Цивільна правоздатність

Цивільна правоздатність як здатність громадянина мати цивільні права і обов'язки. Характерні ознаки правоздатності: існування як природної невід'ємної властивості фізичної особи, її рівність для усіх фізичних осіб. Поняття цивільної дієздатності.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Цивільна правоздатність

цивільний правоздатність дієздатність

Вступ

Згідно з ЦК України фізична особа -- це людина, яка виступає як учасник цивільних відносин (ст. 24 ЦК України).

Звідси можна зробити висновок, що поняття «фізична особа» і «людина» взаємозалежні, але не тотожні.

Фізична особа -- це завжди і тільки людина.

Разом з тим, людина може бути, а може й не бути учасником цивільних відносин. Крім того, людина може розглядатися як суб'єкт права, а може бути предметом наукового дослідження або розглядатися як об'єкт впливу в іншій системі суспільних зв'язків.

Таким чином, поняття фізичної особи в цивілістиці може не збігатися з поняттям людини як істоти біологічної: іноді ці поняття тотожні, а іноді поняття фізичної особи вужче за поняття «людина».

У ЦК України цією категорією охоплюються громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства.

Правоздатність фізичної особи може бути визначена як здатність людини мати цивільні права та обов'язки.

Для того щоб мати можливість самостійно створювати для себе цивільні права та обов'язки, фізична особа має бути не тільки правоздатною, а й дієздатною.

1. Цивільна правоздатність - як необхідна умова виникнення цивільних прав і обов'язків

Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення цивільних прав і обов'язків, тобто дає юридичну можливість суб'єктам цивільного права для вступу в цивільні правовідносини і для набуття суб'єктивних прав і обов'язків. Отже, правоздатність -- це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Разом з тим, конкретні права та обов'язки виникають на підставах, передбачених законом -- юридичних фактів. Тому при рівній правоздатності всіх людей, конкретні цивільні права фізичної особи розрізняються залежно від її віку, майнового становища, стану здоров'я тощо.

Згідно зі ст. 26 ЦК України усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та ЦК України. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені ЦК України, іншим законом і якщо вони не суперечать закону і моральним засадам суспільства [6, 45].

Відповідно до ст.ст. 21-24 Конституції України цивільна правоздатність ґрунтується на принципах рівноправності і соціальної справедливості. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Певні обмеження правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою державної безпеки чи як відповідний захід для громадян тих держав, що встановили обмеження для українців.

За загальним правилом, правоздатність не залежить також від віку, стану здоров'я, можливості здійснення прав і обов'язків, життєздатності людини, хоча у випадках, передбачених у законі, можливість мати цивільні права та обов'язки можуть бути пов'язані з досягненням певного віку.

Отже, характерними ознаками правоздатності є:

-- її рівність для усіх фізичних осіб;

-- невідчужуваність її на користь інших фізичних осіб;

-- неможливість її обмеження актами суб'єктів приватного чи публічного права, крім випадків, прямо встановлених законом;

-- існування як природної невід'ємної властивості фізичної особи.

Зміст цивільної правоздатності фізичної особи -- це сукупність тих цивільних прав і обов'язків, які вона може мати. На зміст цивільної правоздатності можуть впливати такі фактори, як потреби економічного і соціального розвитку, політика, яка проводиться державою. Наприклад, за часів Радянського Союзу зі змісту правоздатності була виключена можливість мати приватну власність, що цілком відповідало політиці, яка проводилася радянським урядом і комуністичною партією. Однак така ситуація була створена свідомо і не відповідала загальновизнаним положенням міжнародно-правових актів, у яких закріплювалися природні права людини. Так, ст. 1 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. передбачає, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства.

Згідно з Постановою Верховної Ради України «Про засади державної політики України в галузі прав людини» від 17 червня 1999 р. визнання прав і основних свобод людини і громадянина такими, що дані людині від народження, є невід'ємними; забезпечення верховенства прав і основних свобод людини у відносинах з державою; забезпечення рівності всіх людей перед законом і судом; визнання верховенства права означає, що проголошення та реалізація прав і основних свобод людини та громадянина засноване лише на законі. Це означає недопущення звуження змісту та обсягу проголошених Конституцією України прав і основних свобод людини і громадянина; визнання презумпції особистої свободи людини відповідно до принципу, згідно з яким дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом; обмеження свободи держави, її органів та посадових осіб відповідно до принципу, згідно з яким їм дозволено лише те, що прямо передбачено законом, на цих засадах ґрунтуються засади державної політики в галузі прав людини [6, 52].

ЦК України 2003 р. істотно розширив правоздатність фізичних осіб порівняно з раніше діючим законодавством СРСР та УРСР. Згідно зі ст. 26 ЦК України фізична особа має усі особисті немайнові права, що встановлені Конституцією України та ЦК України, а також здатність мати усі майнові права, що встановлені ЦК України й іншими законами. Фізична особа може мати й інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, ЦК України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Таким чином, обсяг прав, що можуть входити до змісту цивільної правоздатності фізичної особи, чинним законодавством практично не обмежений, цілком відповідає головному принципу приватного права: «дозволено все, що не заборонено законом».

Таким чином, зміст цивільної правоздатності фізичних осіб складає сукупність соціальних, економічних, культурних та інших прав, визначених і гарантованих Конституцією України, ЦК України, іншими актами законодавства. При цьому враховуються права, які передбачені міжнародними актами, в тому числі Загальною декларацією прав людини від 10 грудня 1948 р., Європейською конвенцією «Про захист прав людини і основних свобод» від 4 листопада 1950 p., Міжнародним пактом про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 p., Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 р. Наприклад, ст. 6 Загальної декларації прав людини передбачає, що кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності. А згідно з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, який ратифікований Україною, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується поважати і забезпечувати всім особам, що перебувають у межах її території та під її юрисдикцією, права, визнані в цьому Пакті, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини. Кожна держава -- учасниця цього Пакту зобов'язується вжити необхідних заходів відповідно до своїх конституційних процедур і положень цього Пакту, які можуть виявитися необхідними для здійснення прав, визнаних у цьому Пакті.

На забезпечення реалізації принципу «дозволено все, що не заборонено законом» спрямоване правило ст. 27 ЦК України, відповідно до якого правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним, а правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової і службової осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним.

Згідно зі ст.ст. 24, 64 Конституції України обмеження прав людини і громадянина можливе лише на підставі закону і тільки в тій мірі, у якій це необхідно для захисту основ конституційного порядку, моральності, здоров'я, прав і інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави.

До прийняття ЦК України 2003 р. спірним було питання можливості обмеження правоздатності. Оскільки ст. 12 ЦК УРСР зазначала, що обмеження правоздатності може мати місце лише у випадках і в порядку, передбачених законом, це давало змогу деяким авторам зробити висновок щодо принципової можливості її обмеження¹. Оскільки при цьому повного позбавлення правоздатності законодавством узагалі не передбачалося, то обмеження правоздатності, що допускається законом, розглядалося як захід винятковий. Воно застосовується, зокрема, судом як покарання за суспільно небезпечні діяння (злочини) і регламентується не цивільним, а кримінальним законодавством. Так, за вчинення злочину громадянин може бути позбавлений права займатися певною діяльністю, обіймати певні посади. Однак обмеження правоздатності не може бути довічним. Воно застосовується на певний строк, зазначений у законодавстві...