Увага в житті людини

Загальне поняття про увагу: сутність та зміст даного явища, його фізіологічне та психологічне обґрунтування. Види і властивості, оцінка ролі та значення в житті людей. Увага у процесі сприйняття і засвоєння матеріалу студентами вищих навчальних закладів.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Вступ

Навчання студентів - це дія на їхню психіку і діяльність з метою озброєння знаннями, уміннями, навиками. Характер і кількість знань визначається вимогами сучасного виробництва, трудової діяльності до рівня підготовленості і розвитку особистості фахівця певного профілю. Знання, уміння, навики в області своєї професії - основна частина підготовки і розвитку студента.

Засвоєння і сприйняття знань у вищій школі відбувається в інших умовах, ніж в середній школі. Це обумовлено задачами вищої школи: сформувати спеціаліста на основі новітніх досягнень науки і техніки, віковими особливостями та рівнем знань студентів, а також характером організації навчання у вищій школі. У вищій школі переважно лекційна форма навчання, інакше дозуються знання, своєрідно організується облік їх засвоєння, студент має більше можливостей самостійно планувати свою навчальну діяльність.

Слід зазначити, що основною умовою сприйняття та засвоєння навчального матеріалу є увага. Вона є необхідною внутрішньою умовою будь-якої діяльності людини, формою виявлення її свідомості. Увага необхідна для того, щоб враження від предметів та явищ зовнішнього світу дійшли до свідомості людини. Загалом можна сказати, що увага - це єдині двері, через які проходить все, що є в нашій свідомості.

Виходячи з вище сказаного, можна сказати, що лекція чи практичне заняття буде продуктивним як для викладача, так і для студента в тому випадку якщо викладач оволодіє увагою присутніх студентів і перетворить масу слухачів в аудиторію, що слухає. Для цього існують різні способи і методи, починаючи від суворого контролю і оцінювання знань, закінчуючи стимулюванням і зацікавленням студентів темою заняття.



1. Загальне поняття про увагу

На органи чуття людини одночасно діє безліч різноманітних подразників. Але не всі вони безпосередньо проникають у її свідомість. Відбувається неначе добір тієї інформації, що становить інтерес і має важливе значення для особистості. Решта сприймається як другорядне, нечітко або взагалі не помічається. Вибірковий, цілеспрямований характер психічної діяльності складає сутність уваги.

Отже, увага - це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або на власних переживаннях [2, с. 115].

Увагу часто не вважають особливим психічним процесом, як сприймання, пам'ять чи мислення. Тому вона ніби «жертвує собою» задля них і забезпечує успішну і чітку роботу нашої свідомості. Не можна бути уважним завжди. Увага завжди проявляється у конкретних психічних процесах: ми вдивляємося, вслуховуємося, принюхуємося, обдумуємо задачу, чи забувши про все на світі, пишемо вірш. Увага може бути направлена на об'єкти зовнішнього світу чи на особисте внутрішнє життя.

Фізіологічною основою уваги є наявність осередку збудження в тій чи

іншій ділянці кори головного мозку, залежно від психічного процесу. Який

обслуговується вданий момент увагою. Але проходить певний час і якийсь інший подразник стає для людини головним. Цей головний подразник, що виникає в корі головного мозку найсильніший осередок збудження, називають домінантним, а нервове збудження, що виникає під впливом, називають домінантною.

Людина не може одночасно думати про різні речі і виконувати різноманітні види роботи. Тому в кожний окремий момент її свідомість направляється на ті предмети і явища, які являються для неї найбільш важливими і значущими. Яскравим прикладом дії особливо актуальної інформації являється факт, відомий під назвою «феномен вечірки». Уявіть собі, що ви знаходитеся на якому-небудь святкуванні і захоплені цікавою бесідою. Раптом ви чуєте своє ім'я, неголосно сказане ким-небудь в іншій групі гостей. Ви швидко переключаєте увагу на розмову, яка відбувається між цими гостями і можете почути щось цікаве про себе. Але в цей час ви перестаєте слухати, що говорять в тій групі, де ви стоїте, тим самим опускаючи тему попередньої розмови. Ви орієнтуєтеся на групу і відключаєтеся від першої. Саме висока значимість сигналу (а не його інтенсивність), бажання взнати що про тебе думають інші гості, змінили напрям вашої уваги [7].

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого [2, c. 115].

Серед усіх психічних процесів і властивостей увага посідає особливе місце. Вона не має свого специфічного предмету вивчення, проте супроводжує всю психічну діяльність людини. Відчуття і сприймання, пам'ять, мислення, уява - кожен з цих процесів має свій специфічний зміст. Відмінність уваги від психічних пізнавальних процесів полягає у тому, що вона сама безпосередньо не відображає реальність, а регулює та контролює діяльність пізнавальних процесів. У цій своїй якості увага виконує функцію психічної регуляції та контролю.

З вище сказаного можна зробити висновок, що увага є основою інтелектуальної діяльності, без неї не може перебігати жоден психічний процес. Тому висновок є однозначним: чим вищий рівень розвитку уваги - тим вища ефективність навчання. Але, щоб її стимулювати і розвивати, потрібно знати основні вид і властивості уваги [5, с. 150].



2. Види і властивості уваги

увага студент вищий психологічний

До основних якостей уваги слід віднести такі:

1. Активність уваги.

2. Спрямованість уваги.

Активність уваги визначає її як мимовільну, довільну та післядовільну. Усі різновиди уваги тісно пов'язані між собою і за певних умов переходять одні в одних.

Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи той аналізатор організму. До таких факторів можна віднести такі як інтенсивність, новизна, раптовість, емоціональна забарвленість і т.д. Мимовільна увага властива і людині, і тваринам, хоча виникнення її в людини якісно відрізняється від мимовільної уваги тварин. Людина, на відміну від тварини, може опанувати свою мимовільну увагу, предмет мимовільного зосередження може стати предметом свідомого зосередження. Мимовільна увага виникає за умови, коли сила впливу сторонніх подразників перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих збуджень [2, c. 120].

Мимовільну увагу викликають також подразники, що відповідають потребам індивіда, мають для нього певне значення. Привертає увагу до себе те, що має для особистості постійну або тимчасову значимість. Так, тихий голос близької для нас людини, значно швидше залучить до себе нашу увагу, ніж могутній бас відомого співака. Французький психолог Т. Рибо писав, що характер мимовільної уваги знаходиться у глибинних схованках нашої суті. Напрямок мимовільної уваги певної особи відображає її характер або, меншою мірою, її інтереси і прагнення. Основна функція мимовільної уваги полягає в швидкій і правильній орієнтації людини в умовах навколишнього середовища, яке постійно змінюється, у відокремленні тих її об'єктів, що можуть мати в цей момент найбільш життєвий сенс.

Довільна увага має цілеспрямований характер і виникає під впливом свідомо постановленої мети і характеризується вольовим зусиллям. Цей вид уваги існує тільки в людини. Основний факт, що вказує на наявність у людини особливого типу уваги, невластивого тварині, полягає в тому, що людина довільно може зосереджувати свою увагу то на одному, то на іншому об'єкті, навіть у тих випадках, коли в навколишньому становищі нічого не змінюється. Дитина раннього віку розглядає звичну обстановку, і її погляд блукає по навколишніх предметах, не зупиняючись на жодному з них і не виділяючи того чи іншого предмета з інших. Мати говорить дитині: «Це - горнятко!» і вказує на нього пальцем. Слово і вказівний жест матері відразу ж виділяють цей предмет із інших, і дитина фіксує поглядом горнятко й тягнеться до нього рукою. Увага дитини продовжує мати мимовільний, зовнішньо детермінований характер, з тією тільки відмінністю, що до природних факторів зовнішнього середовища приєднуються фактори суспільної організації її поведінки, керування увагою дитини за допомогою вказівного жесту й слова. У такому випадку організація уваги розподілена між двома людьми: мати націлює увагу, дитина підкоряється її вказівному жесту й слову. Однак це - лише перший етап формування довільної уваги: зовнішній за джерелом і соціальний за природою. У процесі свого подальшого розвитку дитина опановує мову і стає спроможна самостійно вказувати на предмети й називати їх. Розвиток мови дитини вносить корінну перебудову в керування її увагою. Зараз вона вже здатна самостійно переміщати свою увагу, указуючи на той чи інший предмет жестом або називаючи його відповідним словом. Фактори довільної уваги, на відміну від мимовільної, пов'язані не стільки із зовнішніми подразниками, скільки із самим суб'єктом і структурою його діяльності, насамперед з цілями і завданнями цієї діяльності. Механізмом довільної уваги можна вважати принцип домінанти. Головним збуджувачем довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов'язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Чим віддаленіша в часі мета і чим складніші умови та способи її досягнення, чим менше приваблює людину сама діяльність, тим більшого напруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги, вона потребує. Така діяльність, а саме такою є навчальна і трудова діяльність, вимагає належного зосередження уваг...