Державне регулювання діяльності у сфері освіти

Сутність поняття "державна освітня політика"; історія розвитку законодавства в галузі. Аналіз правового регулювання; принципи організації освітнього процесу в Україні та в окремих регіонах на прикладі роботи управління освіти Калуської міської ради.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ВСТУП

Україна як європейська держава має багатющі історичні і правові традиції, які перебувають в процесі закономірного розвитку і потребують вирішення багатьох проблем, що спостерігаються у розбудові незалежної Української держави, зокрема в освітній сфері.

Кожна епоха розвитку людства висуває свої орієнтири навчання і виховання молодого покоління. Державне регулювання в галузі освіти в Україні є частиною процесів оновлення освітніх систем, що відбуваються останні 20 років у європейських країнах і пов'язані з визнанням значимості знань як рушія суспільного добробуту та прогресу.

Стратегічні напрями модернізації освіти і науки, значущість цих сфер у суспільному розвитку України визначаються об'єктивними тенденціями загальноосвітнього розвитку і тісно пов'язані з ними внутрішньодержавними процесами. Перехід людства від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій, формування суспільства знань об'єктивно висувають серед найбільших пріоритетів науку як сферу, що продукує нові знання і освіту, як сферу, що долучає до знань суспільство в цілому і кожну людину зокрема. Саме від рівня розвиненості людини все більше залежатиме успіх будь-якої виробничої діяльності й життєдіяльності взагалі.

Європейські країни розпочали ґрунтовну дискусію навколо того, як озброїти людину необхідними вміннями та знаннями для забезпечення її гармонійної взаємодії з технологічним суспільством, яких компетентностей необхідно навчити і як, що має бути результатом навчання.

Отже, безсумнівно є необхідність подальшого реформування освітньої галузі в Україні на основі європейського та вітчизняного досвіду, а також зясуваня ролі й місця освіти України в системі освіти світу, здійснення аналізу основних принципів організації освітнього процесу в контексті світового досвіду для подальшого використання у процесі вдосконалення освітньої системи в Україні, розробки освітньо-правових рекомендацій щодо подолання її недоліків.

Об'єктом дослідження є державне регулювання діяльності у сфері освіти.

Предметом дослідження є державне регулювання діяльності управління освіти Калуської міської ради.

Метою магістерського дослідження є висвітлення теми „ Державне регулювання діяльності у сфері освіти (на прикладі роботи управління освіти Калуської міської ради)”, виявлення основних принципів організації освітнього процесу в Україні безпосередньо та в місті Калуші зокрема.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Теоретично обґрунтувати поняття „державна освітня політика”.

2. Описати історію розвитку освітнього законодавства.

3. Окреслити й проаналізувати законодавчо-правове регулювання в галузі освіти (дошкільної, середньої, професійно-технічної, вищої та післядипломної.

4. Здійснити аналіз програми „Освіта міста Калуша на 2007-2010 роки” та з'ясувати її роль у забезпеченні розвитку освіти.

5. Виокремити пропозиції щодо удосконалення освітньої галузі через удосконалення контролю з боку держави.

При написанні магістерської роботи використовувалися такі методи дослідження: описовий, спостереження, індуктивний, порівняльного та кількісного аналізу

Матеріалом дослідження стали такі документи: Конституція України,

Закони України „Про освіту”, „Про професійно-технічну освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про позашкільну освіту” , „Про дошкільну освіту”, „Про вищу освіту”, програма „Освіта м. Калуша на 2007 -2010 роки” тощо.

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані в роботі місцевих органів упраління освітою для удосконалення регіональної нормативної бази, забезпечення умов розвитку освіти на місцевому рівні.

Обсяг і структура магістерського дослідження. Робота складається зі вступу, двох основних розділів (10 підрозділів), висновків та списку використаних джерел, що налічує 39 позицій. Повний обсяг роботи 94 сторінки. У роботі вміщено 5 рисунків та 6 таблиць.



РОЗДІЛ 1. ДЕРЖАВНА ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1.1 Поняття державної освітньої політики

Розвиток сучасного суспільства характеризується швидкими і глибокими змінами. Вони торкнулися і національних систем освіти. Більшість держав світу намагаються підняти на новий рівень освіченість громадян. Таке прагнення насамперед зумовлене прямою залежністю між розвитком суспільства і системою освіти. Тому статус держав у сучасному світі визначається не стільки військовим і економічним, скільки інтелектуальним потенціалом. Джерело добробуту та розквіту країни, зміцнення її ролі у світі - саме в системі освіти. На думку авторитетних експертів, розвиток держави за рахунок системи освіти додає до 40% валового національного продукту[1].

Не менш важливим є і те, що освіта має вирішальне значення для розвитку особистості. У ХХІ столітті становище особистості в суспільстві, її матеріальні та моральні потреби, шанс реалізувати себе прямо залежать від рівня освіченості людини, а інтелектуальний потенціал стає головним фактором можливості інноваційного, а відтак прогресивного розвитку суспільства. У тих державах, де розуміють високе призначення на сучасному етапі освіти, формується державна освітня політика, що забезпечує їх розвиток і ефективне функціонування.

„Державна освітня політика є системою дій щодо реалізації в суспільстві затвердженої органами державної влади і схваленої громадською думкою концепції освіти. В Україні на сьогодні такою концепцією є „Національна доктрина розвитку освіти”... Освітня політика - це передусім політика, що забезпечує розвиток і функціонування освіти”[2]. В цілому, погоджуючись з таким висновком, вважаємо, що державна політика у сфері освіти ґрунтується також на конституційних нормах, принципах, правах, свободах, гарантіях; кодексах, законах держави; рішеннях, роз'ясненнях Конституційного Суду; указах Президента; міжнародних, міждержавних договорах, хартіях, конвенціях, деклараціях, ратифікованих законодавчим органом; постановах вищого законодавчого та виконавчого органів; наказах, розпорядженнях центрального органа державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти.

Відомо, що державна політика, тенденції розвитку освіти в першу чергу визначаються на законодавчому рівні. Формування достатньої і прогресивної законодавчої, нормативно-правової бази освіти є одним із визначальних факторів, які можуть забезпечити можливість реалізації прав громадян на освіту.

Для її розвитку необхідні досконале вивчення вітчизняного досвіду законотворення, врахування практики міжнародного та зарубіжного освітнього законодавства, зокрема рекомендацій Ради Європи (рекомендації Комітету Міністрів „Про середню освіту”, „Про сучасні мови”, „Про викладання історії у ХХІ столітті в Європі”, парламентської асамблеї „Про освіту з питань прав людини”) [3].

1.1.1 Історія розвитку освітнього законодавства в Україні

Історія розвитку законодавства в Україні має давні корені. Зокрема, за часів Володимира Святославовича, Ярослава Мудрого розвиток освіти стає державною політикою київської влади. Держава в особі князя ініціювала створення так званих двірцевих, державних (княжих) шкіл, шкіл „книжного вчення”. Київській Русі необхідні були кваліфіковані кадри для задоволення державних потреб. Тому ці освітні установи готували педагогів, лікарів, дипломатів, правників, письменників-літописців, архітекторів-будівельників тощо [4]. До нас не дійшли письмові джерела про те, що княжі школи створювалися і функціонували на основі якихось державних документів. Можливо, таких не було взагалі. Але те, що навчальні заклади підвищеного типу - двірцеві школи - утримувалися за рахунок князівської казни підтверджується літописами, іншими пам'ятками давньоруської писемності.

Письмове історичне джерело „Повчання дітям” Володимира Мономаха (1117р.) - одна з перших вітчизняних педагогічних пам'яток. Цей твір не тільки моральний заповіт мудрого державного діяча наступним поколінням, але й перший законодавчий акт, який робить спробу врегулювати суспільні відносини в галузі навчання та виховання. Князь закликає любити й захищати свою землю, бути гуманними, працьовитими, шанобливими, чесними, вірними християнами [5]. Чи не є це законодавчим встановленням основних завдань виховання молодого покоління?

Монастирські школи, які розпочали свою діяльність із середини ХІ століття, засновувалися різними чернечими орденами. У 1068 році ігумен Києво-Печерського монастиря Феодосій відкрив першу таку школу. Функціонували монастирські школи на основі Студитського Статуту (був складений у 798 році візантійським богословом Федором Студитом). Статут вимагав навчання чорноризців грамоти, встановлював внутрішній шкільний порядок, окреслював завдання монастирського навчання.

За часів українського національного відродження XVI-XVII століть центром розвитку шкільної освіти в Україні став Острозький греко-слов'яно-латинський колегіум (1578р.). він сприяв появі ряду братських шкіл, які працювали згідно зі Статутом (нормативно-правовим актом того часу), прототипом для них був Статут Львівської братської школи - „Порядок шкільний”. Львівська братська школа подала приклад демократичного устрою тогочасного навчального закладу. Насамперед учні користувались рівними правами і обов'язками, заохочувалося їхнє прагнення до самовдосконалення. Вчителеві приписувалося вчити і любити всіх...