення ефективного механізму охорони прав і свобод людини та громадянина. Тому впровадження та реалізація конкретних засобів діяльності цього механізму має надзвичайну важливість для проведення демократичних перетворень в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства.

Одне з найскладніших завдань цієї реформи полягає в зміні взаємовідносин влади і людини, налагодженні зв'язку між громадянами та представниками владних структур. Наявна відчуженість апарату державної влади від громадян, високий рівень корупції, низька виконавча дисципліна, правовий нігілізм, відсутність поваги до прав людини зумовлюють необхідність розвитку нових, демократичних інституцій, діяльність яких грунтувалася б не на традиційному захисті державних інтересів, а була спрямована на належне забезпечення прав людини.

У багатьох країнах світу таким інститутом є омбудсман. Він зарекомендував себе таким , що сприяє забезпеченню прав людини та підвищує ефективність діяльності органів державної влади та їх посадових осіб. Омбудсман являє собою один із факторів створення гарантій демократичного розвитку суспільства та реалізації принципу визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю. Його запровадження - це важливий крок у напрямку демократизації процесів у соціально-політичному житті будь-якої країни. Особлива потреба в цьому правозахисному інституті виникає тоді, коли органи державної влади не задовольняють потрібний рівень вирішення покладених на них завдань, що зумовлює необхідність у додаткових механізмах захисту прав людини.

Водночас очевидно, що запровадження в Україні інституту Уповноваженого ще не означає його остаточного формування з добре відпрацьованою системою функціонування. Як свідчить світова практика, організація діяльності інституту омбудсмана - складний процес, що потребує врахування багатьох чинників. Тому в умовах становлення інституту українського омбудсмана необхідне проведення всебічного і глибокого аналізу зарубіжного конституційного та поточного законодавства, що регламентує правовий статус омбудсмана, наукових розробок у цій сфері, а також дослідження досвіду його практичної діяльності.

Вітчизняними науковцями, за винятком Ю.С. Шемшученка та Г.О. Мурашина, які одними з перших дослідили історію виникнення інституту омбудсмана та здійснили аналіз його правового становища, Ю.М. Грошевого, В.Я. Тація,

М.В. Цвіка, що займалися проблематикою місця інституту омбудсмана в механізмі державної влади, М.В. Косюти, В. Клочкова, які охарактеризували взаємодію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та органів прокуратури у сфері правозахисту, Н.І. Карпачової та К.О. Закоморної, що вивчали окремі аспекти статусу і діяльності омбудсмана, цей контрольно-наглядовий, правозахисний інститут не досліджувався.

Як наслідок існує потреба в комплексному аналізі актуальних проблем теорії та практики функціонування інституту омбудсмана, еволюції його становлення, виробленні цілісної, завершеної концепції його правової природи.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини був запроваджений у нашій країні у 1998 р і за час свого існування накопичив певний досвід правозахисної роботи, який сьогодні потребує узагальнення і оцінки з метою подальшого удосконалення правової основи його діяльності.

Актуальність дослідження інституту омбудсмана полягає і в тому, що становлення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відбувається в умовах, коли все ще триває пошук оптимальної моделі вітчизняної схеми омбудсмана. Зазначена обставина зумовлює потребу порівняльно-правового вивчення світового досвіду функціонування цього інституту. Кожна держава, де діє омбудсман, має свої національні, історичні та юридичні особливості й традиції, які впливають на законодавче врегулювання його правового статусу, і будь-яка з моделей цього правозахисного інституту являє науковий інтерес, зважаючи на те, що інститут омбудсмана в цих країнах уже пройшов етап свого становлення, довів свою контрольно-наглядову та правозахисну ефективність. У той же час порівняльний аналіз дозволяє спрогнозувати розвиток близьких за змістом процесів формування національного інституту омбудсмана та зробити узагальнюючі висновки щодо вдосконалення законодавчої основи його статусу.

Таким чином, необхідність дослідження конституційно-правового статусу інституту омбудсмана визначається сучасним станом вітчизняної правової науки, відсутністю поглибленої та всебічної теоретичної розробки цієї проблеми. Це свідчить про його наукову та практичну значущість, актуальність і перспективність.

Мета дипломного дослідження полягає в з'ясуванні сутності інституту омбудсмана та змісту його діяльності, розкритті його місця і ролі у державі і суспільстві, в забезпеченні прав людини та визначенні шляхів удосконалення роботи Уповноваженого.

Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання дипломного дослідження:

1. розглянути місце та функції інституту омбудсмана в системі державної влади.

2. розглянути правове становище Уповноваженого на законодавчому рівні, гарантії його діяльності, проаналізувати проблемні питання практичної діяльності омбудсмана

3. визначити перспективні напрямки діяльності омбудсмана та його конституційно-правогого регулювання

4. зробити висновки-пропозиції щодо її удосконалення.

Об'єктом дипломного дослідження є інститут омбудсмана, що набув самостійного юридичного статусу.

Предмет дипломного дослідження - конституційно-правовий статус інституту омбудсмана, світовий досвід його функціонування та Українська модель цього інституту.

Методи дослідження. В основі роботи лежить діалектичний метод пізнання державних та правових явищ, що дає можливість розглянути інститут омбудсмана у взаємозв'язку з іншими елементами держави і суспільства.

За допомогою історико-правового методу досліджувалась еволюція цього інституту у світі, основні етапи його становлення.

Порівняльно-правовий метод дозволив порівняти правовий статус різних моделей інституту. Зв'язок цих моделей з різними формами правління та формами державного устрою, системами органів державної влади досліджувався системним методом. Застосування таких методів наукового пізнання дозволило досліджувати інститут омбудсмана достовірно об'єктивно та неупереджено.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, що включають в себе 6 підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

Загальний обсяг роботи 75 сторінок.

Ключові слова: омбудсман, конституційно-правовий статус,

гарантії діяльності, права та обов'язки, місце в системі державної влади.

Розділ 1. Теоретичні основи конституційно-правової природи інституту омбудсмана

1.1 Походження поняття інституту омбудсмана

Термін «омбудсман» мас німецьке походження, його коріння сягає раннього періоду життя німецьких племен. Так називалася особа яку обирали для збору зі злочинців-убивць грошової пені від імені потерпілої сторони. Однак деякі автори твердять, що поняття «омбудсман» має ісландське коріння і походить від «umbud», що середньовічною шведською мовою означало силу чи авторитет. Саме шведське слово umbud у широкому значенні означає того, хто говорить від імені інших агент, представник, адвокат, делегат, заступник інших осіб, опікун чи будь-яка інша особа, уповноважена іншими суб'єктами діяти від їх імені і служити їхнім інтересам, а у вузькому - особу чи осіб, обраних парламентом як своїх представни...