Театральність як чинник культури поведінки публічної особи

Театральність як предмет наукового дослідження, один із найважливіших чинників культури поведінки публічної особи. Огляд розвитку її крізь призму історії. Мова жестів, потреба в імітації як важливі засоби театральності. Феномен репрезентації особистості.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

71

Размещено на

ВСТУП

театральність культура поведінка

Актуальність теми дослідження. Усе частіше ми чуємо такі стійкі фразові словосполучення як «влаштувати театр», «роль телеведучого», «акторська майстерність» та інші не лише в контексті театральному. Це наштовхує на думку, що «театр» як дефініція уже давно вийшов за свої старі межі означуваного, більше того, утворилося відносно нове поняття «театральності», яке є дотичним до інших різноманітних дисциплін, зокрема риторики, журналістики, архітектури і тд. У сучасному телезнавстві відчутне прагнення розширити теоретичні надбання цього аспекту та узагальнити набутий досвід. Зацікавлення, пов'язане із театральністю публічних осіб, зокрема й журналістів, стало об'єктом досліджень багатьох видатних учених, які значну увагу звертали на історію виникнення поняття «театральності», специфіку розвитку і використання, риси та складові «театральності»; зроблено важливі наукові узагальнення зарубіжними дослідниками (Е. Бернс, Ж. Бодіар, Х. Вільєгас, М. Герман, Е. Гофман, А. Гутман, М. Євреїнов, М. Карлсон, Ю. Лотман, Л. де Моз, П. Паві, Ж. Фераль, Й. Фієбах, Г. Фукс, Х. Шрамм). На сьогодні найґрунтовніше тему опрацювали німецький вчений і драматург Б. Брехт (праці зібрані у п'ятитомнику «Театр» 1965 р.), одна з найвидатніших сучасних театрознавців професор Вільного університету в Берліні Е. Фішер-Ліхте («Знакова мова театру» 1990 р., «Перформативність і подія» 2002 р.) та іспанський дослідник О. Корнаго («Театральність як парадигма сучасності» 2005 р.).

В українській науці також помітні спроби вивчення театральності (В. Василько, І. Волошин, В. Гоян, О. Клековін, Л. Конюхова, О. Шестопал). Варто згадати відомого українського актора, драматурга, теоретика театру Леся Курбаса, який говорив про цінність «театральності» як явища [26]. Але відсутність вичерпних праць, особливо українських науковців, дозволяє ще раз і ще раз повертатися до теми театральності як важливого чинника поведінки публічної особи. Ця актуальність зумовлена об'єктивною потребою систематизувати уже отримані раніше знання, комплексно дослідити поняття театральності на прикладах українського телебачення (зокрема телеканалів 1+1 і ZIK) та розглянути сукупність складових частин культури поведінки публічної особи, які лежать в основі театральності.

Мета дослідження зумовлена з'ясуванням значення театральності як важливого чинника поведінки публічної особи, а також потребою підвищити у цьому питанні рівень компетентності журналістів і збільшити базу теоретичних напрацювань про театральність як фактор поведінки.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

· простежити стан вивчення проблеми;

· звернути увагу на засоби досягнення репрезентації;

· розкрити поняття «жест», «міміка», «мова тіла», «образ», «персоніфікація», «репрезентація», «театральність»;

· провести спостереження за театральністю поведінки публічних осіб (зокрема журналістів) і її проаналізувати;

· сформулювати основні засади використання театральності у поведінці публічних осіб на телеканалі.

Об'єкт дослідження - матеріали каналів українського телебачення «1+1» та ZIK. Предмет дослідження - театральна поведінка публічних осіб.

Джерельна база дослідження. Шляхом суцільного та вибіркового аналізу підібрано фактичний матеріал різних за жанром телепрограм («Смачна країна», «Світське життя», «Перший мільйон», «ТСН», «Прямим текстом», «Голос країни. Перезавантаження») із телеканалів «1+1» та ZIK. Для розкриття завдань проаналізовано 6 програм.

Методи дослідження. Відповідно до поставлених завдань використано методи дослідження теоретичного рівня: абстрагування, коли через гру актора на сцені уявляємо працю журналіста у медіях, фіксуємо увагу на ідеальних навичках володіння тілом і переносимо на поведінку конкретних публічних осіб; аналізуємо праці дослідників, культуру поведінки публічних осіб і синтезуємо теоретичні знання з практичними для цілісної картини театральної поведінки. Застосування індукції дало можливість розробити припущення про використання театральності у поведінці за конкретних, змодельованих ситуацій і дедукції для виведення висновків в кінці кожного розділу з опрацьованого матеріалу, а метод узагальнення взяти за основу атрибути театральності притаманні акторам. Структурний аналіз допомагає показати театральність як цілісну функціональну систему. На теоретичному рівні проведено логічне дослідження зібраних фактів, узагальнення тверджень, суджень, зроблено висновки. Ми співвіднесли ранні наукові уявлення з тими, що виникли в процесі цієї роботи. Таким чином, новий теоретичний зміст надбудований над емпіричними знаннями. Широко використано логічні методи схожості, відмінності, вирішене завдання подальшого узгодження теоретично розроблених систем з нагромадженим новим експериментальним матеріалом.

Методика вивчення театральності - це збір, аналіз, узагальнення фактів, систематизація отриманих знань, аналіз наукової літератури, телепередач, аналіз промов, встановлення напрямків практичного використання отриманих знань, а саме спостереження за поведінкою публічної особи.

Наукова новизна роботи полягає у вивченні театральності з позиції поведінкової характеристики. Таке дослідження проводиться вперше, адже хоча категорію театральності й розглядало багато вчених, зокрема й українських, театральність як взаємозв'язок поведінкових частин є абсолютно новим питанням, раніше не сформульованою темою. Результатом науково-теоретичного аналізу проблеми стали положення, що вирізняються науковою новизною конкретизації поширення відомих результатів на новий клас об'єктів та їх уточнення.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Ідеї та одержані результати можна впроваджувати у процес викладання спеціалізованих курсів. Матеріали та висновки бакалаврської роботи можна ввести в університетські курси для застосування театральності на практиці молодих журналістів, розвиток навичок володінням мовою тіла, мімікою, поглядом, голосом у комплексі та окремо. Висновки стосовно засобів досягнення репрезентації можуть бути використані в роботі телевізійників-практиків для урізноманітнення екранної поведінки, для вивчення стилю журналістів, поглибленого «прочитання» поведінки публічних осіб. Ознайомлення з положеннями наукової роботи підвищуватиме комунікативну компетенцію працівників телебачення. Комплексний підхід стимулюватиме зменшення непорозуміння між інтерв'юером і респондентом та сприятиме розвитку позитивних виявів телевізійної культури.

Структура наукової роботи. У Вступі обґрунтовано актуальність теми та доцільність її вибору, формулюється мета, зміст поставлених цілей, об'єкт, предмет, зазначено обрані методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів, вказано особистий внесок автора.

У першому розділі - «Театральність - предмет наукового дослідження» - окреслено основні тенденції вивчення поняття театральність від давніх віків до сьогодення, простежено динаміку в розвитку цього поняття. У другому розділі - «Явище не лише театральне» - охарактеризовано дотичність поняття «театральність» до такої категорії, як поведінковий текст, розглянуто телебачення як один із найсприятливіших майданчиків для прояву театральності публічними особами. У третьому розділі - «Феномен репрезентації» охарактеризовано характерні властивості лицедійства - невербальну поведінку та голос, грим, декорації і інші складові частини. У Висновках узагальнено та синтезовано результати наукового пошуку і викладено основні положення.

РОЗДІЛ 1. ТЕАТРАЛЬНІСТЬ - ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Розвиток поняття «театральність»

Категорію театральності доволі важко описати понятійним апаратом. Все частіше лунають застереження проти спроб дати дефініцію поняттю театральності, і все частіше його вважають «магічним». Адже коли ми беремося аналізувати театральність, одразу виникає низка запитань: чи можливо ідентифікувати характерні риси театральності як окремої дисципліни? Коли доцільно використовувати дефініцію «театральність» для театру, а коли для повсякденного життя?

Вперше визначення театральності було предметом обговорення на Симпозіумі Театральної Історіографії, який проводився у Гельсінкі у 1993 році. Вчені розглянули значення, функцію та використання слова «театр» у різних дискурсах [46, 57].

На Симпозіумі Театральної Історіографії, який проводився під час Гельсінської IFTR/FIRT Конференції у 1993 році, в дискусійне коло увійшов один специфічний термін, який насичував її та проходив крізь неї до такої міри, що почав займати позицію та функцію ключового терміну у театральній історіографії - театральність. Однак, це не стало несподіванкою на симпозіумі, що постановив розглянути два базових питання. Перше: дослідити застосування аналітичних стратегій з інших дисциплін до театральної історії та друге: ідентифікувати відмінні (характерні) риси театральної історії як окремої дисципліни. Обидві концепції щільно пов'язані з концепцією театральності.

Але використання терміна «театр» та інших споріднених термінів у різноманітних дисциплінах було не новою подією. Воно вже фігу...