Інститут громадянства в Україні

Поняття, структура та види конституційно-правового статусу людини і громадянина. Громадянство України як елемент правового статусу, порядок його набуття та припинення. Конституційно-правове визначення інституту громадянства України та його принципи.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

ДИПЛОМНА РОБОТА

Інститут громадянства в Україні



Вступ

Населення будь-якої сучасної держави неоднорідно. Для виявлення розходжень, пов'язаних з обсягом прав і обов'язків, визначення характеру взаємин з державою проживання, необхідно звернутися до інституту громадянства.

У юридичній літературі громадянство розглядається або як стійкий правовий зв'язок людини з державою, як правовідносини, що виникають, змінюються або припиняються у зв'язку з певними юридичними фактами (народження на території країни, звернення із проханням про натуралізацію, набуття другого громадянства, втрата громадянства), або як певний правовий статус особи в конкретній країні. В останньому значенні громадянство - це юридичне визнання державної приналежності особи усередині країни та за кордоном і наділення її в повному обсязі комплексом прав і обов'язків, передбачених у законодавстві цієї держави.

Статус громадянина є гарантією надання політичних прав і доступу до державної служби, умовою вільного виїзду за межі країни та безперешкодного повернення на батьківщину. У більшості держав саме на інтереси громадян зорієнтовані соціальні та економічні програми уряду, законодавство в області праці та соціального забезпечення.

Громадянство породжує взаємні зобов'язання країни та людини. Держава чекає від своїх громадян особливої лояльності. У свою чергу громадяни розраховують на захист та заступництво країни, якщо в них виникають проблеми із владою або приватними особами за кордоном. Ці взаємні зобов'язання носять персональний і екстериторіальний характер, вони не припиняються у випадку тривалої відсутності громадянина на території країни або проживання за її межами.

Як інститут внутрішнього права кожної країни громадянство - це сукупність правових норм, що регламентують критерії, які визначають приналежність особи до даної держави; способи та процедури набуття та втрати громадянства; особливості правового положення, обумовлені способом набуття громадянства або фактом подвійного (множинного) громадянства.

Предмет дослідження - інститут громадянства в Україні.

Об'єкт дослідження - теоретичні, міжнародні, конституційні дослідження, що вивчають інститут громадянства, його юридичне та нормативно-правове закріплення.

Основна мета дослідження - охарактеризувати конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні та визначити громадянство, як елемент правового статусу, охарактеризувати інститут громадянства в Україні та його нормативно-правову реалізацію, проблеми теорії та практики.

Методи дослідження: емпіричний - спостереження та порівняння; теоретичний: формально-догматичний, логічний, конкретно-історичний, порівняльно-правовий; аналізу і синтезу, моделювання, статистичний.

Автор використав наукові праці російських та українських вчених, нормативно-правові акти міжнародного та національного законодавства.

Серед вчених, які розкривають питання, якому присвячене дослідження, можна виділити: Т. Васил' єву, Н. Вітрука, Л. Воєводіна, В. Карташкіна, А. Колодія, Є. Лукашеву, Н. Матузова, В. Нерсесянца, В. Німченко, А. Олійника, В. Погорілко, М. Савенко, О. Совгиря, В. Тертишника, Ю. Тодику, А. Хальоту, В. Чіркина, В. Шишкіна, Н. Шукліну.

У результаті аналізу матеріалу для цього дослідження склалася наступна структура дипломної роботи: вступ, 3 розділи, 7 підрозділів та висновки.



1. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні

1.1 Історичний аспект виникнення та розвитку громадянства

конституційний громадянство правовий

Згідно із ЗакономУкраїни «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках» [13]. Як і будь-який державно-правовий інститут громадянство повинне базуватися на певних принципах. Як слушно вказував В. Мелещенко, «повною мірою неможливо розкрити поняття громадянства в науці Конституційного права, якщо не розкрити принципи інституту громадянства України, так як принципи є тією основою, яка цементує, зв'язує воєдино різноманітні сторони громадянства. У своїй сукупності вони складають своєрідну систему, кожен з елементів якої є відображенням характеру і сутності громадянства» [33]. Причому, зважаючи на те, що Україна є унітарною державою, одним із ключових принципів, що підтверджує її єдність, є принцип єдиного громадянства. Однак, в сучасних умовах розвитку інтеграційних процесів на практиці подекуди зустрічаються певні складнощі щодо його реалізації, у зв'язку з чим й набуває доцільності більш глибинне дослідження його призначення та змісту. І в цьому ракурсі безперечного значення набуває розкриття та аналіз витоків та становлення принципу єдиного громадянства в історико - правовій ретроспективі, починаючи з античності і закінчуючи сучасним законодавством Української держави.

Слід зазначити, що у науці конституційного права до проблеми принципів громадянства зверталося багато авторів, і тому питання виявлення принципів громадянства, характеристики їх змісту вже висвітлені у ряді наукових праць, а саме у доробках Альбертіні Л.М., Гураля П.Ф., Колодія А.М., Копиленка О.Л., Баймуратова М.О., Ставнійчука М.І., Лотюк О.С., Майданника О.О., Мелещенко В.П., Олійника А.Ю., Ольховського Б.І., Погорілка В.Ф., Ришняка Н.А., Суржинського М.І., Тодики Ю.М., Фрицького О.Ф., Чалого П.Ф., Шаповала В.М., Шукліної Н.Г. тощо.

Однак, у жодному з цих напрацювань не проводиться комплектного дослідження історичної ґенези саме принципу єдиного громадянства як основного фактору збереження єдності України, що й робить актуальною обрану тему дослідження. У зв'язку з чим, метою представленої наукової праці є всебічний розгляд витоків принципу єдиного громадянства із визначенням відповідних етапів його становлення.

Отже, досліджуючи історію становлення інституту громадянства, можна зазначити, що у всі часи існувала відмінність між «своїми» і «чужими» [34]. Тому можна погодитися із думкою В. Лазарєва, що джерело громадянства слід шукати ще в племінній і родовій організації суспільства [35]. Головною ознакою приналежності до роду і племені була кровна спорідненість. Водночас жоден рід або плем'я не виключали можливість прийняття в них нових осіб, як правило, в результаті укладення шлюбу або усиновлення [36]. Отже, з самого початку, ще до визначення поняття громадянства було закладено принцип єдиного громадянства, який передбачав наявність лише одного зв'язку людини із певною суспільною організацією [37]. Але у повній мірі про появу принципу єдиного громадянства в додержанному суспільстві говорити еможливо, бо інститут громадянства - це один із атрибутів державності, тому може завзятися лише із появою держави. Отже, як державно - правове явище громадянство, а відповідно його принцип єдиного громадянства, почало формуватися разом із виникненням перших рабовласницьких держав (Афіни, Спарта, Рим) [38]. Політична дійсність античної Греції в пору її розквіту (так звана класична епоха, V-VI ст. до н.е.) характеризувалася, перш за все, існуванням громадянської общини, у якій згуртовані в замкнуту привілейовану групу, громадяни протистояли основній масі неповноправного або навіть зовсім безправного експлуатованого населення - переселенцям з інших міст і рабам [39]. В ході еволюції давньогрецького суспільства громадянськість виявляється як вища форма патріотизму[40].

У науковій літературі патріотизм визначається як любов та/або відданість до якоїсь країни. Слово прийшло з грецької рбфсйж, що означає батьківщина. Однак, патріотизм у різні часи мав різне значення, яке дуже залежало від контексту, географічного та філософського.

Отже, саме співвідношення інституту громадянства і патріотизму у Древній Греції доводить становлення інституту єдиного громадянства.

Причому слід зазначити, що в Афінах громадянином вважалася особа чоловічої статі, у якої батько і мати народилися в Афінах і були повноправними громадянами. Тобто якщо людина, яка мала інше походження (громадянство) не набула статусу повного громадянина, відповідно позбавлялася певних прав та обов'язків, зокрема, займати певні адміністративні посади та приймати участь у визначених публічних заходах, що ще раз підкреслює започаткування принципу єдиного громадянства.

Досліджуючи наступний період розвитку громадянства, який охоплює період античності, що пов'язане із становленням і розвитком Стародавнього Риму, слід зазначити, що спочатку повноправними громадянами Риму могли бути тільки особи, що належали до римської міської общини, - «патриції». Але поряд з патриціями існували і плебеї, які боролися за свої права і теж намагалися стати повноправними громадянами. Це призвело до боротьби за політичні права, у ході якої плебеї добилися зрівняння в правах з патриціями. До кінця найдавнішого періоду римського приватного права юридичні відмінності між двома основними категоріями римського громадянства - патриціями і плебеями - стираються і останні стають повноправними римськими громадянами. Право громадянства спочатку належало жителям Риму, але у 89 р. до н. е. воно було визнане за всіма жителями Італії. Згодом Едикт Каракалла в 212 р. н.е. надав це право всім вільним жителям імперії.

Отже, на відміну від Древньої Гре...