Правове регулювання відряджень

Основні нормативно-правові акти, що регулюють порядок оформлення і визначення строків відрядження. Правове регулювання робочого часу у відрядженого працівника. Оплата праці та відшкодування витрат на відрядження. Тимчасова непрацездатність працівника.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Кафедра цивільно-правових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА З ТРУДОВОГО ПРАВА

На тему: “Правове регулювання відряджень”

Житомир 2011

План

Вступ

1. Основні нормативно-правові акти, що регулюють порядок відрядження

2. Порядок направлення працівників у відрядження

2.1 Порядок оформлення відрядження

2.2 Визначення строків відрядження

2.3 Правове регулювання робочого часу у відрядженого працівника

3. Оплата праці та відшкодування витрат на відрядження

3.1 Добові витрати

3.2 Відшкодування витрат на проживання

3.3 Відшкодування транспортних витрат

3.4 Витрати на проїзд у разі затримки у відрядженні та повернення (заміни) придбаних раніше транспортних квитків

4. Надання авансу відрядженому працівникові та порядок звітування про використання коштів, наданих на відрядження

5. Тимчасова непрацездатність працівника під час відрядження

Висновки



Вступ

Практично всі підприємства та організації у процесі своєї діяльності стикаються з необхідністю направлення співробітників у службові відрядження.

Так, багато підприємців, працівники різних організацій і підприємств не тільки здійснюють ділові поїздки по території України, а й виїжджають в інші країни для укладання договорів (контрактів) і угод щодо поставок сировини, товарів, матеріалів, обміну досвідом із зарубіжними партнерами, участі в переговорних процесах тощо.

Чинне законодавство містить достатньо жорсткі вимоги до порядку оформлення службових відряджень, оплати витрат на відрядження та їх обліку.

Посилаючи співробітника у відрядження, організація несе певні витрати: видає добові, оплачує квитки, вартість проживання. Як показує практика, нерідко при документальному оформлені відрядження допускаються помилки.

Основним нормативним документом, що регламентує порядок направлення у відрядження є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998р. №59 (далі - Інструкція про відрядження), відповідно до якої службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі -- підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

У більш широкому розумінні службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Тобто відрядження (відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 29.05.2007 №134/06/187-07) праці являє собою виконання працівником своїх службових обов'язків на певний строк поза місцем його роботи, але в межах трудової функції, передбаченої трудовим договором між працівником і роботодавцем, а також службовою інструкцією працівника.

За відрядженим працівником зберігається місце роботи (посади) і середній заробіток або посадовий оклад з урахуванням доплат і надбавок за час відрядження, в тому числі і за час перебування у дорозі.

При умові дотримання зазначених критеріїв, направлення у відрядження для працівника є обов'язковим.

Разом з тим, наприклад, законодавством не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років 2, стаття 176. Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть направлятися у відрядження без їх згоди.

У випадках, коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства знаходяться в іншій місцевості, місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором (контрактом).

Від відряджень слід відрізняти службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер. Останні не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).

Згідно п. 3 Постанови КМУ “Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер” від 31.03.1999р. №490 працівникам, що направляються у вищевказані поїздки нарівні із відрядженими працівниками відшкодовуються витрати на проїзд і проживання, додатково виплачується надбавка до тарифної ставки за роз'їзний характер роботи, але добові не сплачуються.

Крім Інструкції про відрядження, існують галузеві документи, які регламентують порядок направлення у відрядження працівників. Поряд з цим роботодавцям необхідно мати на підприємствах внутрішні нормативні акти (накази, інструкції), які базуються на положеннях законодавчих актів та визначають процедуру направлення працівників у відрядження.

Завданнями курсової роботи є дослідження чинного законодавства України з правового регулювання відряджень, проаналізувати порядок направлення працівників у відрядження, дослідити питання щодо компенсації витрат працівників по відрядженню, порядок звітування про використання коштів, наданих на відрядження.

Об'єктом курсової роботи є суспільні відносини з питань правового регулювання відряджень в Україні.

Предметом курсової роботи є правове регулювання відряджень в Україні.



1. Основні нормативно-правові акти, що регулюють порядок відрядження

Правове регулювання відряджень в Україні здійснюється низкою законів та підзаконних нормативно-правових актів, основними серед них є: Конституція України вiд 28.06.1996р. №254к/96-ВР, Кодекс законів про працю вiд 10.12.1971р. №322-VIII, Закон України “Про державну службу” від 16.12.1993р. №3723-XII, Наказ Міністерства фінансів України “Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон” від 13.03.1998р. №59, Постанова Правління НБУ “Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів” від 30.04.2010р. №223, Наказ Державної податкової адміністрації України “Про затвердження форми посвідчення про відрядження” від 28.07.1997р. №260, Постанова Кабінету Міністрів України “Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів” від 02.02.2011р. №98, Постанова Кабінету Міністрів України “Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер” від 31.03.1999 р. № 490, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 8.12.1995р. №100 та інші.



2. Порядок направлення працівників у відрядження

2.1 Порядок оформлення відрядження

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення (населений пункт), назви підприємства, куди відряджений працівник, строку (зазначається кількість днів та календарна дата) й мети відрядження.

Відповідно до Листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва “Про розгляд листа щодо відрядження” від 12.02.2002р. №1-221/805 скерування працівника у відрядження супроводжується оформленням таких первинних документів:

- завдання на відрядження;

- наказу (розпорядження) керівника підприємства про скерування працівника у відрядження;

- попереднього кошторису витрат на відрядження;

- посвідчення про відрядження і запису в Журналі реєстрації посвідчень;

- документів про зв'язок відрядження з діяльністю підприємства.

Водночас Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон містить посилання лише на наказ керівництва та посвідчення про відрядження.

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням:

- пункту призначення;