Україна як конституційна держава

У демократичному суспільстві Конституція має особливе значення, яке ще більше зростає в перехідні періоди, коли мова йде про конкретні як у політичній, так і економічній системі суспільства. З моменту проголошення незалежності в Україні відбувається процес розширення обсягу конституційно-правового регулювання, змінюється зміст норм та інститутів конституційного права, з’являються нові. Це призводить до утворення більш складної системи джерел цієї галузі права порівняно з тією, яка існувала в радянський період. Найбільш істотні зміни в ній відбувалися з прийняттям Конституції України 1996 року. Отже, дослідження такого поняття як конституційність Української держави на сьогодення є досить актуальним.

Значний внесок у дослідження принципів права в Україні зробили такі вчені, як В.Б.Авер'янов, В.Д.Бабкін, Н.П.Воронов, О.Ф.Гранін, В.М.Горшеньов, В.Н.Денисов, Є.В.Додін, А.Я.Дубінський, М.І.Козюбра, В.В.Копєйчиков, М.Й.Коржанський, С.Л.Лисенков, Л.П.Юзьков та інші.

Конституцією України 1996 р. на найвищому нормативно-правовому рівні закріплені основні політико-правові параметри (конституційні характеристики) сучасної української держави. Україну проголошено: суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1 Конституції України). Крім того, виходячи із сутності та змісту ряду конституційних положень, Україна є також, без сумніву, державою світською (ст. 35 Конституції України) та державою національною. Останнє, зокрема, чітко прослідковується із змісту Преамбули та ряду статей розділу першого (“Загальні засади”) Конституції України і було логічним продовженням відповідних положень Декларації про державний суверенітет України (1990 р.) та Акта проголошення незалежності України (1991 р.).