Антимонопольне регулювання як особлива форма державного регулювання господарської діяльності в Україні

Поняття, мета, методи та форми державного впливу на господарську діяльність. Антимонопольний комітет України як орган, який забезпечує державний захист конкуренції. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства, напрями його вдосконалення.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

ВСТУП

Актуальність теми. Оскільки в умовах сучасної економіки ринок сам по собі не може забезпечити певну економічну стабільність, активну роль в її стабілізації зобов'язана відігравати держава. Це відбувається шляхом формування відповідної державної антимонопольної політики, пріоритетними завданнями якої є здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, сприяння розвитку добросовісної конкуренції, обмеження монополістичних зловживань в економіці, демонополізації економіки, що призведе до ефективного використання суспільних ресурсів, вільного вступу на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів широкого асортименту, кращої якості за більш низькими цінами. В Україні становлення національного антимонопольного законодавства почалося на початку 90-х років минулого століття і воно ще «молоде» та не достатньо розвинене. Існує багато помилок, на які треба звернути увагу та виправити їх.

Метою даною роботи є розкриття основних засад антимонопольного регулювання, як особливої форми державного регулювання господарської діяльності.

Завданнями є: визначення державного впливу на господарську діяльність України та засоби її державного регулювання; розгляд діяльності Антимонопольного комітету України; визначення напрямів вдосконалення сучасного антимонопольного законодавства; розгляд міжнародної антимонопольної політики та антимонопольної політики України.

Об'єктом дослідження виступають відносини, які виникають між антимонопольними органами й суб'єктами господарювання в процесі здійснення контролю у сфері захисту економічної конкуренції.

Предметом виступає антимонопольне регулювання як особлива форма державного регулювання господарської діяльності в Україні.



РОЗДІЛ 1 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Поняття, мета, завдання, методи та форми державного впливу на господарську діяльність

Державний вплив на розвиток господарських відносин має довгу історію. Та на початку цієї історії, у XVII сторіччі, вважалося що тільки детальне керівництво з боку уряду здатне забезпечити порядок у господарській сфері. Пізніше, у XVIІI сторіччі, державне втручання у господарську діяльність було лімітовано. Адже на той час вершителями в економіці були свобода вибору, самостійність прийняття рішень та ринок. У XX сторіччі відбулося зміцнення економічної присутності держави. Це відбулося завдяки технічному розвитку і появою ряду нових галузей, поглибленням суспільного поділу праці. У цих умовах для забезпечення конкуренції було необхідне антимонопольне законодавство. Державне регулювання господарських відносин стало необхідним для здійснення соціальної політики, взагалі стратегії соціалізації в широкому змісті [1, c. 31].

Таким чином, державний вплив на розвиток економіки обумовлений появою нових економічних потреб, із якими ринок по своїй природі не може справитися.

На сьогодні регулювання в ринковій економіці здійснюється в набагато менших масштабах, але все одно роль держави в регулюванні господарських відносин велика.

Форми та методи державного впливу на розвиток господарських відносин регламентовані у Господарському кодексу України (ст. 10) [2].

Цією статтею передбачені наступні напрями економічної політики, що визначаються державою:

ѕ структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

ѕ інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;

ѕ амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;

ѕ політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;

ѕ цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

ѕ антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;

ѕ бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

ѕ податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

ѕ грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

ѕ валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

ѕ зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Також у статті 10 Господарського кодексу України зазначено, що держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення; у соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення.

Правовий господарський порядок в Україні формується на оптимальному поєднанні ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної та незалежної, демократичної, соціальної, правової держави [3, c. 33].

1.2 Засоби державного регулювання

Держава використовує безліч форм та механізмів для безпосереднього опосередкованого впливу на підприємницьку діяльність громадян, в яких проявляються різноманітні аспекти державного впливу на неї. Основні засоби державного регулювання господарської діяльності визначені статтею 12 Господарського кодексу України, до яких належать державне замовлення, ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітивів; регулювання цін та тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій цільових інновацій та субсидій [2].

Проаналізуємо зазначені засоби. Державне замовлення як засіб державного регулювання регламентується Законом України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб», сутність якого полягає у формуванні на контрактній основі складу та обсягів продукції або послуг необхідних для пріоритетних державних потреб (ст. 195) [4]. Держава розміщує державні контракти на поставку або купівлю певної продукції, виконання робіт або надання послуг серед суб'єктів господарювання. Виконання державного замовлення здійснюється відповідно до умов державного контракту, який являє собою форму договору, укладеного державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання, в тому числі і громадянином-підприємцем, як в...