Проблема дослідження спрямованості особистості старшокласника

Виявлення особливостей структури й формування спрямованості особистості старшокласника, його життєвих орієнтацій та мотивів. Соціально–психологічні настановлення особистості старшокласників. Методика О.Ф. Потьомкіної на визначення мотиваційної сфери.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Форма № Н-6.01

Мукачівський державний університет

Кафедра психології та педагогіки дошкільної освіти

КУРСОВА РОБОТА

з експериментальної психології

на тему : Проблема дослідження спрямованості особистості старшокласника

Студентки 3 курсу групи ПП - 31

напряму підготовки 6.030103

«Практична психологія»

Мучички М. В.

Керівник ст. викл. Штих І. І.

м. Мукачево - 2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ СПРЯМОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Спрямованість в психологічній структурі особистості

1.2 Вікові особливості старшокласників в контексті спрямованості їх особистості

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СПРЯМОВАНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКА

2.1 Опис методик

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Спрямованість особистості сучасними вченими розуміється як мотиваційна зумовленість дій і вчинків людини конкретними життєвими цілями, джерелами яких є як його базові потреби, так і вимоги суспільства до його особистості. Відзначимо, що існують різні визначення поняття «спрямованість». Так, С. Рубінштейн визначав спрямованість особистості як її «динамічну тенденцію». Учений вважав, що в діяльності проявляється характер людини, що одержує вираження в спрямованості його дій і вчинків, його темперамент і здібності, які, в свою чергу, обумовлюють досконалість виконання.

Спрямованість людини по-різному співвідноситься з різними зовнішніми явищами, умовами, обставинами життя та діяльності людини. Вона є інтегральною психологічною характеристикою системи суб'єктивних цінностей, емоційно забарвлених відносин до навколишнього світу, себе, інших людей. Вона конкретизується через сферу ціннісно-смислових відносин і визначає вибір мотивів, прийомів і способів спілкування з іншими людьми. Спрямованість особистості в спілкуванні, функціонуючи як єдине ціле, визначає загальну орієнтацію особистості на рівноправне, домінуюче, ігноруюче, що підкоряється, або нерівноправне спілкування, з тенденцією одержання вигоди за рахунок партнера.

Спрямованість визначає життєву позицію людини, складає найважливішу сторону особистості, визначає її соціальну і моральну цінність. Вона є стрижневою психологічною особливістю, оскільки структурує всі інші властивості і прояви, детермінує їх зміст, систему відносин людини зі світом. Спрямованість характеризує не діяльність, не одиничні акти поведінки, а суб'єкта з боку його різноманітних прагнень.

У вивченні спрямованості особистості у вітчизняній психології склалися різні наукові школи і напрямки: теорія настановлення (установки) Д. М. Узнадзе, відносин особистості (В. М. М'ясищев, Б. Ф. Ломов), теорія значущості (М. Ф. Добринін), потреб і мотивів (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, Л. І. Божович). Всі зазначені теорії в тій чи іншій мірі пов'язані між собою.

Актуальність проблеми смислу життя людини не вимагає доказів. Історія розвитку духовної культури людства пронизана пошуком сенсу життя. Ця проблема вічна, тому що вона повторюється на кожному витку історії, у свідомості кожної людини. Своєрідність проблеми смислу життя виявляється в тому, що, будучи однієї з ранніх філософсько-етичних проблем, вона зберігає постійну значущість, змінюючи своє змістовне й емоційне забарвлення залежно від специфіки конкретного історичного фону й психологічних особливостей індивіда, який намагається її вирішити.

Людина завжди переймається питаннями пошуку сенсу свого буття, смислу свого життя, свого призначення. Без такого пошуку неможливий розвиток особистості, її професійне та особистісне зростання.

Леонтьєв О.М. зазначав, що «проблема смислу - це останнє аналітичне поняття, яке увінчує загальне вчення про психіку, так само як поняття особистості увінчує всю систему психології» . Саме тому проблема смислу життя в психології так чи інакше досліджувалась та розглядалась практично всіма науковими школами як у зарубіжній (А. Адлер, В. Франкл, Дж. Ройс, Р. Мей, С. Мадді, Дж. Б'юдженталь та ін.), так і у вітчизняній (О.Г. Асмолов, Б.С. Братусь, Ф.Є. Василюк, В.Е. Чудновський, О.О. Бодальов, Г.О. Вайзер, Д.О. Леонтьєв та ін.) психології. Смисл життя людини ґрунтується на її відчутті свого місця у суспільстві, на її інтересах, цінностях і цілях, на її уявленнях про можливості їх реалізації.

Тому метою нашого дослідження є: виявлення психологічних особливостей спрямованості особистості старшокласника, а також факторів, що її визначають.

Об'єкт дослідження - особистість старшокласника загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження - спрямованість особистості старшокласника.

Завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми спрямованості особистості в зарубіжній та вітчизняній психології

2. Виявити особливості структури й формування спрямованості особистості старшокласника, його життєві орієнтації та мотиви.

3. Провести емпіричне дослідження даної проблеми, проаналізувати та інтерпретувати отримані емпіричні дані.

Дослідження проводилось на базі Мукачівської загальноосвітньої школи № 10. В дослідженні приймало участь 32 особи, учні 10-х та 11-х класів.

Теоретичне значення вивчення проблеми спрямованості особистості полягає в тому, що спрямованість визначає життєву позицію людини, складає найважливішу сторону особистості, визначає її соціальну і моральну цінність. Спрямованість характеризує не тільки діяльність, не одиничні акти поведінки, а суб'єкта з боку його різноманітних прагнень.

Практичне значення вивчення даної проблеми полягає в тому, що дані, отримані в дослідженні можуть використовувати шкільні психологи, самі учні, а також батьки і вчителі, які бажають допомогти старшокласникам у виборі їх життєвого шляху та самовизначенні.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ СПРЯМОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Спрямованість в психологічній структурі особистості

У вітчизняній психології системоутворюючою, стрижневою характеристикою особистості вважається її спрямованість - стійка спрямованість думок, почуттів, бажань, фантазій, психологічних відносин і вчинків, яка є наслідком домінування провідних мотивів і ціннісних орієнтацій.

У роботах вітчизняних психологів (С.Л. Рубінштейн, К.К. Платонов, Л.І. Божович, В.Е. Чудновський, Б.С.Братусь) розроблено підхід до дослідження розвитку особистості через поняття спрямованості.

У вивченні спрямованості особистості у вітчизняній психології склалися різні наукові школи і напрямки: теорія настановлення (установки) Д. Н. Узнадзе, відносин особистості (В. М. Мясищев, Б. Ф. Ломов), теорія значущості (М. Ф. Добринін), потреб і мотивів (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, Л. І. Божович). Всі зазначені теорії в тій чи іншій мірі пов'язані між собою [6, 7, 21, 22, 32].

Поняття «спрямованість» введено С. Л. Рубінштейном, який вказав, що при психологічному вивченні людини дуже важливо зрозуміти, чого вона хоче від життя. В залежності від домінуючих мотивів виділяють спрямованість особистості: на себе, на інших людей, на діяльність [32].

Т.А. Флоренская, звертаючись до поняття спрямованості, прийшла до висновку, що при розгляді розвитку особистості, потрібно завжди мати на увазі духовну спрямованість. Духовна спрямованість є тим вектором, який орієнтує всю життєдіяльність людини, особливо проявляючись в професіях, спрямованих на взаємодію з іншими людьми [27].

Особистісно-орієнтований підхід у педагогіці представлений роботами таких вчених, як Є.В. Бондаревська, М.В. Кларін, О.В. Петровський, В.В. Сєріков, І.С. Якиманська та заснований на глибокому знанні психологічних аспектів теорії особистості. Вітчизняна психологічна теорія особистості розвивається під впливом наукових робіт Б.Г. Ананьєва, Л.І. Божович, Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, О.В. Петровського, К.К. Платонова, Б.М. Теплова, С.Л. Рубінштейна та ін

У працях Л.І. Божович, С.Л. Рубінштейна та К.К. Платонова в якості вищого рівня структури особистості розглядається спрямованість - психологічний «стрижень» особистості та інтегруюча основа діяльності, яка закладає систему відносин людини зі світом і до світу, визначає основні лінії поведінки, систему цінностей і поглядів, позицію в житті і світогляд особистості. Спрямованість особистості впливає на всі сфери діяльності людини, включаючи профільне і професійне самовизначення.

Л.І. Божович визначає систему стійких домінуючих мотивів як спрямованість [6]. У контексті даного підходу зріла особистість організовує власну поведінку в умовах дії кількох мотивів; обирає цілі діяльності і за допомогою спеціально організованої мотиваційної сфери регулює свою поведінку таким чином, щоб небажані мотиви, бодай і дуже сильні, були пригніченими.

Структуру спрямованості складають три групи мотивів: гуманістичні, особистісні, ділові.

Гуманістична (суспільна) спрямованість починає формуватися в ранньому дитинстві. Особистісна спрямованість є не віковою характеристикою, а наслідком помилок виховання. Головним...