Психологічний аналіз агресивної поведінки дітей підліткового віку

Агресія та агресивність як предмет наукового дослідження. Психологічні та соціальні детермінанти підліткової агресії. Обґрунтування методик та процедура психодіагностичного обстеження. Взаємозв'язок умов соціалізації з проявами агресивності у підлітків.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Міністерство освіти і науки України

Дипломна робота

Психологічний аналіз агресивної поведінки дітей підліткового віку

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз психологічних особливостей агресивної поведінки підлітків

1.1 Агресія та агресивність як предмет наукового дослідження

1.2 Психологічні та соціальні детермінанти підліткової агресії

Розділ 2. Експериментальне вивчення психологічних особливостей агресивності підлітків

2.1 Обґрунтування методик та процедура психодіагностичного обстеження

2.2 Аналіз результатів психодіагностичного обстеження

2.3 Програма та процедура корекції агресивності підлітків

2.4 Аналіз тренінгової роботи та результатів повторного психодіагностичного обстеження

Висновки

Список літератури

Вступ

Проблема агресивності дітей та молоді у сучасних умовах є актуальною як для суспільства в цілому, так і для вікової психології. Психологи вказують на те, що агресивність ускладнює пристосування дітей до умов життя в суспільстві і посідає одне з перших місць у девіантній поведінці неповнолітніх [33, 252].

Агресивні тенденції найрізкіше виявляються у підлітків. Цьому сприяють як особливості фізіологічного розвитку в цей період (гормональні зрушення, велика збудженість нервової системи), так і психологічні особливості („відчуття дорослості”, реакція емансипації та опозиції, потреба в самоспостереженні, гостра чутливість до невдач).

У психологічній науці відсутнє єдине визначення поняття „агресія”. Однак більшість авторів вважають, що агресія - це форма поведінки, яка спрямована на заподіювання фізичної або психологічної шкоди живій істоті, а агресивність - тенденція особистості до деструктивних дій, яка набувається в процесі розвитку її в суспільстві [6],[44].

Розрізнювання понять „агресія” і „агресивність” дуже важливе. З одного боку, не всі агресивні дії пояснюються агресивністю особистості. З іншого - агресивність людини не завжди виявляється в агресивних діях. Це залежить від низки факторів[44.]. Поряд із поняттям „агресивність” існує поняття „ворожнеча”. Різниця в тому, що агресивність виявляється в діях, а ворожнеча - у ставленні до оточення. К.Ізард розглядає ворожнечу як комплексну афективно-когнітивну рису. До тріади ворожнечі він включає емоції гніву, огиди, презирства. Ворожнечу найчастіше виявляють вербально, у формі наклепу, грубих, образливих, глумливих слів[21].

Більшість сучасних авторів негативно оцінюють агресивну поведінку. Однак деякі автори вважають, що агресивність має й позитивну сторону: вона може проявлятися в активності й ініціативності.

Незважаючи на значну кількість публікацій, проблема агресивності дітей та молоді вивчена недостатньо. Саме тому темою нашої дипломної роботи ми обрали „Психологічні аналіз агресивної поведінки дітей підліткового віку”.

Об'єкт дослідження - діти підліткового віку.

Предмет дослідження - прояви агресивності у дітей підліткового віку.

Мета дослідження - виявити психологічні особливості агресивності у підлітковому віці та фактори, що сприяють виникненню агресивних тенденцій підлітків на сучасному етапі розвитку суспільства.

Завдання дослідження:

здійснити теоретичний аналіз проблеми агресивності підлітків;

обґрунтувати методики діагностики агресивності як тенденції поведінки підлітків;

розробити та апробувати програму корекції агресивності у підлітків.

Гіпотеза дослідження: прояви агресивності у дітей підліткового віку тісно пов'язані з умовами їх соціалізації.

Теоретичною та методологічною основою дослідження стали загальнонаукова методологія системного аналізу розвитку особистості у діяльності (Н.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, Б.Г.Ананьєв, С.Л.Рубінштейн), теоретичні погляди на розвиток особистості Г.С.Костюка, динамічний підхід у дослідженні психічних станів та рис особистості (А.І.Анциферова), а також теоретичні тези А.А.Реан, Т.Г.Рум'янцевої, А.Бандури, М.Д.Левітова щодо природи агресивності людини та її прояву.

Для досягнення мети та реалізації поставлених завдань дослідження нами були використані наступні методи: опитувальник Басса - Даркі, проективні тести „Неіснуюча тварина”, „Кінетичний малюнок сім'ї”.

Експериментальна база дослідження - загальноосвітня школа № 1 м.Радехів Львівської області. У дослідженні брало участь 74 учні 6-7 класів, з них 36 хлопчиків та 38 дівчаток.

Розділ 1. Теоретичний аналіз психологічних особливостей агресивної поведінки підлітків

1.1 Агресія та агресивність як предмет наукового дослідження

Слово „агресія” походить від слова „aggredi”, корінь, основа якого буквально походить від „adgradi” (gradus означає "крок", а ad - "на"), тобто отримує щось на зразок „рухатися на ”, „на -ступати”. Aggredi - це неперехідне дієслово, тому воно не вживається з прямим доповненням, не можна сказати to aggress somebody "нападати когось”. Спочатку лексичне значення словосполучення „бути агресивним” трактувалося на зразок „рухатися у напрямку мети без роздумування, без страху та сумніву”.

Сучасний словник психологічних термінів трактує агресивність як ворожість, властивість чи рису особистості, яка підкреслює її тенденцію завдавати неприємності, нападати, наносити шкоду іншим людям чи оточуючому середовищу. Агресія чи агресивна поведінка - це специфічна форма дій людини, яка характеризується демонстрацією переваг в силі в силі чи застосуванні цієї сили по відношенню до іншої людини чи групи людей, який суб'єкт прагне завдати шкоди.

Зарубіжні та вітчизняні психологи до цього часу сперечаються з приводу термінологічного визначення агресії. Їй присвячені монографії, проводиться багато експериментальних досліджень. Проблема розглядається в різних галузях наукового пізнання: філософія, психологія, соціологія, та в різних галузях психологічної науки: у психології особистості, соціальній, вікові та дитячій психології, психодіагностиці, психокорекції тощо. Незважаючи на все це, Г.Кауфман у статті „Визначення і методологія у вивченні агресії” мав достатньо підстав стверджувати, що в даній проблемі „ми стоїмо ще на зовсім невідомому ґрунті” і невипадково існує безліч теорії та підходів до визначення сутності поняття „агресивність” [26].

Вчені, представники біхевіористичного напрямку в психології, агресивними називають відкриті, зовнішньо виражені дії. Це дії дуже активні, часто ініціативні й завжди завдають об'єкту (людині, в окремих випадках і неживому предмету) шкоду. Таким чином, агресивні дії завжди шкодоносні, але ступінь цієї шкоди залежить як від агресора, так і від людини, яка чинить опір. Звичайно варто відзначити, що агресивні дії дуже різноманітні за формою та заподіяною шкодою. Більшість злочинів, у відповідності до поглядів біхевіористів, можна розглядати як прояв агресивності: посягання на благополуччя і життя людини [37].

Дуже часто агресивна поведінка виражається у грубих, образливих, глузливих словах. Такі слова сприймаються інколи навіть більш болісно, ніж агресивні дії.

Інші дослідники, наприклад Дж.Каган, Фішбах вказували, що про агресію не можна судити лише за її зовнішніми проявами. Якщо одна людина б'є іншу, це ще не означає, що вона діє агресивно. Для визначення агресивності поведінки потрібно знайти її мотиви і те, як вона переживається. Отже, на думку вчених, діагностика агресії повинна включати в себе оціночний момент [26].

Агресивний стан може бути відкритим, тобто зовнішньо вираженим у відповідних діях, і прихованим, наприклад, агресивний настрій, який не знайшов виходу в агресивній поведінці. Іноді людина, яка має агресивні задуми, навмисно їх маскує удаваним позитивним ставленням, і в таких випадках замаскований агресивний стан непросто „викрити”.

Якщо розглядати мотиваційну сторону, то заслуговує уваги розрізнення агресії інструментальної та навмисної. Інструментальна агресія тоді, коли людина не ставила собі за мету діяти агресивно, але „так вийшло”, або за суб'єктивною свідомістю „так потрібно” було діяти. Фішбах запропонував розрізняти три види агресії: випадкову, інструментальну та ворожу. В цей же час Кауфман вважає, що випадкову, тобто ненавмисну дію, яка завдала шкоди, не можна вважати агресивною. Правда, у більшості випадків дуже важко встановити, чи являється агресія випадковою чи навмисною.

Н. Левітов [23,24]вважає, що агресію слід вивчати не лише як форму поведінки, але і як психічний стан, потрібно знайти його феноменологію, виділяючи у ньому пізнавальний, емоційний та вольовий компоненти.

Пізнавальний компонент міститься в орієнтуванні, яке потребує розуміння ситуації, виділення об'єкта для надання й ідентифікації своїх „наступальних” засобів. Окремі психологи, наприклад, Лазарус, вважають основним збудником агресії загрозу, вважаючи, що остання викликає стрес, а агресія є вже не що інше як реакція на стрес. З цієї точки зору основне значення має вивчення того, як людина справляється зі стресом, чи може вона запобі...