Поняття держави та її типи

Багатоаспектність розуміння поняття "держава". Принципи цивілізаційного підходу, його відмінність від формаційного. Формаційний підхід до типології держав. Характеристика феодальної держави. Проблеми демократичної перебудови українського суспільства.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Міністерство освіти та науки України

Національний університет юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Курсова робота з теорії держави і права

Тема: «Поняття держави та її типи»

План

Вступ

1. Багатоаспектність розуміння держави

2. Поняття та ознаки держави

3. Цивілізаційний підхід до типології держави

4. Формаційний підхід до типології держави

5. Типологія сучасної України

Висновок

Література

Вступ

При утворенні нової організації суспільства - держави, виникли різноманітні фактори, які сприяли творенню сучасної форми держави, державного правління. Державна влада не могла зводитись до одноосібного органу та відбувся поділ державної влади на структурні одиниці, поставлені на виконання певних функцій та збереження правового характеру суспільного життя.

Форми держави, які сформувалася у країнах, проходячи через часові перешкоди, видозмінюється, розширюється, скорочується, відчуваючи на собі характер менталітету нації, її моралі, впливу на нього зовнішніх чинників, таких як міжнародні організації, але, маючи у своїй основі той же принцип збереження прав людини.

В ст. 1 Конституції нашої держави закріплено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава[1]. Але те, що сказано в Основному законі не дає нам приводу стверджувати, що це саме так. На наш погляд, в Україні не всі особистості усвідомлюють, що для створення правової держави необхідно виникнення деяких передумов, найважливішою з яких є громадянське суспільство, тобто відповідна зрілість традиційного суспільства.

Найбільш раціональним засобом розуміння держави є глибокий аналіз її основних ознак, в яких фактично розкриті ті атрибути держави без яких, її існування н неможливе.

Але концентруючись на формальних ознаках ми забуваємо про соціальне походження самої держави, про яке говорять у своїх працях такі вчені,як Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін. Цілком погоджуючись з договірною теорією походження держави я вважаю, що в наш час люди віддаляються від розуміння того, що держава - продукт народу. Сам термін «держава» в наш час радше асоціюється з органами влади, установами, силовими структурами ніж з цілісним організмом серцем якого - є соціум, а не державний апарат[19].

Саме якщо розглядати державу з різних позицій - філософської, історичної, соціологічної, географічної та ін., можна виділити уривчасте уявлення про неї. Ми ж спробуємо зробити це комплексно, більш спираючись на юридичний підхід.

Не менш важливим для правильного розуміння держави є і підхід до її типології . Тут, як власне і щодо самого поняття держави, у вчених немає абсолютної єдності. Серед основних підходів до типології кожен має певні недоліки - невраховані фактори, як от наприклад формаційна теорія не враховує всі варіанти можливого розвитку окремих країн, наприклад особливостей держав, що виникають я на основі так званого східного способу виробництва[5].

Детально розглядаючи тему курсової ми маємо можливість глибше вивчити навчальний матеріал з цієї теми простеживши закономірності розвитку нашої держави, спробувавши сформулювати поняття та ознаки плавно перейдемо до типології сучасної України.

1. Багатоаспектність розуміння держави

Держава - дуже складне і багатоаспектне соціальне утворення. Воно може бути розглянута і як географічне, і як соціальне явище. У географічному сенсі держава є країною, що займає певну територію, і населену її громадянами. У соціальному сенсі держава виступає в якості організації, створюваної людьми і здійснює певну діяльність у сфері суспільних відносин. Як соціальна організація держава може бути розглянуто у трьох аспектах: 1) як породження всього суспільства і його органічна частина; 2) як знаряддя певного класу, верстви населення чи клану (сім'ї); 3) як самостійна організація, наділена певними правами і обов'язками.

При дослідженні держави як організації, створеної суспільством і є нею внутрішньої, невід'ємною частиною, акцент робиться на його здатність вирішувати спільні завдання всього населення для досягнення загального блага. Таким чином, держава є лише способом самоорганізації суспільства і саморегулювання його процесів. Як приклад можна навести давньогрецькі міста-держави (поліси), вільне населення яких на загальних зборах міських вирішувало основні питання життя і діяльності поліса, формувало органи держави, визначало їх основні завдання та контролював їх діяльність. Така держава за своїми зовнішніми ознаками було близько до органів управління родом, плем'ям в умовах первіснообщинного ладу[13].

Розуміння держави як знаряддя певного класу, верстви населення чи клану (сім'ї) склалося в період феодалізму і початку капіталізму, коли державна влада належала монарху і його оточенню, верхівці багатьох феодалів або людей, що володіють капіталом і мають в своєму розпорядженні економічною владою в суспільстві. Така держава є органом придушення і гноблення інших класів і верств суспільства, джерелом соціальних конфліктів, протистояння і навіть кривавої боротьби, оскільки його органи формувалися в основному з представників панівного класу, шару і діяли в його інтересах.

Останнім часом вчені все більше схиляються до розуміння держави як самостійної соціальної організації, створюваної і діє на підставі та на виконання права як основного регулятора життя суспільства.

Таке розуміння відповідає сучасним цивілізованим демократичним державам, основні владні органи яких формуються і діють відповідно до чинного законодавства, яке визначає їх повноваження, права та обов'язки по відношенню до громадян. При цьому в межах своїх повноважень державні органи приймають рішення самостійно і несуть за них юридичну відповідальність.

Перебуваючи у сфері політичних відносин, держава виступає від імені всього суспільства і має діяти в його інтересах. Спочатку, як уже зазначалося вище, держава є організацією панівного класу, шару, клану, і його політика відповідала їхнім інтересам. Політичні права і інтереси інших верств і класів суспільства багато в чому обмежувалися. У деяких державах така політична спрямованість в діяльності держави збереглася і до теперішнього часу. Наприклад, на Кубі, в Північній Кореї, Іраку держава є знаряддям однієї партії, а точніше - її керівних органів, тобто обмеженої групи людей.

Вирішуючи політичні питання, які є головними в суспільстві, держава тим самим впливає на весь хід суспільного життя країни. Приміром, законодавчо закріпивши рівність націй і релігій, держава тим самим забезпечує рівність громадян незалежно від їх національної приналежності і віросповідання. У цьому полягає сутність держави та її основна відмінна риса від всіх інших соціальних організацій, що діють у суспільстві.

Перш за все держава розглядалася як спілкування вільних людей, об'єднаних прагненням до загального блага. По суті це означало спілкування людей, що визнають владу їх власного об'єднання (Платон, Аристотель). Згодом до цих ознаках був доданий новий - згода в питаннях права (Цицерон).

Одним з істотних властивостей так розуміємо держави було те, що здійснювана їм влада була органічною, тобто саморозвиваюча і самодостатньою, що збігається з вільним спільнотою.

Термін «держава» ввів одним з перших в науку Макіавеллі, що відносився до числа тих мислителів, які обґрунтовували самостійний характер політики, відокремивши її від релігії і моралі.

Затвердилися потім в політичній думці розмежування суспільства і держави стало основою для нових визначень держави, в яких фіксувалася його відокремлення від суспільства в якості не збігається з ним організації влади, апарату управління. При цьому в одних політичних концепціях розуміння держави базувалося на пріоритеті держави перед суспільством, в інших - на пріоритеті суспільства перед державою. Цим розмежуванням в політико-правовій думці було закладено протиріччя між древнім розумінням держави як форми організації громадян в цілісність, яким належить влада і які становлять власне держава, і новим розумінням держави, коли воно ототожнюється фактично лише з системою органів державної влади і управління, переставши включати в себе самих громадян. На цій основі в теоретичній літературі утвердилось ототожнення держави з правителем, королем, а згодом з парламентом або іншими обраними органами влади. Це ототожнення офіційно закріплено в законодавствах багатьох сучасних держав, в преамбулі конституцій яких міститься положення про прийняття їх народом.

Наприклад, чинна Конституція США починається з відомої фрази: «Ми, народ Сполучених Штатів ..., приймаємо цю Конституцію». Хоча насправді вона була прийнята не народом на референдумі, а спеціальним представницьким органом. Це ототожнення народу і держави фіксується і в тих конституціях, в яких права народу закріплюються як права органів державної влади (наприклад, Конституція Японії). Таке ототожнення має місце і в тих випадках, коли народовладдя на ділі зводиться до системи парламентаризму. Звідси випливає, що два зазначених вище розуміння держави в науковій літературі суперечать один одному Визначення ж не повинно містити суперечності.

Великий французький мислитель XVI століття Жан Боден (15...