Право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля

Юридична природа та конституційно-правові засоби забезпечення реалізації права громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє природне середовище. Форми відшкодування шкоди, спричиненої порушенням права громадян на безпечне навколишнє довкілля.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

Кафедра Екологічного права

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Екологічне право України»

на тему: «Право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля»

Студента 3 курсу,4 групи, факультету №10

Опанасюка Євгена Миколайовича

Керівник: ас. Суєтнов Євгеній Павлович

м. Харків - 2013 рік

План

Вступ

1. Юридична природа права громадян на безпечне навколишнє природне середовище

2. Конституційно-правові засоби забезпечення реалізації права громадян на безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне середовище

3. Організаційно-правові форми відшкодування шкоди, спричиненої порушенням права громадян на безпечне навколишнє довкілля

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Розуміння проблем екології ґрунтується на тому, що людство є частиною екологічної системи, користується природними ресурсами та цілком залежить від стану екології.

Не кожен громадянин знає, що в Конституції України, у статті 50, прямо закріплено право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушеннями цього права шкоди.

Екологічні права громадян -- це закріплені в законі і гарантовані системою права можливості у сфері охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, використання природного середовища. Забезпечення екологічних прав є основою екологічної політики держави і метою її здійснення. Екологічні права обумовлені життєвими потребами людини, необхідністю гарантувати екологічно безпечні умови життя людини як найвищої соціальної цінності.

Вони пов'язані із правом на сприятливе екологічно безпечне навколишнє середовище, оскільки у небезпечному, несприятливому навколишньому середовищі порушується право на життя, підриваються його природні умови.

Вперше право на життя в сприятливому навколишньому середовищі було закріплено в декларації Стокгольмської (1972 р.) конференції ООН по навколишньому середовищу. З тексту Декларації випливає, що право на життя у сприятливому навколишньому середовищі є таким же фундаментальним правом людини, як право на свободу і рівність. Сприятливе навколишнє середовище відповідно До Декларації -- це таке середовище, яке дозволяє вести гідне життя. У Стокгольмській декларації право на сприятливе навколишнє середовище пов'язане з відповідальністю людини за охорону і покращення його стану на благо теперішнього і майбутнього поколінь.

Концептуальні ідеї Стокгольмської конференції знайшли своє відображення в інших міжнародних актах: Заключному акті наради 3 питань безпеки і співробітництва у Європі (1975 р.), у Конвенції про транскордонне забруднення на великі відстані (1979 р.), у резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Про історичну відповідальність держав За забезпечення природи Землі для теперішнього і майбутніх поколінь» та в інших міжнародно-правових документах.

У Декларації конференції ООН по навколишньому середовищу і розвитку, яка відбулася в 1992 році в Ріо-де-Жанейро, закріплене право громадян на здорове і плідне життя в гармонії з природою. Сучасний розвиток, відповідно до Декларації, не повинен здійснюватись на шкоду інтересам охорони навколишнього середовища на благо теперішнього і майбутніх поколінь1. У Декларації були також сформульовані права громадян на доступ до інформації, участь у прийнятті рішень та доступ до правосуддя у сфері довкілля (принцип X).

В своїй роботі я б хотів детально проаналізувати право громадян на безпечне навколишнє середовище, розглянувши найбільш важливі моменти даного питання.

1. Юридична природа права громадян на безпечне навколишнє природне середовище

Екологічні права громадян мають переважно немайновий характер, спрямований на задоволення соціальних, естетичних, оздоровчих, рекреаційних та духовних потреб. Тільки право на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів може мати майновий характер, задовольняти економічні інтереси.

Виходячи з прийнятої в теорії класифікації прав людини на «класичні» та «соціальні» Довідник з прав людини. К., 1995. С. 17., екологічні права належать до соціальних, які вимагають активної діяльності держави для створення умов і гарантій їх реалізації, на відміну від класичних, які спрямовані на обмеження влади над людиною.

Екологічні права мають комплексний характер і складають окрему групу прав людини і громадянина. Основні екологічні права закріплені в Конституції України, що підкреслює їх фундаментальне значення.

У законодавстві України встановлено пpaвo на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище, на відміну від міжнародно-правових актів, де передбачено «середовище, яке дозволяє вести гідне і квітуче життя», або «життя в гармонії з природою», або на відміну від законодавства інших держав, які закріпили в законодавстві в тій чи іншій редакції право на сприятливе навколишнє середовище. Звичайно всі ці питання потребують визначення критеріїв: яке середовище можна вважати сприятливим чи безпечним для життя і здоров'я? На це питання ні у міжнародно-правових актах, ні у законодавстві України немає чіткої відповіді. Звичайно, забезпечення сприятливого навколишнього природного середовища -- більш складне завдання, ніж безпечного для життя і здоров'я. Співвідношення цих понять таке ж, як співвідношення програми максимум і мінімум. В умовах складної економічної ситуації в Україні законодавець обґрунтовано встановив мінімальні завдання.

Сприятливе середовище -- це таке, яке позитивно впливає на стан здоров'я людей.

Безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище -- це таке, яке не впливає негативно на стан здоров'я людей, не перевищує встановлених у законодавстві нормативів екологічної безпеки.

Система нормативів екологічної безпеки в Україні розвинута недостатньо. Це, у першу чергу, санітарно-гігієнічні нормативи чистоти (якості) повітря і води (гранично допустимі концентрації шкідливих речовин, або ГДКУ у повітрі і воді, які затверджені Міністерством охорони здоров'я, Міністерством екології і природних ресурсів України. Ці нормативи містять максимальні жорсткі вимоги до якості повітря і води з точки зору їх впливу на здоров'я людей. Але система ГДК не є досконалою як в Україні, так і в інших країнах, оскільки в навколишнє природне середовище викидається у промислове розвинутих країнах набагато більше забруднюючих речовин, які не нормуються і належним чином не вивчені1. У кожному п'ятому місті України нормативи ГДК шкідливих речовин у повітрі перевищуються в десятки разів. .

Право на безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду та навколишнє природне середовище передбачено у Законі України від 24 лютого 1994 року «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Закон України від 9 лютого 1995 року «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» встановлює серед принципів державної" політики: пріоритет захисту людини та навколишнього природного середовища від впливу іонізуючого випромінення, забезпечення безпеки під час використання ядерної енергії (ст. 5). Метою радіаційної безпеки при поводженні з радіоактивними відходами є захист людини і навколишнього середовища від неприпустимого радіаційного впливу, під час якого радіоактивні відходи являють собою потенційну загрозу.

Гарантування безпечного для життя і здоров'я людей навколишнього природного середовища є одним з основних принципів екологічної експертизи згідно зі ст. 6 Закону України від 9 лютого 1995 року «Про екологічну експертизу”. Пріоритетність збереження людини і охорони навколишнього природного середовища по відношенню до екологічного ефекту від застосування пестицидів і агрохімікатів є одним з основних принципів державної політики у сфері діяльності, пов'язаної із застосуванням пестицидів і агрохімікатів (згідно зі ст. 3 Закону України від 2 березня 1995 року «Про пестициди і агрохімікати»).

Як бачимо, право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище є пріоритетним, основним принципом для різних сфер діяльності, воно закріплено і гарантується законодавством України.

2. Конституційно-правові засоби забезпечення реалізації права громадян на безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне середовище

Стаття 50 Конституції України говорить, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

В законі ж України „Про охорону навколишнього природного середовища” зазначено: охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Укра...