Макроекономічна політика і досягнення країн з перехідною економікою
Макроекономічна політика і досягнення країн з перехідною економікою (1989-1999)Курсова робота з міжнародних відносинВступГоловна мета даної роботи – розглянути нижчеподані запитання і дати на них відповіді. А саме:наскільки країни з перехідною економікою Центральної Європи і колишнього Радянського Союзу здатні встановити макроекономічні межі, необхідні для підтримки інвестиційного та економічного зростання; чим відрізняються успішніші країни від менш успішних при аналізі стартових умов, політичного середовища, стану інституцій; наскільки слабкі інституції або їх відсутність шкодять введенню високоефективної політики; чи слабкі інституції підсилюють дилеми макроекономічної політики; чи не багато уваги було приділено зменшенню інфляції або її швидкому спадові за рахунок економічного зростання; які уроки можна застосувати для тих країн з перехідною економікою, які все ще борються за досягнення макроекономічної стабільності та економічного зростання; який потенційний вклад може збільшити фактор технологічної конвергенції (фактор наздоганяння) за умов формування економічної системи. ПКЗ ВВП свідчить, що в 1998 р. спільна частка регіону СНД становила 3,7% світової економіки, а Центральної Європи і балтійських країн – 2,4%.1. Огляд реформ і напрямків політикиСтратегія реформРеформа економічної системи 1990-х рр. Центральної Європи і колишнього Радянського Союзу була фундаментальною. Вона передбачала великі зміни існуючих інституцій, видів власності, корпоративного правління, законів, способів особистої поведінки і ставлення до роботи. Деякі інституції скоротили або зовсім закрили, інші – розширили або створили нові. Ці інституційні зміни сильно вплинули на відносні ціни і структуру зовнішньої торгівлі, а також призвели до значних змін у структурі продукції. Щодо інституцій, професійних навичок, цін і продуктів, то між початковим їх станом (тобто таким, в якому вони перебували в постсоціалістичний період до початку перебудови) і кінцевим, тобто якими вони мають бути наприкінці, була велика віддаль. Стратегія реформ, які б впливали на перебудовчі процеси, спрямовувалася на зміст, послідовність і їх темп.Обираючи стратегію широких реформ і певні напрямки розвитку, країна з перехідною економікою мала врахувати особливості економічних умов і політичні труднощі. Для такої стратегії типовими були шість головних складових: мікролібералізація (особливо щодо цін, торгівлі і входження в ринок), макростабілізація (особливо щодо інфляції, державних фінансів і зовнішніх боргів), структурні зміни (особливо приватизація та міжнародна торгівля), нові ринкові інституції (особливо щодо комерційних кодів, права власності і ринкових секторів фінансів/капіталів), мережі безпеки і зовнішньої допомоги. Перші чотири компоненти для будь-якого пакета реформ є обов’язковими. Зростаючий рівень безробіття і скасування більшості субсидій громадянам зумовили перебудову всієї системи соціального забезпечення. Зовнішня допомога країнам, за винятком колишньої Німецької Демократичної Республіки (НДР), а також до певної міри Болгарії, Польщі і колишньої Югославії (Боснії, Косова), була незначною і вплив її був несуттєвим.Успадковані обставини поділяються на дві категорії: спільні і специфічні для певної країни. Оскільки напрямки реформ та шляхи перебудови висвітлили деякі головні спільні риси, у всіх країнах домінувала їх спільна категорія. Проте різні обставини, специфічні для кожної окремої країни, були настільки суттєвими, що мали великий вплив на вибір загальної стратегії реформ і відповідних напрямків розвитку.Найбільше схожості було виявлено в мікролібералізації і в певних важливих структурних змінах, головним чином – у переорієнтації зовнішньої торгівлі і приватизації. Дещо несподівано значні розбіжності виникли у сфері макроекономічної політики. Однак у другій половині 1990-х рр. ці розбіжності частково зникли.Тут можна виділити три стратегії загальних реформ: «шокова терапія», швидкісне регулювання і поступові зміни. «Шокова терапія» насправді застосовувалася тільки в колишній НДР. Хоч ця стратегія пропонувала потенціал для швидкого перерозподілу ресурсів, вона виявилася занадто затратною, щоб зацікавити інші постсоціалістичні країни. Останнє місце займає стратегія поступових змін. З кінця 1970-х рр. її успішно проводили в Китаї. Проте в умовах загальної (економічної, установчої і політичної) кризи справді єдиним вибором для колишнього Радянського Союзу і Центральної Європи було швидкісне регулювання. Декілька країн, наприклад Хорватія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Словаччина і Словенія, вибрали сильний його варіант (далі – варіант S), а багато інших країн, зокрема Росія і Україна, – слабкий варіант (варіант W). Різниця між двома варіантами була значною, особливо вона спостерігалася у перші роки перебудови.a) Швидкісне регулювання: сильний варіант (варіант S) для більшості країн Центральної Європи і БалтіїВ. Клаус, колишній прем’єр-міністр Чехії, сформулював такий варіант політики реформ, що містить 10 заповідей:реформи в посткомуністичних країнах – наслідок соціальних і політичних процесів, а тому їх не можна запланувати заздалегідь чи соціально започаткувати однією особою або центром; роль допомоги з-за кордону є маргінальною; економічний шок в значенні великого спаду виробництва є неминучим; для впровадження обмежувальної макроекономічної політики, лібералізації цін і зовнішньої торгівлі, для проведення процесу приватизації необхідні рішучі дії; обмежувальна макроекономічна політика має бути довготривалою; шокові ціни, що випливають з лібералізації цін, необхідно рішуче захищати, вони мають бути збережені; економічна перебудова потребує загальної приватизації; якнайширший розподіл витрат на реформи; успішна перебудова передбачає появу нових ринків для зарубіжних товарів, вільного припливу людей та ідей; успішна перебудова потребує успішних політиків. Ці заповіді концентрують підходи значної частини реформаторів початку 1990-х рр. – тих, які приймають рішення, і їхніх радників. Проте лише справжній розвиток забезпечує грунт для важливих модифікацій цього визначення.Вибір реформ, що звичайно випливає з політичних процесів, обмежується старою метою наслідування або навіть повтором добре відомих рішень капіталістичних країн з ринковою економікою щодо інституцій і політики. Більше того, реформатори можуть мати, повинні мати і, як правило, мають певні проекти реформ для досягнення цієї мети. Ці проекти корисні навіть тоді, коли графік, послідовність і методи впровадження змінюються внаслідок політичного тиску.
Другие файлы:
Роль та значення окремих країн і регіонів у міжнародній економіці
Класифікація країн за станом соціально-економічного розвитку на сучасному етапі. Оцінка місця та значення Америки, Західної Європи, Японії та країн, щ...
Функціонування банківських систем зарубіжних країн
Забезпечення конвертованості національної валюти в країнах з перехідною економікою, формування моделей банківської системи в зарубіжних країнах. Фінан...
Теоретичні моделі економічного зростання (economic growth models) та їхня роль для країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою
Сутність макроекономічного поняття "економічне зростання". Його фактори – природні та трудові ресурси, капітал і технології. Загальний аналіз і схема...
Розвиток реклами в Західній Європі і США до ХХ століття
“Споживач перебуває у постійній облозі. Його вкрай залякано. Його безжально лупцює телебачення, запекло атакує преса, бере приступом радіо, спантеличу...
Макроекономічна політика у відкритій економіці
Поняття та суть відкритої економіки. Критерії відкритості країн на мікро- і макрорівні. Наукові підходи до вивчення державної економічної політики та...
