Відвід державного суду з непідсудності

Відвід державного суду з непідсудності як спосіб забезпечення виконання арбітражної угоди. Колізійні норми та питання дійсності арбітражної угоди. Особливість підходу Європейської конвенції до регулювання питань відводу державного суду з непідсудності.
Краткое сожержание материала:

ВІДВІД ДЕРЖАВНОГО СУДУ 3 НЕПІДСУДНОСТІ

ПЛАН

1. Відвід державного суду з непідсудності як спосіб забезпечення виконання арбітражної угоди

2. Колізійні питання дійсності арбітражної угоди

1. Відвід державного суду з непідсудності як спосіб забезпечення виконання арбітражної угоди

Арбітражна угода є матеріальним виразом волі сторін щодо виведення з-під юрисдикції державних судів певних спорів, які можуть виникнути чи вже виникли з конкретних правовідносин.

Відвід державного суду з непідсудності становить собою певний спосіб виконання арбітражної угоди разом з ; такими формами її виконання, як звернення до третейського суду, формування складу третейського суду та ін. Практично всі нормативні акти (як національні, так і міжнародно-правові), що регулюють міжнародний комерційний арбітраж, містять окремі норми, які стосуються інституту відводу державного суду з непідсудності.

У ст. 4 женевського Протоколу вказується, що у разі порушення однією зі сторін арбітражної угоди справи в державному суді однієї із держав учасниць Протоколу, цей суд «повинен» направляти сторони «до рішення арбітрів» за умови, що спір виник з контракту, укладеного між особами, які належать до держав-учасниць Протоколу, що контракт містить арбітражне застереження, яке є дійсним і може бути виконано, і якщо є заява тІсї зі сторін спору, яка заперечує компетенцію цього державного суду. Такі ж самі положення передбачені Нью-Йоркською / конвенцією, яка, визначаючи обов'язковість І юридичну силу арбітражних угод, укладених у письмовій формі, передбачає певні гарантії виконання цієї норми.

Стаття !1(3) Нью-Иоркської конвенції зазначає: якщо до державного суду будь-якої із держав-учасниць Конвенції надійде позов з питання, щодо якого сторони уклали арбітражну угоду, то цей державний суд повинен направити сторони в арбітраж, якщо є клопотання про це однієї зі сторін спору та наявна дійсна арбітражна угода. Винятком із цього правила є випадки, коли державний суд, до якого звернулася одна зі сторін арбітражної угоди, дійде висновку, що арбітражна угода, на яку посилається інша сторона, є недійсною, втратила силу або не може бути виконана.

Таким чином, на державні суди країн-учасниць Конвенції, до яких можуть звернутися сторони спору, покладається функція судового контролю.. т: е Він полягає в тому, що державний суд зобов'язаний вивчити питання про те, чи є арбітражна угода недійсною або вона втратила силу, або не може бути виконаною. В разі підтвердження (доведення) наявності однієї з цих умов, державні суди мають право не направляти сторони в арбітраж і приймати справи до розгляду по суті. Висновок про те, що арбітражна угода є недійсною або втратила силу. або не може бутц виконаною. Державний суд може зробити з власної ініціативи. Більш того. можна стверджувати, що на державні суди держав-у час нині. Конвенції покладено певне забов'язання. певну функцію судового контролю щодо арбітражних угод, щодо дійсності та виконання яких між сторонами цих угод виникли спори.

Виходячи зі змісту ст. II Конвенції, можна зробити висновок про те, що державні суди повинні самостійно досліджувати всі питання, що стосуються арбітражної угоди, і визначати, чи є арбітражна угода дійсною, юридичне обов'язковою і можливого до виконання. Обов'язок державних судів вирішувати питання дійсності арбітражної угоди, що на неї посилається одна зі сторін як на підставу для відводу державного суду з непідсудності, випливає із принципового положення: юрисдикція державних судів є «абсолютною», а юрисдикція третейських судів -- «винятковою» і лише за наявності дійсної арбітражної угоди.

Державні суди можуть визнати себе некомпетентними, лише визнавши в судовому порядку арбітражну угоду дійсною. Якщо вони визнають арбітражну угоду недійсною, то зобов'язані прийняти справу до свого розгляду.

Виходячи з вище в й кладеного, «Міжнародний арбітраж як спосіб вирішення зовнішньоекономічних спорів» не є коректним і має бути скоригованим. Слід зазначити, що Нью-Йоркська конвенція не встановлює стадію розгляду справи в державному суді. На якій може або повинно бути заявлено клопотання сторони про направлення сторін до арбітражу з посиланням на арбітражну угоду. Таким чином, звернення до державного суду з клопотанням направити сторони до арбітражу може бути зроблено на підставі положень Нью-Йоркської конвенції на будь-якій стадії розгляду спору в цьому суді. якщо закон країни суду не містить спеціальних положень щодо визначення цього моменту. В будь-якому разі таке звернення має бути зроблене до моменту винесення рішення по справі. Якщо "законодавство країни суду, до якого подано позов однією зі сторін арбітражної угоди, визначає певні стадії процесу, коли такий відвід має бути заявлено, то мають застосовуватися положення закону країни суду. В Україні, наприклад, ст. 80 ГПК встановлює, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо «сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду». Правовим наслідком припинення провадження у справі є неприпустимість повторного звернення до господарського суду по цьому ж спору. Але ГПК України також не вказує, на якій стадії розгляду справи може бути порушено питання про відвід державного суду з непідсудності на підставі існування арбітражної угоди, і тому це може бути зроблено до винесення рішення по справі.

Поряд з женевським Протоколом та Нью-Йоркською конвенцією відвід державного суду з непідсудності регулюється нормами Європейської конвенції 1961 р¹. Ця Конвенція, як і Нью-Йоркська, закріплює право сторін на заяву відводу державного суду з непідсудності. В Європейській конвенції таке право закріплене в ст. VI, у п. 1 якої зазначено, що відвід державного суду з непідсудності, заснований на наявності арбітражної угоди і заявлений в державному суді, в якому порушено справу однією із сторін арбітражної угоди, має бути заявлений до чи в момент подання заперечень по суті позову.

Ця стаття Європейської конвенції підлягає застосуванню у тих випадках, коли одна із сторін зовнішньоторговельного контракту, з якого виник спір, за наявності арбітражної угоди звертається з позовом до державного суду однієї із країн-учасниць Конвенції. Відповідно до положень цієї статті Конвенції інша сторона має право заявити відвід державному суду з непідсудності, посилаючись при цьому на наявність арбітражної угоди. Таким чином, Конвенція закріплює право сторін арбітражної угоди заявляти відвід державного суду у разі, якщо спір передається за ініціативою однієї із сторін цієї угоди на розгляд державного суду.

Особливість підходу Європейської конвенції до регулювання питань відводу державного суду з непідсудності полягає в тому, що на відміну від женевського Протоколу і Нью-Иоркської конвенції вона визначає стадію розгляду справи в державному суді. на якій ця заява буде розглядатися як зроблена в належний строк.

Згідно з положеннями Європейської конвенції відвід державного суду з непідсудності має бути заявлено або до подання заперечень по суті позову, якщо заяву такого відводу згідно з законами країни місця знаходження суду віднесено до питань процесуального права, або водночас з направленням до цього суду заперечень щодо суті справи, якщо представлення такого відводу згідно з законами країни місця знаходження суду віднесено до питань матеріального права. Таким чином, при визначенні стадії, на якій має бути заявлено відвід державного суду. Європейська конвенція містить відсилання до законодавства держави, в суді якої порушено справу за заявою однієї зі сторін арбітражної угоди.

Розгляньмо, як це питання вирішується в законодавстві України. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у от. 8 визначає стадію розгляду справи в державному суді, на якій або не пізніше якої повинно бути заявлено клопотання про непідсудність спору цьому державному суду.

Такою стадією Закон визнає стадію представлення стороною своєї першої заяви щодо суті спору, якою € для позивача -- стадія подачі позовної заяви, а для відповідача -- стадія подання до суду своїх заперечень щодо суті спору, а точніше, відзиву на позов.

Таким чином, українське законодавство відносить відвід державного суду з непідсудності до питань. використовуючи термінологію Європейської конвенції. «матеріального» права виходячи цього передбачає як належний строк подання клопотання про відвід державного суду з непідсудності строк представлення стороною своєї першої заяви щодо суті спору. Заява про відвід державного суду, яка міститься, наприклад, у тексті відзиву на позов, має розглядатися як заява, подана в належний термін. Важливим є визначення поняття «державні суди» або «суди», що використовується в Нью-ЙоркськІй та Європейській конвенціях. У текстах конвенцій не дається визначення цього поняття, і тому воно має визначатися згідно із законодавством кожної конкретної країни. Розгляньмо це питання на прикладі законодавства України. Стаття 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», яка стосується відводу державного суду з непідсудності, лише робить вказівку на «суд», не визначаючи його.

Тому для визначення такого суду необхідно звернутися до загальних норм українського законодавства, якими вирішуються питання підсудності спорів залежно від суб'єктів спірних правовідносин та їх характеру. Якщо спір виник із комерційних (підприємницьких) правовідносин між двома юридичними особами -- суб'єктами підприємницької діяльності, то, як правило, такий спір буде підсудним господарським судам України, тобто спеціалізованим державним судам. Виходячи з цього, державними судами, які вказуються в ст. VI Європейської конвенції, п. З ст. II Нью-Йоркської кон...