Дослідження психологічних змін особистості інвалідів з обмеженними можливостями як компонент моделі соціально – психологічного супроводу

Теоретичні підходи до вивчення осіб похилого віку з обмеженими можливостями та інвалідів в процесі соціальної роботи. Дослідження соціально-психологічного супроводу в управлінні праці і соціального захисту населення Овідіопольської районної адміністрації.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ЗМІСТ

Вступ

Теоретична частина

Розділ 1. Теоретичні підходи до вивчення осіб похилого віку з обмеженими можливостями у соціальній роботі

1.1 Поняття „інвалід” у соціальній роботі. Причини інвалідності в соціально-психологічній літературі

1.2 Характеристика соціально-психологічних проблем осіб похилого віку з обмеженими можливостями

1.3 Нормативно-правовий контекст інвалідності

1.4 Технології соціально-психологічної роботи з особами похилого віку з обмеженими можливостями

1.5 Аспекти соціально-психологічної реабілітації осіб похилого віку з обмеженими можливостями

Розділ 2. Дослідження соціально-психологічного супроводу в управлінні праці та соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації

2.1 Методи та організація дослідження

2.2 Результати й аналіз дослідження психологічних змін особистості інваліда полого віку з обмеженими можливостями

Практична частина

Розділ 3. Розробка моделі соціально-психологічного супроводу осіб похилого віку з обмеженими можливостями

3.1 Характеристика особливостей діяльності організації

3.2 Модель-схема соціально-психологічного супроводу осіб похилого віку з обмеженими можливостями

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми: аналіз історії розвитку проблеми інвалідності засвідчує про те, що пройшовши шлях від ідей фізичного знищування, ізоляції “неповноцінних” членів суспільства до концепцій залучення їх до праці, людство підійшло до розуміння необхідності реінтеграції осіб з фізичними дефектами, патофізіологічними синдромами, психосоціальними порушеннями. похилий вік обмежений можливість інвалід

Серед вчених, які займались дослідженням особистості інвалідів та роботи з ними, можна назвати: Холостова Є.І., Дементьєва Н.Ф., Туріна О.В., Тетерський С.В., Капська А.Й., Зайнишев Є.М., Устіменко Є.В., Васільчікова В.М., Пінчукова Л.В., Ярська - Смірнова Є.Р., Трофімова Н.М., Дуванова С.П., Пушкіна Г.Ф., Шахрай В.М. Інваліднсть - це проблема не однієї людини, і навіть не частини суспільства, а всього суспільства в цілому. Постійний ріст інвалідності та чисельності інвалідів - з одного боку, поглиблення уваги до кожного індивіду, не залежно від його фізичних, психічних та інтелектуальних здібностей, - з іншого, удосконалення уявлення про цінності особистості та необхідності захищати її права, характерні для демократичного, громадянського суспільства, - все це визначає важливість соціально - реабалітаційної діяльності в наш час.

Як відмічають соціальні працівники, сьогодні інваліди відносяться до найбільш соціально незахищенної категорії населення. Їх прибуток значно нижче середнього, а потреби в медичному й соціальному обслуговуванні значно вище. Особам з обмеженними можливостями важще конкурувати на ринку праці з повноцінними у фізичному відношенню людьми. В умовах загального зросту безробіття їх участь в суспільному виробництві значно скорочується. Лише біля 650 тис. інвалідів в Україні зайняті трудовою діяльністю. Сім”ї та родичі, які мають на своєму утриманню інвалідів, зазнають, як правило, значні матеріальні та психологічні труднощі. Особистостям з обмеженними можливостями порівняно з фізично повноцінними значно важче адаптуватися до негативних соціальних змін, вони володіють пониженною здатністю до самозахисту, зазнають тактично стовідсоткову малозабезпеченність, сраждають від недостатності розвитку правової бази, недорозвиненості системи допомоги їм з боку держави та недержавних організацій. Раніше діючі заходи державної політики, направленної на вирішення проблем інвалідності та інвалідів, втрачають свою ефективність. В умовах ринкової перебудови змісту та структури економічних відносин з”явилася необхідність розробки нових принципів та підходів державної політики по відношеню до осіб з обмеженними можливостями.

У зв'язку з цим з'являється необхідность відмовитись від класичного підходу до проблеми інвалідності як до проблеми “неповноцінних людей” і подати її як проблему, займаючу суспільство в цілому, що і послужило вибором нашого дипломного проекту.

Мета дослідження: вивчити типи психологічного реагування на хворобу осіб похилого віку з обмеженими можливостями ті їх ціннісні орієнтації для розробки моделі-схеми соціально-психологічного супроводу.

Об'єкт дослідження: особистості похилого віку з обмеженними можливостями.

Предмет дослідження: дослідження психологічних змін особистості інвалідів з обмеженними можливостями як компонент моделі соціально - психологічного супроводу.

Завдання дослідження:

1. Проанлізувати та узагальнити соціально - психологічні підходи щодо вивчення особистості інваліда.

2. Розкрити нормативно - правовий аспект щодо соціальної захищенності особистості з обмеженними можливостями.

3. Проанлізувати діючі заходи організації щодо вирішення проблем особистості інвалідів.

4. Дослідити цінностні орієнтації та відношення до свого фізіологічного стану особистості з обмеженними можливостями.

5. Розробити модель-схему соціально-психологічного супроводу осіб похилого віку з обмеженими можливостями.

Методи дослідження: аналіз, класифікація, дослідження, узагальнення, тестування, опитування, бесіда, спостереження, порівняння, зведення, групування.

Теоретична частина

Розділ 1. Теоретичні підходи до вивчення осіб похилого віку з обмеженими можливостями у соціальній роботі

1.1 Поняття „інвалід” у соціальній роботі. Причини інвалідності в соціально-психологічній літературі

Інвалідність є соціальним явищем, уникнути якого не може жодне суспільство й кожна держава, відповідно до рівня свого розвитку, пріоритетів та можливостей формує соціальну та економічну політику щодо осіб з обмеженими фізичними та (або) розумовими вадами. Звичайно, масштаб інвалідності залежить від ряду факторів, таких як стан здоров'я нації, розвиток системи охорони здоров'я, соціально-економічний розвиток, стан екологічної культури, історичні та політичні причини, зокрема, участь у війнах та у військових конфліктах тощо. Деякі з перерахованих факторів мають місце і в Україні, що зумовлює зростання численності інвалідів у суспільстві.

За оцінками вчених ступень поширення інвалідності у світі досить суперечливий. За їх результатами в середньому близько 10% населення Європи страждає від тих чи інших тривалих, серйозних захворювань, в наслідок яких настає інвалідність. Ці цифри красномовно свідчать про масштабність проблеми й, крім її загального характеру, свідчать про широке поширення цього явища в будь-якій країні, особливо в країнах із великою чисельністю населення [53, стор. ].

В науковій літературі та соціальні практиці сформувались різні підходи щодо розуміння сутності інвалідності. Так, В.М. Васільчікова визначення інвалідності умовно поділяє на дві групи. В першому випадку інвалідність розуміється як особиста проблема (зокрема, медична, чи так звана „адміністративна” модель). Тут обмежені можливості розглядаються у контексті взаємозв'язку між окремою людиною та її недугою. Інвалідність - це медична проблема (патологія), і цим інваліди відрізняються від „нормальних” (здорових) людей. Вони повинні пристосовуватись до суспільства нормальних людей, і основне завдання соціальної роботи - допомогти інваліду в його адаптації, а основним її змістом повинен бути соціальний захист [45 - 47, стор.]. Такий підхід припускає дискримінацію людей з обмеженими можливостями (ОМ) та відношення до них як до неповноцінних. Таке розуміння проблеми інвалідності існувало в свідомості суспільства до середини ХІХ ст. та було характерним для індустріального суспільства поза залежності від політичного режиму, коли індивід розглядався в першу чергу як виробник матеріальних та духовних благ [40, стор. ].

В другому випадку інвалідність розглядалась як соціальна проблема. Тут беруться до уваги взаємозв'язки людини та її навколишнє середовище (у тому числі суспільство). Такий підхід до проблеми інвалідності досліджували у своїх роботах дослідники: Холостова Є.З.; Дементьєва Н.Ф.; Капська А.Й.; Васильчикова В.М. та інші. Вони розглядають обмежені можливості у контексті соціальних умов, які звужують можливість самореалізації інвалідів, тобто інваліди сприймаються скоріше як пригноблююча група, ніж як аномальна[32;34;46;47]. Сутність проблеми інвалідності - в нерівності можливостей при тому, що їх права оголошено рівними. Зміст соціальної роботи - це соціальна реабілітація людей з ОМ та допомагає в усвідомлюванні ними своїх невід'ємних прав. Тому в Рекомендації №1185, прийнятої на Парламентській Асамблеї Ради Європи 1992р., вказано: „Інвалідність - обмеження в можливостях, обумовлених фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар'єрами, які не дозволяють людині, яка має інвалідність, бути інтегрованою в суспільство та приймати участь в житті сім'ї чи суспільства на тих же основах, як і інші члени суспільства. Суспільство зобов'язане адаптувати існуючі в ньому стандарти до особливих потреб людей, які мають інвалідність, для того, щоб вони могли жити незалежним життям” [38;47;48;51]. Такий погляд на проблему інвалідності пов'язаний, по-перше, з переходом суспільства до постіндустріальної стадії ро...