Римські оповідання

У «Римських оповіданнях» - повоєнна Італія. Розповідь йде від першої особи, зазвичай, це простий хлопець із тих, хто водить таксі, стоїть за прилавком, миє посуд у ресторані, вештається у пошуках роботи, може з відчаю стати злодюжкою, а якщо пощастить, влаштується у кіно на роль гангстера. Життєва достовірність і ліризм «Римських оповідань» наближає їх до неореалізму, однак, на відміну від неореалістів, Моравіа ніколи не розвиває теми солідарності простих людей, вони в нього роз'єднані, самотні. Майже трагічно звучить цей мотив роз'єднаності в оповіданні «Ромул і Рем»: двоє колишніх друзів із Опору після війни стають майже жебраками, і один із них, усвідомлюючи свій ганебний вчинок, грабує іншого. Немовби нічого не змінилося з того часу, коли Ромул убив свого брата Рема, а пізніше заснував місто Рим. Трагічне в оповіданнях Моравіа сусідить із комічним.