Поняття, види та особливості робочого часу

Правова характеристика поняття робочого часу. Классифікація робочого часу: нормальний, скорочений і неповний, ненормований, надурочні роботи. "Гнучкі графіки" роботи та вахтовий метод організації робіт. Поденний і підсумований облік робочого часу.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ВСП "ВАСИЛІВСЬКИЙ КОЛЕДЖ ТДАТУ"

Курсова робота

Поняття, види та особливості робочого часу

з дисципліни „Трудове право"

Виконав: Столяренко Владислав

студент групи П - 32

відділення "Правознавство"

Керівник: Родіна Тамара Борисівна

2012р.



Зміст

Вступ

1. Правова характеристика поняття робочого часу

2. Види робочого часу

2.1 Нормальний робочий час

2.2 Скорочений і неповний робочий час

2.3 Ненормований робочий день, надурочні роботи

3. Режими робочого часу

3.1 Поняття режиму робочого часу Робота змінами

3.2 „Гнучкі графіки" роботи, вахтовий метод організації робіт

4. Облік робочого часу

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Конституція України в ст. 45 передбачає, що працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу. Тривалість робочого часу встановлюється як у централізованому порядку, так і на рівні локального регулювання. У сучасних умовах спостерігається тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового договору) регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.

Робочий час -- поняття багатозначне. Як економічне поняття робочий час -- це частка індивідуальної участі працюючих у спільній праці. Розмір суспільно необхідної частки (міри) праці на кожному етапі історичного розвитку обумовлений соціально-економічними і політичними чинниками. Урегульована законом частка (міра) праці набуває правової форми, стає юридично обов'язковою нормою тривалості праці працівників.

Обов'язковою умовою трудових відносин є тривалість робочого часу, тобто часу, протягом якого працівник відповідно до законодавства, колективного договору, угоди про працю і правил внутрішнього трудового розпорядку повинен перебувати у визначеному йому місці і виконувати роботу, яка йому доручається.

Предметом правового регулювання робочий час стає лише тоді, коли він виступає як міра праці, змістом трудових відносин. Час і розпорядок праці в особистому господарстві (наприклад, праця ремісника), так само, як і час праці, який виступає засобом виконання зобов'язань в цивільних майнових відносинах, не регламентуються правом.

Встановлена державою норма робочого часу є узаконеною часткою суспільне необхідної праці, яку кожний працівник повинен виконувати.

Питання робочого часу було і залишається актуальним як в теорії так і практиці трудових відносин. Норма робочого часу слугує засобом охорони праці внаслідок того, що вона поєднує потреби суспільства з соціально-фізіологічними потребами окремої людини, має обов'язковий характер, реально забезпечується і, як правило, точно виконується. Нормі робочого часу властивий принцип реальності, правовими гарантіями якого є максимальне обмеження надурочних робіт і відповідальність за їх незаконне проведення, державний нагляд і громадський контроль за додержанням законодавства про робочий час і час відпочинку.

Юридичною формою закріплення міри тривалості праці методом правового нормування робочого часу в широкому розумінні виступає закон. Разом з тим нормативні угоди відіграють важливу роль в регламентації розподілу та обліку робоче часу. В правилах внутрішнього трудового розпорядку окремих підприємств встановлюються розпорядок робочого дня, змін, порядок обліку робочого часу та інші важливі елементи режиму робочого часу.

Тому метою даної курсової роботи є з'ясування правового регулювання робочого часу за законодавством України.

При написанні курсової роботи були поставлені такі завдання: розкрити зміст поняття робочого часу; визначити види робочого часу та проаналізувати режим і облік робочого часу.

Об'єктом дослідження є трудові відносини по встановленню правового нормування робочого часу. Предметом дослідження є робочий час, його види, режим і облік.

Для дослідження теми курсової роботи використано загальнонаукові і спеціально-юридичні методи.

При написанні курсової роботи використано законодавчу базу з питань правового регулювання робочого часу, наукова література, навчальні посібники, статті та публікації.

Структуру курсової роботи складають: вступ, чотири питання, висновок, список використаних джерел.



1. Правова характеристика поняття робочого часу

Обов'язковою умовою трудових відносин є тривалість робочого часу, тобто часу, протягом якого працівник відповідно до законодавства, колективного договору, угоди про працю і вил внутрішнього трудового розпорядку повинен перебувати у визначеному йому місці і виконувати роботу, яка йому доручається.

Як відомо, ні рабовласницький, ні феодальний устрої не мали законодавчого обмеження робочого часу, оскільки носій робочої сили був разом з іншими знаряддями виробництва об'єктом власності.

Норми права, спрямовані на деяке регулювання тривалості робочого часу, пов'язані з розвитком капіталістичного способу виробництва на початку XIX ст. Але ще в умовах феодального суспільства в Англії, що була піонером розвитку капіталістичного виробництва, з'явилися перші законодавчі акти (в 1349, 1496Ц та 1582 рр.), якими встановлювався 13-годинний мінімальний! робочий день. Здійснювалося обмеження не максимальної, а мінімальної тривалості робочого часу.

В дореволюційній Росії по суті не було законодавства обмеження робочого часу аж до 1897 р. Щоправда, деяка регламентація робочого часу вводилась указом Петра 1 від 5 квітня 1722 р. В § 32 глави XII цього указу говорилось, що в період з 10 березня по 10 вересня бити в дзвін на роботу вранці за годину до сходу сонця, а ввечері з роботи -- через годину після його заходу, за календарем (тобто бити в дзвін вранці -- о 4,5 години, а ввечері -- о 7 годині).

Навесні 1896 р. відбувся перший масовий страйк пітерських ткачів, які заявили вимоги про обмеження робочого часу. В січні 1897 р. масовий страйковий рух повторився з тими ж вимогами.

Царський уряд відчув загрозу своєму існуванню і був змушений видати 2 червня 1897 р. закон "Про скорочення робочого дня на фабриках і заводах і про встановлення святкового відпочинку". Законом встановлювався робочий день тривалістю в 11,5 години на добу.

Після прийняття цього закону становище трудящих не поліпшилось, оскільки загальна кількість робочих годин на рік збільшилась за рахунок зменшення кількості святкових днів.

Лютнева революція в Росії 1917 р. не вирішила питання про обмеження тривалості робочого дня. Діяльність Тимчасового уряду по введенню восьмигодинного робочого дня звелася до того, що в особливому комітеті міністерства праці було тільки обговорено, але без будь-яких наслідків, питання про порядок роботи по створенню такого законодавства.

Після більшовицького перевороту першим законодавчим актом про працю був декрет від 29 жовтня (11 листопада) 1917 р. "Про восьмигодинний робочий день*". Цей декрет став прикладом для революційне настроєних мас у деяких країнах Європи, де також був уведений восьмигодинний робочий день (Німеччина, Австрія, Фінляндія, Англія, Італія). В листопаді 1919 р. навіть на першій міжнародній конференції Ліги Націй була досягнута загальна угода про прийняття конвенції про восьмигодинний робочий день.

В Україні Центральною Радою 25 січня 1918 р. був прийнятий і ухвалений Закон про восьмигодинний робочий день. Закон прийнятий "в відміну та поправку" статей 64, 65, 68-70, 72-75 та 193-201 Устава о промышленном труде. Закон поширювався на всі підприємства, в яких прикладається наймана праця, незалежно від розміру цих підприємств, так і від того, кому вони належать.

Робітничим часом або часом робочих годин на добу вважається той час, в який згідно умові найму (статті 48, 60, 96, 98 і 103 Устава о промьішленном труде) робітник повинен бути на промисловім підприємстві і в розпорядженні завідуючого ним для виконання роботи.

Робочий день, який встановлюється нормами внутрішнього розпорядку підприємств (п. 1 ст. 103 Устава о промьішленном труде -- нормальний робочий час), не повинен бути вище 8 годин на добу та 48 годин на тиждень, рахуючи сюди і час, потрібний для чистки машин та на наведення порядку в робітничому помешканні. Перед Різдвом (24 грудня) та перед Трійцею праця закінчується у 12 годин дня.

До скасування судової відповідальності за самовільне залишення підприємств Радянський Союз разом з Українською РСР і Білоруською РСР вступили в члени Міжнародної Організації Праці (МОП). Ця організація ще у 1935 р. прийняла Конвенцію № 47 "Про 40-годинний робочий тиждень". Але ця Конвенція протягом тривалого часу не набирала чинності, оскільки відповідно до існуючих положень Конвенція набирає чинності за умови, якщо вона ратифікована не менше як двома країнами -- членами МОП. На момент вступу України в МОП Конвенція № 47 була ратифікована лише однією країною -- Новою Зеландією.

В 1956 р. Україна разом з Білорусією і Радянським Союзом ратифікували Конвенцію № 47, і ця Конвенція набрала чинності. Почався новий етап скорочення робочого часу, який в Україні був завершений в 1993 р. прийняттям...