Принципи виборчого права України

Поняття, класифікація та сутність системи принципів права. Формальний аспект принципу рівності та його матеріальна складова. Особливості формування виборчих органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом вільного голосування.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Принципи виборчого права України

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти принципів виборчого права

1.1 Поняття та класифікація принципів права

1.2 Основні принципи виборчого права

1.3 Система принципів виборчого права

Розділ 2. Особливості принципу рівності виборчого права

2.1 Формальний аспект принципу рівності виборчого права

2.2 Матеріальна складова принципу рівності виборчого права

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Існування демократичного устрою неможливе без формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом вільного волевиявлення народу, яке відповідно до ст. 69 Конституції України здійснюється через вибори. Тому інститут виборчого права -- невід'ємна частина сучасного конституційного права нашої країни.

З набуттям Україною незалежності і суверенітету, з входженням її як самостійного суб'єкта до європейської та світової спільноти і проголошенням демократичною, соціальною, правовою державою, утвердженням пріоритету прав людини закономірно постало питання про необхідність формування нової, ефективної, правової системи, запровадження свого національного законодавства, створеного на рівні загальновизнаних міжнародних правотворчих стандартів на фундаменті багатовікового прогресивного досвіду української цивілізації і демократичних традицій українського народу.

Сучасна практика конституційної фіксації та формально-юридичного закріплення фундаментальних принципів виборчого права, яка зараз сприймається як невід'ємна складова політико-правового життя більшості демократичних політичних систем, мала не лише тривалу історію правового розвитку, а й пройшла цілу низку важливих етапів, у ході яких відбувалося коригування, уточнення змісту окремих принципів, створення надійних механізмів їх забезпечення й гарантування. Все це засвідчує, що сам факт наявності в Конституції базових принципів виборчого права слід розглядати не лише як вихідну умову постання демократії, а й як результат тривалого й складного розвитку політичної та правової системи, в ході якого такі юридичні предикати, як загальність, рівність, таємність, свобода виборчого права набувають своєї безпосередньої реалізації і перетворюються на необхідні елементи політико-правової практики.

У зв'язку із зазначеним, наголошуючи на перехідному (транзитивному) характері політичної системи України, надзвичайно актуально провести ретельне теоретико-наукове дослідження не лише тих чи інших принципів виборчого права, а й того, в який спосіб вони гарантуються в Україні, того, наскільки дієвими є правові інститути, покликані забезпечувати їх реальне запровадження. Водночас не може не кидатись в очі й та кількість проблем, які щоразу постають перед країною в ході чергових виборчих компаній. В цьому сенсі, якщо президентські вибори 1999 та парламентські вибори 2002 років сколихнули насамперед наукову та політичну еліту (коли постала об'єктивна проблема щодо вдосконалення як окремих виборчих процедур, так і виборчого процесу та виборчої системи в цілому), то виборчі проблеми 2004 р. зробили небайдужою вже всю націю. Таким чином, висвітлення змісту та способів забезпечення базових принципів виборчого права виявляється одночасно актуальним й цікавим завданням, що стоїть перед сучасною вітчизняною наукою конституційного права.

Зважаючи на роль інституту виборів у житті будь-якої сучасної демократичної, правової держави, а також принципів виборчого права як загальної міри юридичного регулювання суспільних відносин, пов'язаних з реалізацією виборчого права в широкому значенні цього поняття, видається цілком обґрунтованим твердження про високий рівень актуальності науково-юридичних досліджень як виборчого права загалом, так і його окремих принципів. При цьому маємо на увазі не лише питання, що стосуються розробки теоретичної моделі критеріїв оцінки ступеня забезпеченості та ефективності реалізації громадянами України виборчого права, а й значно ширше коло проблем, які стосуються оцінки забезпечення прав людини в Україні та успішності її просування в напрямі реалізації встановлених ст. 1 Конституції України цілей, демократичної та правової держави. Водночас актуальність дослідження принципів виборчого права та їх системного взаємозв'язку зумовлена й цілою низкою власне практичних причин. У цьому контексті доцільно згадати кризові явища під час президентських виборів 2004 p., коли брутальне порушення базових принципів виборчого права спричинило глибоку соціально-політичну кризу в країні.

Об'єкт дослідження - виборче право України.

Предмет дослідження - принципи виборчого права України.

Мета дослідження - проаналізувати і дослідити особливості принципів виборчого права України.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теоретичні аспекти принципів виборчого права;

2) охарактеризувати систему принципів виборчого права;

3) дослідити особливості принципу рівності виборчого права.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, порівняння, прогнозування.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРИНЦИПІВ ВИБОРЧОГО ПРАВА

1.1 Поняття та класифікація принципів права

Відомо, що виборча діяльність регламентується нормами інституту виборчого права, тобто одним з елементів юриспруденції. А тому логічним буде висновок про те, що принципи виборчої діяльності повинні виходити із принципів права, бути узгодженими з ними, не суперечити їм.

Можна сказати, що принципи виборчого права є різновидом правових принципів. Отже, перед тим, як з'ясувати та проаналізувати принципи виборчого права, слід розглянути взагалі розуміння принципів у юриспруденції, тобто зупинитися на принципах права.

В юридичні літературі -- і сучасній вітчизняній, і тій, що дісталася нам у спадок, існує багато різних дефініцій принципів права. В одних акцентується на тому, що принципи - категорія об'єктивна, в інших юридичні принципи тлумачаться як основні ідеї і навіть як поняття, що виражають сутність історичного типу права. Деякі вчені наголошують на тому, що принципи є сферою правосвідомості, правової ідеології і науки, а ряд учених вважає, що юридичні основи - поза безпосереднім змістом права, яке розуміється досить широко. Точаться дискусії про те, чи можна вважати принципами права такі загальні положення, які не отримали прямого закріплення у нормативно-правовому акті, а лише випливають із змісту його норм. Зустрічаються визначення, між поняттям принципів права як його найважливіших соціальних основ і поняттям правових принципів, які, навпаки, властиві самій юридичній матерії [1, 192].

Безумовно, принципи права - неодноманітне й неоднозначне явище, до дослідження якого можна і треба підходити з різних сторін. Проте бажано все ж внести у поняття і визначення принципів, що діють у правовій сфері, якусь одноманітність тією мірою, яка взагалі можлива в юридичній літературі.

Важливо також підкреслити, що термін «принцип» походить від латинського слова «рrincipium», яке означає основні найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу і соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості.

Одним із усталених енциклопедичних трактувань принципів є розуміння їх як основних засад, вихідних ідей, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення теорії, вчення, науки, системи внутрішнього і міжнародного права, політичної, державної чи громадської організації (гуманізм, законність, справедливість, рівність громадян перед законом тощо).

Принципам притаманна властивість абстрактного відображення закономірностей соціальної дійсності, що зумовлює їх особливу роль у структурі широкого кола явищ. Принципи є джерелами багатьох явищ або висновків, що належать до них, як дії до причин (принципи реальні) або як наслідки до підстав (принципи ідеальні).

Слід зазначити, що принципи права - це керівні засади (ідеї), які визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин. Значення принципів права полягає у тому, що вони у стислому вигляді, концентровано відображають найсуттєвіші риси права, є його квінтесенцією, «обличчям».

Принципи можна розглядати в об'єктивному і суб'єктивному їх значенні, тобто виокремлювати принципи об'єктивного і суб'єктивного права, а також вказувати на їх уже не тільки регулятивні, а й на нормативно-регулятивні та ідейно-політичні ознаки.

Нормативно-регулятивний характер принципів права вбачається у тому, що зафіксовані у праві принципи набувають значення загальних правил поведінки, які мають загальнообов'язковий державно-владний характер, що стає притаманним як безпосередньо нормам-принципам, так і принципам, які виводяться з норм. «Принципи регулюють остільки, оскільки регулює само право», стверджує В.М. Семенов [1, 193].